Ухвала суду № 31839293, 03.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" червня 2013 р. м. Київ К-23607/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

за участю секретаря Зозулі Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Златен Край»

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2009

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2010

у справі № 2-а-9030/08/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Златен Край»

до Арцизської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2009, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2010, в задоволенні позову відмовлено повністю.

ТОВ «Златен Край» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, оспорюваним позивачем податковим повідомленням-рішенням від 26.06.2008 № 000012323/0 позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 71601,00 грн., в тому числі 2250,00 грн. основного платежу та 69351,00 грн. штрафних санкцій.

З акту перевірки від 17.06.2008 № 248/23-1007-33189386 вбачається, що підставою для визначення позивачеві за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням основного платежу в сумі 2250,00 грн. та, відповідно, штрафних санкцій в сумі 1125,00 грн. (50 % від суми заниженого податкового зобов'язання), слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п.п. «б» п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, яке полягало у тому, що позивач не зменшив сформований у січні 2007 року податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 2250,00 грн. за операцією з придбання робіт у ПП «Хозпром-К», щодо якого 19.06.2007 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи, в результаті чого занизив податкове зобов'язання з податку на додану вартість за січень 2007 року.

Також податковим органом за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням визначено штрафні санкції в сумі 68226 грн. Із вказаного вище акту перевірки вбачається, що податковим органом зафіксовано порушення позивачем вимог абз. 2 п. 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 26.02.1999 № 271 (даний порядок прийнято відповідно до п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість»), яке полягало у включенні позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість за такими операціями, в результаті чого не було перераховано на окремий рахунок ПДВ в сумі 68226,00 грн.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд здійснюється за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених цією главою (главою 1 «Апеляційне провадження»).

Суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив правильності встановлених судом першої інстанції обставин та їх оцінки, дотримання судом норм матеріального та процесуального права, та постановив ухвалу без повного встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення даної справи.

Постановляючи ухвалу, суд апеляційної інстанції чітко не встановив зафіксованих актом перевірки порушень, що стали підставою для визначення позивачеві податку на додану вартість з основного платежу та штрафних санкцій; обмежився лише зазначенням мотивів, з яких він виходив при наданні оцінки зафіксованому порушенню вимог п.п. «б» п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, при цьому повно не встановивши обставин, що мають значення для правильного вирішення справи в цій частині; взагалі не встановив обставин, що мають значення для правильного вирішення справи в частині, що стосується зафіксованого актом перевірки порушення вимог абз. 2 п. 4 Порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 26.02.1999 № 271; не перевірив, чи є вказані у постанові суду першої інстанції зафіксовані в акті перевірки порушення позивачем вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 15 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165, що пов'язані з формуванням податкового кредиту в сумі 7927,44 грн. на підставі податкової накладної, що не підписана особою, що її склала, предметом доказування у даній справі (чи стало таке порушення підставою для визначення податкових зобов'язань за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням (це ж стосується і порушення щодо формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Мегафуд-Р», ПП «Агродар-С»)).

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому апеляційному розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, з'ясувати суть зафіксованих в акті перевірки порушень, чітко їх викласти, на підставі первинних бухгалтерських документів дослідити господарські операції, за якими позивачем сформовано спірні податкові кредити, та надати правову оцінку встановленим обставинам на підставі норм законів, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

При вирішення справи в частині, що стосується порушення вимог п.п. «б» п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, слід врахувати таке.

Відповідно до п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Законом не визначено поняття «зміна компенсації вартості товарів (послуг)». Однак, виходячи з того, що податковий кредит у платника податку на додану вартість (покупця) виникає у зв'язку з перерахуванням (нарахуванням) податку постачальникові за операціями з поставки товару (робіт, послуг), що передбачає компенсацію їх вартості, та на суму якого платник податку (покупець) зменшує податкове зобов'язання звітного періоду, неможливість сплати покупцем компенсації вартості товару (послуг) та податку на додану вартість через ліквідацію постачальника для цілей оподаткування слід відносити до «будь-якої зміни суми компенсації вартості товарів (послуг)», що тягне за собою коригування покупцем товару (робіт, послуг) за правилом п.п. «б» п. 4.5.1 п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» податкового кредиту, збільшеного платником у зв'язку з отриманням таких товарі (послуг).

З огляду на наведене суду слід:

встановити порядок формування позивачем податкового кредиту: за якою із визначених у п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» подій його сформовано; податковий кредит сформовано на нарахований податок на додану вартість без його перерахування постачальникові товару чи на перерахований;

період, в якому юридичну особу (постачальника) припинено, зокрема день внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення;

врахувати, що у випадку перерахування податку на додану вартість постачальникові обов'язок коригувати податковий кредит у платника податку не вникає і, навпаки, з відсутністю факту сплати податку постачальникові за отримані товари (послуги) у періоді, коли юридичну особу припинено (виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) виникає обов'язок відкоригувати податковий кредит шляхом його зменшення, що тягне перерахунок податкових зобов'язань.

При вирішення справи в чатині, що стосується порушення абз. 2 п. 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 26.02.1999 № 271, слід чітко з'ясувати суть зафіксованого в акті перевірки порушення, встановити господарські операції, з якими пов'язується таке порушення, яким чином такі операції відображені позивачем в податковому обліку та чи підпадають вони під режим, визначений у п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якого прийнято вказаний Порядок.

Також слід визначити правові підстави для донарахування податковим органом за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням штрафних санкцій з податку на додану вартість в сумі 68226 грн. у якості податкового зобов'язання.

У випадку встановлення обов'язку позивача обліковувати кошти на спецрахунку з податку на додану вартість відповідно до вимог п.п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР та вказаного Порядку № 271 слід врахувати, що такі кошти не відповідають ознакам податкового зобов'язання, встановленим п.1.2., 1.3 Закону України Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181-ІІІ. Тому, використання коштів, що мають обліковуватися на спецрахунку, не за цільовим призначенням, не може мати наслідком визначення таких коштів до сплати як податкового зобов'язання (у тому числі такого зобов'язання зі штрафних санкцій) шляхом прийняття такої форми акту ненормативного характеру як податкове повідомлення-рішення, а може бути визначено до сплати контролюючим органом рішенням.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Златен Край» задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2010 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.І. Бившева

Л.В. Ланченко