Постанова № 31810523, 11.06.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2013 року Справа № 5017/2705/2012 Вищий господарський суд України у складі: суддя Харченко В.М. - головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Одеське виробниче об'єднання "Холодмаш", м.Одеса

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.02.2013

зі справи № 5017/2705/2012

за позовом державного Макіївського науково-дослідного інституту з безпеки робіт у гірничій промисловості, м.Макіївка, Донецька область (далі - Інститут)

до публічного акціонерного товариства "Одеське виробниче об'єднання "Холодмаш", м.Одеса (далі - Товариство)

про стягнення 45 247,00 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Багненко А.В.;

відповідача - Крагеля М.М.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2012 року Інститут звернувся з позовом, згідно з яким, уточнивши свої вимоги, просив стягнути 37832,00грн. заборгованості, 2923,95грн. пені, 2610,44грн. інфляційних втрат, 1880,61грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду Одеської області від 03.12.2012 у справі № 5017/2705/2012 (суддя Гут С.Ф.), яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.02.2013 (колегія суддів у складі: суддя Сидоренко М.В. - головуючий, судді Жеков В.І. і Аленін О.Ю.), позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача 37832,00грн. заборгованості, 2923,95грн. пені, 2002,76грн. інфляційних втрат, 1880,61грн. 3 % річних. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції від 03.12.2012 та постанову апеляційного суду від 06.02.2013 і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Скарга мотивована тим, що судові рішення попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідного висновку суд дійшов на підставі такого.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 16.05.2007 Інститутом (ліцензіар) та Товариством (ліцензіат) було укладено ліцензійний договір № 113/07 (далі-Договір), за умовами якого ліцензіар надав ліцензіату на термін дії Договору і за винагороду, виплачувану останнім, виключну ліцензію на використання корисної моделі "Шахтний пересувний кондиціонер", захищеної патентом № 21970. Сторони обумовили, що за Договором ліцензіату надається право на виготовлення продукції за ліцензією на території України, а також на пропонування її до продажу та продаж за ліцензією на території України і за її межами без обмеження обсягу випуску терміном до 10 квітня 2017 року.

Відповідно до п. 6.1 Договору, за надання виключної ліцензії на використання корисної моделі „Шахтний пересувний кондиціонер", захищеної патентом № 21970, ліцензіат здійснює відрахування (роялті) ліцензіарові в розмірі 6 відсотків від ціни продажу продукції за ліцензією без ПДВ, починаючи від дати початку промислового виробництва з кожного реалізованого комплексу устаткування холодильною потужністю 300 кВт. Перерахування здійснюється не пізніше 15-го календарного дня з початку місяця, що настає за тим, у якому було реалізовано продукцію за ліцензією.

Пунктом 7.1 Договору передбачено, що ліцензіат щомісяця, протягом 5 календарних днів наступних за звітним періодом, надає ліцензіарові зведені бухгалтерські дані щодо обсягу виробництва та реалізації продукції за ліцензією (відсутність виробництва та реалізації) протягом звітного періоду.

Згідно з п. 10.4 Договору, за порушення грошових зобов'язань, передбачених п. 6.1 цього договору, ліцензіат сплачує ліцензіарові за кожний прострочений день пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діє в період, за який сплачується пеня.

04.08.2011 сторонами зі справи була укладена додаткова угода № 3 до Договору, згідно з якою п.6.1, п.7.1 Договору були викладені в такій редакції:

"п.6.1. За надання виключної ліцензії на використання корисної моделі „Шахтний пересувний кондиціонер", захищеної патентом № 21970, ліцензіат здійснює відрахування (роялті) ліцензіарові у 2011-2012роках у розмірі 4 (чотирьох) відсотків від ціни продажу продукції за ліцензією без ПДВ, починаючи від початку промислового виробництва з кожного реалізованого комплексу устаткування холодильною потужністю 300 кВт. Перерахування здійснюється не пізніше 15-го календарного дня з початку місяця, що настає за тим, у якому було реалізовано продукцію за ліцензією;

п.7.1. Ліцензіат кожні півроку, протягом 5 календарних днів наступних за звітним періодом, надає ліцензіарові зведені бухгалтерські дані щодо обсягу виробництва та реалізації продукції за ліцензією (відсутність виробництва та реалізації) протягом звітного періоду.".

24.09.2010 державним підприємством „Ровенькиантрацит" (покупець) та Товариством (постачальник) було укладено договір поставки № 110-3193гп, згідно якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця кондиціонер пересувний шахтний КПШ300, а Покупець зобов'язався прийняти його та здійснити за нього оплату.

Судами також встановлено, що відповідач, посилаючись на додаткову угоду від 04.08.2011 № 3 до Договору, у звітному періоді січень - серпень 2011 року реалізував один шахтний пересувний кондиціонер КПШ-300 на суму 1891666,67 грн. без ПДВ та згідно з платіжним дорученням від 17 серпня 2011 року № 472 сплатив роялті за Договором у сумі 75666,66 грн., що становить 4% від суми продажу.

Згідно з довідкою від 03.02.2012, складеною за результатами зустрічної звірки діяльності Товариства з питань взаєморозрахунків з Інститутом за період з 01.01.2009 по 31.12.2011, проведеної Державною фінансовою інспекцією в Донецькій області, було встановлено, що шахтний пересувний кондиціонер КПШ-300 вартістю 1891666,67 грн. був реалізований відповідачем протягом 2010 року. Дана обставина також була відображена в акті від 09.04.2012 № 05.1-16/3 зазначеної інспекції, складеному за наслідками ревізії фінансово-господарської діяльності Інституту, за період з 01.01.2009 по завершений звітний період 2012 року, в якому також було зазначено, що відповідач не в повному обсязі перерахував Інституту відповідну частку доходу у вигляді передбаченого Договором роялті за 2010 рік на суму 37 833,33грн. за реалізований кондиціонер.

У цьому зв'язку, 19.06.2012 Інститут направив на адресу Товариства претензію № 01/4963 з вимогою доплатити суму роялті у розмірі 2 %, а тобто 37833,33грн., але відповідач від цього відмовився, посилаючись на те, що сума роялті була сплачена ним правильно з розрахунку 4 відсотки від ціни реалізованої продукції, що передбачалось додатковою угодою від 04.08.2011.

Таким чином, спір виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором в частині неповного відрахування роялті у встановленому Договором розмірі від ціни продажу продукції, у зв'язку з чим позивач наполягав на стягненні з відповідача заявлених сум у позові.

Сукупності встановлених у справі обставин суди попередніх інстанцій дали належну оцінку і, з урахуванням вимог ст.ст.509,525,526,530,610,625 ЦК України, дійшли вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову про стягнення з відповідача 37832,00грн. заборгованості, 2923,95грн. пені, 2002,76грн. інфляційних втрат, 1880,61грн. 3 % річних.

При цьому суди правильно виходили з того, що подані по справі докази свідчили про неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, а отже, давали позивачу правові підстави для стягнення боргу, а також для нарахування пені, інфляційних втрат та річних, розрахунок яких був перевірений судами.

Висновок судів про наявність підстав для відмови у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних витрат у розмірі 607,68 грн. є таким, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства та відповідає фактичним обставинам справи і не оскаржується жодною з сторін.

Посилання відповідача на додаткову угоду від 04.08.2011 № 3 щодо зниження розміру роялті з 6 % до 4 % від ціни продажу продукції на період 2011 - 2012 роки, були перевірені судами попередніх інстанцій, які обґрунтовано не взяли їх до уваги, оскільки вони не узгоджувались з часом реалізації виготовленої відповідачем продукції.

Отже доводи скаржника щодо відсутності у нього заборгованості перед позивачем за реалізований комплекс устаткування в означений період, були правомірно відхилені судами, так як вони спростовувались фактичними обставинами справи.

Враховуючи зазначене, а також з огляду на те, що інші наведені у касаційній скарзі доводи висновків попередніх судових інстанцій не спростовують, суд не бере їх до уваги і вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам чинного законодавства і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 03.12.2012 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.02.2013 у справі № 5017/2705/2012 залишити без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Одеське виробниче об'єднання "Холодмаш" - без задоволення.

Суддя В.Харченко Суддя І.Бенедисюк Суддя Б.Львов