Постанова № 31829874, 30.05.2013, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2013 рокум. Ужгород№ 807/1097/13-а

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ващиліна Р.О.,

при секретарі судового засідання - Кібкало І.А.,

за участю сторін:

позивача: господарського товариства у формі товариства з обмеженою відповідальністю завод «Флекстронікс ТзОВ», представник - Олійник Р.Б.,

відповідача: Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби, представник - Борсенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою господарського товариства у формі товариства з обмеженою відповідальністю завод «Флекстронікс ТзОВ» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від 05.02.2013 року №0000031543, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 66219,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Господарське товариство у формі товариства з обмеженою відповідальністю завод «Флекстронікс ТзОВ», звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції, якою просить визнати протиправним податкове повідомлення-рішення від 05 лютого 2013 року №0000031543, яким зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість на суму 66219,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу в акті перевірки від 19.11.2012 р. про нікчемність правочину, укладеного позивачем з ТОВ «Зінат», безпідставні. Так, в обґрунтування нікчемності спірного правочину податковий орган покликається на норми ч. 5. ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, однак в силу вимог зазначених статей недійсність правочину в силу закону безпосередньо не встановлена. Враховуючи, що на сьогоднішній день недійсність правочину, який нібито вчинено без наміру створення правових наслідків, прямо не встановлена законом, а також зважаючи на відсутність судових рішень, які б спірні правочини визнавали недійсними, договори товариства з ТОВ «Зінат» є правомірними. Висновки відповідача про те, що договір від 03.09.2012 року №0309, укладений позивачем з ТОВ «Зінат», не спрямований на реальне настання правових наслідків, є не підтвердженими належними та допустимими доказами. Вважає, що наявність або відсутність окремих документів, так само як і помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Висновок відповідача про недостатність основних засобів для здійснення господарської діяльності у ТОВ «Зінат» є не більше, ніж припущення посадових осіб, які проводили перевірку.

У судовому засіданні представник позивача, позовні вимоги за обставин, викладених у позовній заяві, підтримав повністю, дав аналогічні пояснення та просив позов задовольнити.

В судовому засіданні представником відповідача було подано письмові заперечення проти позову №1045/9/10-050 від 13.05.2013 року, згідно з якими позовні вимоги вважає безпідставними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення правомірним, з огляду на наступне. Як випливає з акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 12.11.2012 р. №4765/22-8/33887863 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Зінат» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.01.2009 р. по 30.09.2012 р.» ТОВ «Зінат» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам; ТОВ «Зінат» відсутнє за юридичною адресою; перевіркою не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємства-постачальника ТОВ «Укр-Грейт-Груп» та від ТОВ «Зінат» підприємствам-покупцям (в т.ч. позивачу), що свідчить про факт здійснення правочинів між ТОВ «Укр-Грейт-Груп» та ТОВ «Зінат», між ТОВ «Зінат» та покупцями без мети настання реальних наслідків; вказані правочини, у відповідності до ч.1, ч.2 ст.215, ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Крім того, в запереченнях вказується на недоліки оформлення первинних документів, на підставі яких здійснювалась поставка електричних навантажувачів.

В судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позову з підстав, наведених у запереченнях, та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що Мукачівською об'єднаною державною податковою інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Господарського товариства у формі товариства з обмеженою відповідальністю завод «Флекстронікс ТзОВ» з питань правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за вересень 2012 року.

За наслідками проведеної перевірки податковим органом складено акт перевірки від 19.11.2012 року №4471/15-3/32221224, у відповідності до п. 2 висновків якого товариством завищено суму податкового кредиту з ПДВ за вересень 2012 року на суму 105917,00 грн., в тому числі за вересень 2012 року.

На підставі акту перевірки від 19.11.2012 року №4471/15-3/32221224 Мукачівською ОДПІ Закарпатської області прийнято податкове повідомлення-рішення за №0001031543 від 29 листопада 2012 р., яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 105917,00 грн.

Вказане повідомлення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку до ДПС у Закарпатській області, однак рішенням про результати розгляд скарг від 31.01.13 р. № 132/10/10-244, скарга товариства була задоволена частково: скасоване податкове повідомлення-рішення Мукачівської ОДПІ від 29 листопада 2012 р. №0001031543 в частині зменшення на 39698,00 грн. розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2012 року, а в частині зменшення на 66219,00 грн. розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2012 року у задоволенні скарги відмовлено.

На підставі вищевказаного рішення ДПС у Закарпатській області, Мукачівською ОДПІ Закарпатської області прийнято податкове повідомлення-рішення за №0000031543 від 05 лютого 2013 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 66219,00 грн. Дане податкове повідомлення-рішення було оскаржене позивачем до ДПС України, однак рішенням про результати розгляду скарги від 07.03.2013 року №3654/6/10-2115 скарга була залишена без задоволення.

Господарське товариство у формі ТОВ «Флекстронікс ТзОВ», не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням Мукачівської ОДПІ Закарпатської області за №0000031543 від 05 лютого 2013 року, звернулося до суду з позовом про визнання його протиправним.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з акту перевірки від 19.11.2012 року №4471/15-3/32221224, а також пояснень представника відповідача, підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення №0000031543 від 05 лютого 2013 року, став висновок посадових осіб відповідача про те, що постачальник позивача ТОВ «Зінат» здійснював діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, а також те, що перевіркою не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємств-постачальників ТОВ «Укр-Грейт- Груп» ТОВ «Зіна» та від ТОВ «Зінат» підприємствам-покупцям (в т.ч. позивачу), що свідчить про те, що правочини між ТОВ «Укр-Грейт-Груп» та ТОВ «Зінат», між ТОВ «Зінат» та покупцями, здійснені без мети настання реальних наслідків; вказані правочини відповідно до ч.1, ч.2 ст.215, ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Крім того, в акті перевірки вказується на те, що в актах приймання-передачі (електричного навантажувача STILL RX 20-16 та електричного навантажувача STILL RX 20-18) відсутні дата і місце складання вказаних актів, посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність їх оформлення, відсутні дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій; у товарно-транспортній накладній (на перевезення вантажу - електричних навантажувачів) відсутній підпис водія, посада і прізвище особи-вантажоодержувача.

Проте, суд не може погодитися з такими висновками відповідача з огляду на наступне.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, між Господарським товариством у формі товариства з обмеженою відповідальністю завод «Флекстронікс ТзОВ» (покупець) та ТОВ «Зіна» (постачальник) було укладено договір №0309 від 03.03.2012 року, у відповідності до умов якого продавець продає і постачає, а покупець купує товар на умовах DDP «склад покупця» згідно з Міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року. Загальна вартість договору, у відповідності до п. 2.1, складає 331093,33 грн., ПДВ (20%) - 66218,97 грн., всього - 397312,00 грн., що еквівалентно 38800,00 євро (згідно з міжбанківським курсом Євро на день розрахунку ціни товару 03.09.2012 р. - 10,24 грн. за 1 євро).

На виконання умов вищезазначеного договору, у відповідності до видаткової накладної №РН-0000639 від 28 вересня 2012 року, податкової накладної №136 від 28.09.2012 року, товарно-транспортної накладної, довіреності №FX-0148 від 26.09.2012 р. на отримання електричних навантажувачів, актів приймання-передачі техніки, постачальник поставив, а покупець прийняв електричні навантажувачі STILL, модель RX 20-16 та RX 20-18, рік випуску 2007, заводський №516213016150, №516211016537.

Ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України №435-IV від 16 січня 2003 року (з наступними змінами та доповненнями) встановлює презумпцію правомірності правочину, у відповідності до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вичерпний перелік підстав недійсності правочину визначений ст. 215 Цивільного кодексу України, серед яких недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1, 3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Також недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлюються в ст. 203 Цивільного кодексу України, серед яких:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, визнання правочину судом недійсним не вимагається виключно в тому випадку, коли його недійсність прямо встановлено законом, такими нормами, зокрема, є ч. 1. ст. 220 Цивільного кодексу України (у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним), ч. 2. ст. 228 Цивільного кодексу України (правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним), ч. 3. ст. 614 ЦК України (правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним), тощо.

Дійшовши висновок про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Зінат», посадова особа відповідача обґрунтовує свою позицію, зокрема, нормами ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, тобто його не спрямуванням на реальне настання правових наслідків, які ним обумовлені. Проте в силу вимог ст. 234 Цивільного кодексу України, правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. А фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, у відповідності до положень цивільного законодавства України, такий правочин не є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, а виключно може визнаватися недійсним за рішенням суду.

Доказів на підтвердження факту визнання в судовому порядку договору №0309 від 03.09.2012 року, укладеного між Господарське товариство у формі товариства з обмеженою відповідальністю завод «Флекстронікс ТзОВ» та ТОВ «Зінат», недійсним суду не надано.

Натомість, представником позивача було надано суду докази фактичного виконання укладеного договору, а саме, наявності та використання в господарській діяльності придбаних за договором електричних навантажувачів. Фактичне отримання відповідних товарно-матеріальних цінностей підтверджується первинними документами, зокрема, договором №0309 від 03.09.2012 року, видатковою накладною №РН-0000639 від 28 вересня 2012 року, податковою накладною №136 від 28.09.2012 року, товарно-транспортною накладною, довіреністю №FX-0148 від 26.09.2012 р. на отримання електричних навантажувачів, актами приймання-передачі техніки.

Факт наявності придбаних за укладеним з ТОВ «Зінат» договором електричних навантажувачів підтверджується матеріалами фотофіксації вказаних транспортних засобів, а також свідоцтвами про реєстрацію даних транспортних засобів серія АО №000307 від 01.03.2013 р. та серія АО №000308 від 01.03.2013 р., що видані Територіальним управлінням Держгірпромнагляду України у Закарпатській області. Крім того, наявність в позивача такого обладнання та його використання в господарській діяльності відповідачем не заперечується.

Що ж стосується посилання відповідача у запереченнях на нікчемність договору №0309 від 03.09.2012 року як такого, що порушує публічний порядок (ч.1, ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України), то суд також вважає його безпідставним з огляду на таке.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу? землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така позиція викладена у постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

В даному випадку договір укладений між позивачем та ТОВ «Зінат» не підпадає під ознаки жодного з вищенаведених правочинів.

Суд констатує, що висновок відповідача про те, що договір від 03.09.2012 року №0309, укладений між позивачем та ТОВ «Зінат», не спрямований на реальне настання правових наслідків є необґрунтованими і не підтвердженими необхідними належними та допустимими доказами.

Порядок формування права на податковий кредит регламентується розділом V Податкового кодексу України.

Пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України дає визначення поняттю «податковий кредит», у відповідності до якого ним являється сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, в тому числі, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (абз. 1 п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України).

У відповідності до норм п. 198.1 а) вищезазначеного нормативно-правового акту, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

П. 201.10 зазначеного нормативно-правового акту передбачено, що підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, є податкова накладна, яка видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Посилання у запереченнях відповідача на те, що в актах приймання-передачі відсутні дата і місце складання вказаних актів, посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність їх оформлення, відсутні дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій, а також на те, що у товарно-транспортній накладній відсутній підпис водія посада і підпис особи - вантажоодержувача, то суд зазначає, що помилки у оформленні окремих документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Також суд погоджується з твердженням позивача про те, що не може бути покладено в основу недійсності чи нікчемності правочину, укладеного Господарським товариством у формі товариства з обмеженою відповідальністю завод «Флекстронікс ТзОВ» з ТОВ «Зінат», відсутність вказаного підприємства за юридичною адресою, оскільки можлива зміна місцезнаходження юридичної особи не тягне за собою нікчемність всіх правочинів, які нею вчинялися з моменту державної реєстрації та сама по собі не може свідчити, що ці правочини укладені без наміру настання правових наслідків обумовлених ним.

Відповідно до ч. 2 та ч. 4 ст. 91 Цивільного кодексу України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

ТОВ «Зінат» було включеного до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а отже було наділено право- та дієздатністю. У відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Що ж стосується протоколу допиту свідка ОСОБА_3 від 26.10.2012 року, на який зроблене посилання у акті перевірки (ст. 7), то в поясненнях вказаного свідка немає жодної згадки про господарські операції з позивачем та їх фіктивний характер. Крім того, фіктивність правочинів, укладених між Господарським товариством у формі товариства з обмеженою відповідальністю завод «Флекстронікс ТзОВ» та ТОВ «Зінат», в судовому порядку визнана не була.

Ч. 1ст. 124 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Вказане узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права. Згідно з ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

У зв'язку з вищенаведеним, враховуючи вимоги нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, з огляду на що воно підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 160, 161, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов господарського товариства у формі товариства з обмеженою відповідальністю завод «Флекстронікс ТзОВ» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби від 05 лютого 2013 року №0000031543, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 66219,00 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь господарського товариства у формі товариства з обмеженою відповідальністю завод «Флекстронікс ТзОВ» судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 662 грн. 20 коп. (шістсот шістдесят дві гривні 20 коп.).

4. Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд, який ухвалив постанову. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Р.О. Ващилін