Постанова № 31810557, 12.06.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2013 року Справа № 5023/5358/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого, (доповідач) Жукової Л.В., Нєсвєтової Н.М.,розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерної компанії "Харківобленерго" на постанову та на рішенняХарківського апеляційного господарського суду від 25.03.2013 року господарського суду Харківської області від 21.01.2013 рокуу справі господарського судуХарківської областіза позовомАкціонерної компанії "Харківобленерго" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Українська ливарна компанія" третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаНаціональна комісія регулювання електроенергетики України третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаПублічне акціонерне товариство "Харківський верстатобудівельний завод" прозміну умов договору в засіданні взяли участь представники:

- позивача:Солдатенко А.М.;- відповідача:Савві Л.Є.;- третьої особи 1:не з'явились;- третьої особи 2:не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2012 року Акціонерна компанія "Харківобленерго" звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська ливарна компанія" про внесення змін до договору на постачання електричної енергії від 29.07.2005 №17.18.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.01.2013 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.03.2013 рішення місцевого господарського суду від 21.01.2013 залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Акціонерна компанія "Харківобленерго" подала касаційну скаргу, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.03.2013 та рішення господарського суду Харківської області від 21.01.2013 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а також дана невірна юридична оцінка обставинам справи, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між АК "Харківобленерго" та ТОВ "Українська ливарна компанія" 29.07.2005 укладено договір про постачання електричної енергії №17.18, відповідно до умов якого позивач постачає електричну енергію, а відповідач оплачує її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.

Пунктом 9.2 договору передбачено, що якщо після укладання договору набрав чинності нормативно-правовий акт, норми якого інакше регулюють умови цього договору, сторони зобов'язуються керуватись цим актом законодавства та внести відповідні зміни до цього договору.

Згідно пункту 9.11 договору останній набирає чинності з дня його підписання і укладається на термін до 31.12.2005 року, а в частині розрахунків - до повного їх завершення. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням електричної енергії регулюються Законом України "Про електроенергетику", Правилами користування електричною енергією, затверджених постановою Національною комісією регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 №28, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 за № 417/1442 та іншими нормативно-правовими актами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір не відповідає вимогам Постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України (далі - НКРЕ України) "Про порядок визначення класів споживачів" від 13.08.1998 № 1052 зі змінами та доповненнями, а також Правилам користування електричною енергією, затвердженим постановою НКРЕ України за № 28 від 31.07.1996 зі змінами та доповненнями. На момент укладення договору про постачання електричної енергії між позивачем та відповідачем чинною була редакція Правил із змінами і доповненнями від 11.12.2003. Зазначена редакція Правил в редакції від 11.12.2003, не містить такої обов'язкової умови, як визначення точки продажу у договорі. Однак, відповідно до змін, які були внесені до Правил постановою НКРЕ України № 910 від 17.10.2005 пунктом 1.2 визначено точку продажу як межу балансової належності, на якій відбувається перехід права власності на електричну енергію.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Відповідно до вимог Закону України "Про електроенергетику" та Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженого Указом Президента України від 14.03.1995 №213 (із змінами), Національна комісія регулювання електроенергетики України постановою від 17.10.2005 №910 внесла зміни до Правил, виклавши Правила в новій редакції та затвердивши нову форму типового договору на постачання електричної енергії.

Згідно з пунктами 5.1., 5.2. Правил договір є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. При укладанні договору про постачання електричної енергії сторони визначають його зміст на основі типового договору, який викладено в Додатку 3 до Правил користування електричною енергією.

Акціонерна компанія "Харківобленерго" 14.02.2012 листом повідомила відповідача про внесення змін до договору з метою приведення договору у відповідність до приписів постанови НКРЕ України №910 від 17.10.2005.

У свою чергу відповідач не повідомив позивача про результати розгляду надісланої пропозиції про внесення змін до договору.

Відповідно до статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

У статті 651 ЦК України зазначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договором не визначений порядок внесення змін до нього.

Згідно зі статтею 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно умов, визначених у частині 2 цієї норми. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

У відповідності до статті 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Частина 3 статті 184 ГК України передбачає, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

У відповідності до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно положень пункту 1.2. Правил точка обліку - межа балансової належності, на якій за допомогою засобів обліку або розрахунковим шляхом визначаються та обліковуються значення обсягів споживання/передачі електричної енергії та величини споживання/транзиту електричної потужності за певний період; точка продажу електричної енергії - межа балансової належності, на якій відбувається перехід права власності на електричну енергію, а відповідно до п. 1.4. цих Правил точка продажу електричної енергії споживачу установлюється на межі балансової належності його електроустановок та зазначається в договорі про постачання електричної енергії або в договорі про купівлю-продаж електричної енергії.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони додатком № 8 до спірного договору встановили балансову належність електромереж, підписавши під час укладення договору акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, що повністю відповідає фактичному місцезнаходженню точки продажу електричної енергії та пункту 1.2 Правил.

Крім того, введений постановою НКРЕ України № 910 від 17.10.2005 до Правил термін "точка продажу електричної енергії", як встановлено судами, не може бути обов'язковим юридичним наслідком для обох сторін договору про постачання електричної енергії № 17.18 від 29.07.2005 зміну або перегляд його істотних умов.

Також, судами встановлено, що вимоги визначення класу субспоживачів діють в редакції Порядку станом на 15.12.2004, тобто на момент укладення договору № 17.18 вказані вимоги щодо визначення класів субспоживачів вже діяли.

Пункти 3.2 та 5 Порядку діють в редакції постанови НКРЕ від 15.12.2004 № 1217, тобто існували в незмінному стані на момент укладення договору та під час його дії, будь-які зміни даного нормативного акту в цій частині не відбувались.

Відповідач є субспоживачем електричної енергії, якому електрична енергія постачається постачальником електричної енергії (позивачем) через технологічні електричні мережі ПАТ "Харківський верстатобудівний завод".

Між відповідачем та ПАТ "Харківський верстатобудівний завод" 21.06.2005 укладено договір про спільне використання технологічних мереж основного споживача № 153, термін дії якого, відповідно до додаткової угоди № 2 від 30.12.2008, пролонговано до 30.12.2013.

ПАТ "Харківський верстатобудівний завод" є споживачем І класу напруги, що зазначено у додатку № 3.1 до договору про постачання електричної енергії № 17 від 31.01.2006, укладеного між ним та позивачем.

Відповідно до пункту 2.1 договору про спільне використання технологічних мереж основного споживача № 153 від 21.06.2005, ПАТ "Харківський верстатобудівний завод" зобов'язався забезпечувати технічну можливість для передачі відповідачу (субспоживачу) електричної енергії в межах визначеної потужності І класу напруги в обсягах, визначених відповідно до договору про постачання електричної енергії.

Судами встановлено, що відповідачу визначено І клас напруги, який відповідає класу напруги ПАТ "Харківський верстатобудівний завод" як основного споживача, оскільки відповідно до п.п.1 п.5 Порядку клас напруги субспоживача визначається за класом в точці продажу електричної енергії основному споживачу незалежно від ступеня напруги на межі балансового розподілу електричних мереж основного споживача та субспоживача у випадку, якщо відшкодування основному споживачу вартості витрат на утримання технологічних мереж здійснюється субспоживачем відповідно до договору між основним споживачем та субспоживачем.

В Порядку вказано про обов'язковість його застосування при укладенні із споживачами договорів про постачання електричної енергії за регульованим тарифом, що і було зроблено сторонами саме при укладенні спірного договору.

Позивачем, як встановлено судами, не надано доказів визнання договору про спільне використання технологічних електричних мереж № 153 від 21.06.2005 недійсним, також відсутні докази його розірвання або припинення. Так само, як і не зазначено конкретних правових підстав, із яких позивач вважає зазначений договір недійсним.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, постановлені у справі судові рішення є законними, обґрунтованими, прийнятими у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, а тому, відсутні підстави для їх зміни чи скасування.

Щодо доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі, то вони не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки не спростовують висновків суду, покладених в основу оскаржуваних судових рішень, а зводяться лише до переоцінки наявних в матеріалах справи доказів.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерної компанії "Харківобленерго" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.03.2013 року та рішення господарського суду Харківської області від 21.01.2013 року у справі №5023/5358/12 залишити без змін.

Головуючий суддя М.М. Черкащенко

Судді Л.В. Жукова

Н.М. Нєсвєтова