Ухвала суду № 31826361, 06.06.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2013 року Справа № 137754/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Олендера І.Я.

суддів: Кузьмича С.М., Матковської З.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2012 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Єдина Мерчендайзингова Компанія» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в :

Позивач ТзОВ «Єдина Мерчендайзингова Компанія» звернувся з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова від 05 квітня 2012 року № 0001122320 про нарахування податку на додану вартість в сумі 460 310,75 грн., в т.ч. основний платіж - 364 881,00 грн., штрафні санкції - 41 429,75 грн. та № 0001112320 про нарахування податку на прибуток в сумі 490 681,00 грн., в т.ч. основний платіж - 439 969,00 грн., штрафні санкції - 50 712 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2012 року позовні вимоги задоволені.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ДПІ у Франківському районі м. Львова оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не враховано, що послуги надані ТзОВ «Марк-Торг-Ультра» позивачу не пов'язані з його господарською діяльністю, оскільки надавались послуги по просуванню продукції не позивача, а виробників тютюнових виробів та латексної продукції, в переліку яких позивач не значиться; надання робіт чи послуг по забезпеченню розміщення та викладки продукції виробників тютюнових виробів не підтверджені оскільки продукція розміщалась в торгових точках, які позивачу не належать і можливо була розміщена раніше; моніторинг постійної наявності в продажу товару проводився відносно торгових точок, що позивачу не належали, відтак акти виконаних робіт не свідчать про фактичне надання ТзОВ «Марк-Торг-Ультра» послуг позивачу. Аналогічні доводи апелянта і щодо господарських операцій позивач з його контрагентами ПП «Ново Ком» та ТзОВ «Оріал». Щодо надання позивачу юридичних послуг ТзОВ «Адамант», то відповідач зазначає, що в акті виконаних робіт не розкрито в чому полягає юридичний супровід та консультування. Щодо надання маркетингових послуг позивачу зі сторони ПП «Ремус-Топ», то в актах виконаних робіт зазначається, що були надані послуги щодо аналізу обсягів продажу тютюнових виробів, однак в чому полягав аналіз та його результат не розкрито. За вказаних обставин, відповідач вважає, що вказані документи - акти виконаних робіт не мають статусу первинних, тому не підтверджують правомірність відображення понесених витрат у податковому обліку та віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження, оскільки справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі направлень від 10.02.2012 року №23-2/74, №230-2/75, №24/971, №23-2/76, виданих Державною податковою інспекцією у Франківському районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Єдина Мерчендайзингова Компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.03.2008 року по 31.12.2011 рік, за результатами якої складено акт від 22.03.2012 року за №30/23-2/33711771.

Як вбачається з висновків вищенаведеного Акту перевірки, відповідачем порушено вимоги п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-ВР від 22.05.1997 року (із змінами і доповненнями), п.44.1 ст.44, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9, п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (із змінами і доповненнями) та пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (із змінами та доповненнями), пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями).

На підставі вищезазначеного Акту перевірки відповідачем 05 квітня 2012 року винесені податкові повідомлення-рішення №0001122320, яким позивачу нараховано податок на додану вартість в сумі 460 310,75 грн., в тому числі основний платіж - 364 881,00 грн., штрафні санкції - 41 429,75 грн. та №0001112320, яким позивачу нараховано податок на прибуток в сумі 490 681,00 грн., в тому числі основний платіж - 439 969,00 грн., штрафні санкції - 50 712,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт надання позивачу послуг (виконання робіт) підтверджено первинними документами бухгалтерського обліку, а саме: договорами, актами виконаних робіт, податковими накладними, платіжними документами про сплату вартості виконаних робіт, які в своїй сукупності підтверджують фактичне виконання робіт та надання послуг та вказують на обставини використання цих робіт і послуг в господарській діяльності товариства. Оскільки фінансово-господарські операції позивача з контрагентами документально підтверджені відповідними первинними бухгалтерськими документами, сплачено у зв'язку з цим відповідні суми податків за цей період, відтак висновки органу державної податкової служби про безтоварність таких операцій є помилковим.

Суд апеляційної інстанції вказані висновки суду першої інстанції вважає правильними. При цьому колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем ТзОВ «Єдина Мерчендайзингова Компанія» в процесі господарської діяльності були укладені договори про надання послуг з ТзОВ «Оріал» (договір про надання послуг №010111 від 30.12.2010 року), ПП «Ново-Ком» (договір про надання послуг №301110 від 30.11.2010 року), ТзОВ «ТКФ «Адамант» (договір від 02.02.2009 року та договір про надання юридичних послуг №А-2009 від 01.02.2009 року), ПП «Ремус-Топ» (договір №Р-2009 від 27.03.2009 року), ТзОВ «Марк-Торг-Ультра» (договір про надання послуг №301208 від 30.12.2008 року, договір про надання послуг №260309 від 26.03.2009 року, договір про надання послуг №290509 від 29.05.2009 року).

На підставі укладених договорів, контрагенти надавали послуги із юридичного супроводу та консультування при укладені договорів із замовниками на 2009 рік; послуги по аналізу продажу тютюнових виробів; послуги із моніторингу за наявністю в продажу асортименту продукції в торгівельних точках та розміщення, викладки продукції виробників тютюнових та медичних виробів, контроль за забезпеченням необхідних обсягів запасів.

На підтвердження фінансово-господарських операцій згідно договорів укладених між позивачем та вищенаведеними контрагентами, ТОВ «Єдина Мерчендайзингова Компанія» надала:

по взаємовідносинах з ТзОВ «Оріал» - податкові накладні № 236 та 422, рахунки-фактури № СФ-236 від 30.04.2011 року та № СФ-422 від 30.05.2011 року, акти виконаних робіт (наданих послуг) № 236 від 30.04.2011року та № 422 від 30.05.2011 року;

по взаємовідносинах з ПП «Ново-Ком» - податкова накладна № 743, рахунок-фактура № 743 від 31.03.2011 року та акт виконаних робіт (наданих послуг) б/н від 31.03.2011 року; по взаємовідносинах з ТзОВ ТКФ «Адамант» - видаткова накладна № 170201 від 17.02.2009 року, податкові накладні № 170201, №100301 та акт виконаних робіт № 10031 від 10.03.2009 року;

по взаємовідносинах з ПП «Ремус-Топ» - податкові накладені №27041, №27054, №29063 та акти виконаних робіт (наданих послуг) №27054 від 27.04.2009 року, №27054 від 27.05.2009 року, №29063 від 29.06.2009 року;

по взаємовідносинах з ТзОВ «Марк-Торг-Ультра» - додаткові угоди №1 від 01.07.2009 року, додаткова угода №2 від 01.07.2009 року, акти виконаних робіт (наданих послуг) від 07.07.2009 року, податкові накладні №070703, №070702, №070701, банківські виписки, що підтверджують розрахунок з вищенаведеними контрагентами.

Також позивачем представлено суду документи, що підтверджують списання основних засобів, придбаних в ТзОВ «Марк-Торг-Ультра»;

документи, що підтверджують надання послуг ПП «Ремус-Топ» згідно договору №Р-2009 від 27.03.2009 року з аналізу обсягів продажу тютюнових виробів за квітень-червень 2009 року;

господарські договори, що підтверджують володіння та користування позивачем вітринами торгових точок та господарські договори, які укладались з юридичним супроводом ТзОВ «Марк-Торг-Ультра» на 2009 рік.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на прибуток валових витрат, а платником податку на додану вартість - податкового кредиту з такого податку необхідно застосовувати положення ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР п.44.1 ст.44, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9, п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (із змінами і доповненнями) та п.п. 7.2, 7.4, 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями) якими регламентувався порядок визначення валових витрат та податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин та якого платник податків (покупець) зобов'язаний був дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування валових витрат та податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання робіт та послуг, що призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог вказаних норм Законів та Податкового кодексу України, підстави для позбавлення його права на валові витрати та податковий кредит відсутні.

Актом перевірки та судом першої інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законів та Податкового кодексу України, яке б позбавляло його права на валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

В результаті дослідження питання щодо фактичного виконання господарських операцій судом встановлено, що реальні господарські операції позивача підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

Порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування валових витрат та податкового кредиту.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальником товару (робіт, послуг), відомості щодо якого містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та який перебуває на обліку в податковому органу, в тому числі зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо створення підприємства, здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу протиправну діяльність контрагента.

Лише доведення податковим органом факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати чи податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковим органом при вирішенні справи у суді першої інстанції не надано належних та допустимих доказів тому, що позивач укладав з постачальниками договори з метою незаконного отримання податкових вигод чи був обізнаним з певними протиправними діями постачальників при здійсненні фінансово-господарської діяльності. Не надано таких доказів й тому, що здійснення позивачем господарські операції з придбання товару не мають реального характеру.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, не порушив норм матеріального чи процесуального права. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2012 року у справі 2а-5127/12/1370 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : Олендер І.Я.

Судді : Кузьмич С.М.

Матковська З.М.