Ухвала суду № 31839295, 03.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" червня 2013 р. м. Київ К-24280/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

за участю секретаря Зозулі Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби (Старокостянтинівське відділення) (правонаступника Старокостянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області)

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.03.2009

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2010

у справі № 2-а-1778/09/2270 ( 34541/09/9104

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр»

до Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.03.2009, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2010, позов задоволено. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення Старокостянтинівської ОДПІ Хмельницької області від 30.09.2008 № 0000962300/0.

Старокостянтинівська ОДПІ Хмельницької області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п. 1.18 ст. 1, п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, п. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.2004 № 334/94-ВР.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні здійснено заміну відповідача у справі - Старокостянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області на її правонаступника - Красилівську міжрайонну державну податкову інспекцію Хмельницької області Державної податкової служби.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для зменшення за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 30.09.2008 № 0000962300/0 бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень 2008 року в сумі 83934,00 грн. слугували висновки перевірки, викладені в акті від 17.09.2000 № 1636-233-05471885, про порушення позивачем вимог п. 1.18 ст.1, пбз. 2 п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, п.п. 1.20.1, п.п 1.20.2 ст. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР.

Позиція податкового органу полягає у тому, що позивач, в супереч вимог п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», визначав базу оподаткування за операціями з оптової поставки товару - щебеневої продукції на адресу ТОВ «Український граніт», виходячи з договірної вартості товару, яка є нижчою за звичайні ціни на 40 %, що зумовило заниження бази оподаткування та, відповідно, податкового зобов'язання з податку на додану вартість та бюджетного відшкодування.

Позиція податкового органу полягає в тому, що ціни на поставлену позивачем щебеневу продукцію покупцеві - ТОВ «Український граніт» у період: травень-червень 2008 року є нижчими за рівень звичайних цін, що сформовані виробниками щебеневої продукції на ринку реалізації ідентичних товарів у районі та області.

01.01.2008 між позивачем та ТОВ «Український граніт» (партнером) укладено дилерський договір № 1 терміном до 31.12.2008, відповідно до якого позивач надав партнерові невиняткові права на поширення на території України, Російської Федерації, Білорусі, Польщі щебеневої продукції позивача, а також право іменувати себе «офіційний дилер ВАТ «Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр». Умовами дилерського договору передбачено, що асортимент, кількість, умови поставки, ціна продукції та інші умови визначаються в договорі поставки від 91.01.2008 № 01/08-П, укладеному між позивачем та партнером. Позивач поставляє партнеру продукцію за партнерськими (оптовими) цінами, а партнер в усіх рекламних та інформаційних матеріалах щодо продукції позивача, договорах реалізації продукції зобов'язаний посилатись на ВАТ «Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр» як на виробника продукції.

В додатку від 01.04.2008 № 2 до договору № 01/08-П від 01.01.2008 сторони договору погодили асортимент, обсяги та вартість щебеневої продукції, яку позивач зобов'язався поставити ТОВ «Український граніт» в 2-му кварталі 2008 року, в загальному обсязі 56620 тонн, а саме: щебінь фракцій 5x10, 5 х 20 за ціною 38, 00 грн. за тонну, фракції 10x20 за ціною 35, 0 грн., фракції 20x60 за ціною 30, 0 грн., фракції 40 х 70 за ціною 40, 50 грн., фракції 50х80 за ціною 27, 50 грн., відсіву за ціною 8,33 грн. та вскриші за ціною 3,8 грн.

Зазначені ціни на зазначену продукцію відповідають рівню оптових цін на продукцію на внутрішньому ринку, затверджених рішенням спостережної ради позивача 30.12.2007.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі та надали їм правову оцінку.

Відповідно до вимог п. 1.18. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпункт 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п.1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Як було достовірно встановлено судами попередніх інстанцій, податковий орган визначав рівень звичайних цін без використання інформації про укладені на момент продажу такого товару договорів з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, що не відповідає вимогам п.1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Зокрема судами встановлено, що податковим органом не використовувалися для визначення рівня звичайних цін договори з такими співставними умовами як продаж щебеневої продукції продавцем - її виробником, який є монополістом на ринку цієї продукції Старокостянтинівського району Хмельницької області, продаж покупцеві, який одночасно є дилером виробника, продаж оптових партій, 100 відсоткова попередня оплата придбаної продукції.

Оскільки податковим органом для визначення звичайної ціни товару не використано договорів зі співставними умовами, які могли вплинути на ціну товару, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товару, реалізованого позивачем, є нижчою за звичайні ціни. Тому, виходячи із положень п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Зважаючи на дотримання судами норм матеріального та процесуального права, надану судами правову оцінку обставинам, на які посилалися сторони, обґрунтовуючи свої вимоги та заперечення, зокрема обставинам, якими податковий орган також обґрунтовує вимоги касаційної скарги, та враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.03.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.І. Бившева

Л.В. Ланченко