Ухвала суду № 31813313, 15.05.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/1428/13 15.05.2013 15.05.2013 15.05.2013

Провадження № 22ц/784/1420/13 Головуюча у першій інстанції Саукова А.А. Категорія 42 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

УХВАЛА

Іменем України

15 травня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Галущенка О.І.,

суддів Коломієць В.В., Довжук Т.С.,

при секретарі судового засідання Скопенко В.М.,

за участю відповідача ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 06 березня 2013 року по справі за позовом

публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

(далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»)

до

ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5,

третя особа: відділ ГІРФО Жовтневого району у Миколаївській області,

про виселення з жилого будинку та зняття з реєстраційного обліку,

ВСТАНОВИЛА:

19 липня 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про виселення осіб з жилого будинку АДРЕСА_1, на який звернено стягнення та зняття осіб з реєстраційного обліку.

Позивач зазначав, що рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 07 квітня 2011 року, яке набрало законної сили 30 червня 2011 року, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме жилий будинок АДРЕСА_1, шляхом його продажу. На письмові вимоги про добровільне виселення відповідач не реагує, а проживання та реєстрація мешканців будинку, на яке звернено стягнення, зменшує його ціну та можливість продажу.

Посилаючись на вказане, позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 23 січня 2013 року до участі у справі залучено в якості співвідповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які зареєстровані в спірному будинку.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 06 березня 2013 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Ухвалено виселити без надання іншого жилого приміщення ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зі спірного жилого будинку, в іншій частині позову відмовлено. Також вирішено питання щодо стягнення судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову ПАТ КБ «ПриватБанк» в задоволенні позову в повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідача ОСОБА_3, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга в межах її доводів не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 17 травня 2007 року було укладено кредитний договір (а.с. 31-36).

На забезпечення виконання зобов'язання між тими ж сторонами 20 червня 2007 року укладено іпотечний договір, предметом якого є жилий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 37-41).

Також встановлено, що на час укладення договору іпотеки вказаний будинок належав на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 17 травня 2007 року (а.с. 43).

У зв'язку з неналежним виконанням боржником умов кредитного договору рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 07 квітня 2011 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки для погашення заборгованості ОСОБА_3 перед банком у сумі 41 845, 95 доларів США (а.с. 26-28). Рішення набрало законної сили 30 червня 2011 року.

Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до вимог ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Із матеріалів справи вбачається, що у спірному будинку зареєстровані та проживають відповідачі: ОСОБА_3, та його дружина і мати ОСОБА_4 і ОСОБА_5 (а.с. 67).

На виконання вимог Закону 28 травня 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надсилав відповідачу ОСОБА_3 повідомлення - вимогу про добровільне виселення із спірного будинку протягом місяця (а.с. 25), яку останній не виконав.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не була направлена вимога ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про добровільне виселення є безпідставними та протиричить положенню вищезазначеної ст. 40 Закону України «Про іпотеку» і ст. 109 ЖК України, якими передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

Також є безпідставними посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що на даний час його дружина ОСОБА_4 вагітна, тому її виселення без надання іншого житла позбавляє майбутню дитину умов належного проживання.

Так, відповідно до роз'яснень, наданих у п. 44 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів" від 30 березня 2012 року № 5, згідно зі ст. 32 ЦК України, ст. 177 СК України та ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Інші доводи апеляційної скарги, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права не заслуговують на увагу та ґрунтуються на помилковому тлумаченні закону.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним і обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 06 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді