Постанова № 31803127, 03.06.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2013 р. Справа№ 911/7/08/13-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 03.06.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Київської області від 28.01.2013 року

у справі № 911/7/08/13-г (суддя Скутельник П.Ф.)

за позовом комунального підприємства «Броварське районне виробниче управління житлово-комунального господарства» Броварської районної ради

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 28.01.2013 року у справі №911/7/08/13-г позов комунального підприємства «Броварське районне виробниче управління житлово-комунального господарства» Броварської районної ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 9 992,50 грн. заборгованості по орендній платі, 446,08 грн. пені, 10 706,25 грн. штрафних санкцій, 89,40 грн. 3% річних, 5 989,36 грн. заборгованості по відшкодуванню витрат на утримання нежитлового приміщення та про розірвання договору оренди №03 від 03.01.2012 року - задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. В своїх доводах заявник посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

Ухвалою від 16.04.2013 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №911/7/08/13-г у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Комунальним підприємством «Броварське районне виробниче управління житлово-комунального господарства» Броварської районної ради на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відповідача на рішення господарського суду Київської області від 28.01.2013 року у справі №911/7/08/13-г відмовити повністю, рішення суду залишити без змін.

В судовому засіданні представник відповідача надав свої пояснення, в яких підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду Київської області від 28.01.2013 року скасувати і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Представник позивача приймав участь у судовому засіданні та надав свої пояснення та заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та просив рішення господарського суду Київської області від 28.01.2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.01.2012 року між комунальним підприємством «Броварське районне виробниче управління житлово-комунального господарства» Броварської районної ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір оренди комунального майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл та селищ Броварського району за №03 (далі - договір, а.с. 8-10).

Відповідно до п. 1.1 договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування комунальне майно, а саме: частину нежитлового приміщення 1-го поверху, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 20,0 м.кв., в тому числі на 1-му поверсі 20,0 м.кв., напівпідвал 0 м.кв., підвал 0 м.кв., що знаходиться на балансі позивача, вартість якого визначена згідно акту оцінки/незалежною оцінкою станом на 30.09.2011 року у сумі 57 100,00 грн. для бюджетних установ та комунальних підприємств Броварської районної ради згідно з довідкою балансоутримувача про залишкову вартість.

Згідно з п. 1.2 договору визначено, що зазначене у п. 1.1 цього договору майно передається орендарю з устаткуванням (за його наявності) згідно з актом приймання-передачі, що додається до цього договору і є невід'ємною його частиною.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що орендар вступає в строкове платне користування орендованим майном у термін, зазначений в даному договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору.

Орендна плата визначається на підставі методики розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл та селищ Броварського району, затвердженої рішенням Броварської районної ради від 28.04.2011 року №97-7-VI або за результатами конкурсу на право оренди і становить 1 189,58 грн. за базовий період без урахування ПДВ. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку визначеному чинним законодавством (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 3.4 договору визначено, що орендна плата перераховується орендодавцю на розрахунковий рахунок щомісячно не пізніше 15-го числа наступного місяця.

Пунктом 4.3 договору визначено, що орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Договором у п. 4.8 визначено, що орендар додатково зобов'язується відшкодувати вартість послуг (газотеплопостачання, електроенергія, водопостачання та водовідведення, охорона, прибирання прибудинкової території (вивіз ТПВ), земельний податок, прибирання території внутрішнього користування, зовнішнє освітлення) на підставі виставлених рахунків орендодавцем, які останній надає на підставі розрахунків підприємств, що надають комунальні послуги.

Строк дії договору відповідно до п. 10.1 договору встановлений з 03.01.2012 року по 30.11.2014 року включно.

На виконання вимог п.п. 1.1, 1.2 договору, позивачем та відповідачем підписано акт прийому-передачі від 03.01.2012 року б/н, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування (оренду) нежиле приміщення загальною площею 20,0 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 11).

Згідно з доводами позивача, в порушення взятих на себе договірних зобов'язань відповідач не сплатив орендну плату за січень, лютий, травень, червень, липень, серпень та вересень 2012 року, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 9 992,50 грн.

У грудні 2012 року КП «Броварське районне виробниче управління житлово-комунального господарства» Броварської районної ради звернулося до господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 9 992,50 грн. заборгованості по орендній платі, 446,08 грн. пені, 10 706,25 грн. штрафних санкцій, 89,40 грн. 3% річних, 5 989,36 грн. заборгованості по відшкодуванню витрат на утримання нежитлового приміщення та про розірвання договору оренди комунального майна від 03.01.2012 року №03, який укладено між позивачем та відповідачем.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 9 992,50 грн. заборгованості по орендній платі, 446,08 грн. пені, 10 706,25 грн. штрафних санкцій, 89,40 грн. 3% річних, 5 989,36 грн. заборгованості по відшкодуванню витрат на утримання нежитлового приміщення та про розірвання договору оренди комунального майна від 03.01.2012 року №03 - є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, відповідач не був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду. Крім того скаржник зазначає, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги те, що позивачем не доведено факт надання додаткових послуг за договором оренди, а розрахунки по відшкодуванню витрат на утримання нежитлового приміщення позивачем здійснено з допущенням помилок.

Колегія суддів, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, зазначає наступне.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору оренди, згідно з яким та в силу ст. 759 ЦК України, ст. 283 ГК України, ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

До обов'язків орендаря ч. 1 ст. 762 ЦК України, ст.ст. 285, 286 ГК України відносить, зокрема, внесення плати за користування майном, розмір якої встановлений договором оренди.

Пунктом 3 статті 18 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» встановлено обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно з п. 1, п. 3 ст. 19 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За змістом даних норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди - реальний, двосторонній та оплатний договір. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов'язки на користь іншої сторони

Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Згідно з статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3.4 договору сторонами було погоджено, що орендна плата перераховується орендодавцю на розрахунковий рахунок щомісячно не пізніше 15-го числа наступного місяця.

Пунктом 4.3 договору визначено, що орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Під час розгляду справи судовою колегією було встановлено, що у період з 03.01.2012 року по 12.09.2012 року відповідач безперешкодно користувався орендованим майном, про що свідчить відсутність з його боку претензій та повідомлень про порушення орендодавцем умов договору.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Факт користування відповідачем нежитловим приміщенням підтверджується також актом прийому-передачі від 03.01.2012 року, згідно якого орендодавець передав орендарю у строкове платне користування (оренду) нежиле приміщення загальною площею 20,0 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 11).

Таким чином, судом першої інстанції достовірно встановлено, що відповідач користувався у визначений період нежитловим приміщенням, а тому зобов'язаний згідно з умовами договору та відповідно до ч. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України, сплатити за дане користування оренду плату.

Проте, всупереч вище згаданих приписів закону, відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо орендної плати за користування орендованим приміщенням в розмірі та строки встановлені договором і його заборгованість на час звернення позивача з позовом становила суму 9 992,50 грн. за період: січень, лютий, травень, червень, липень, серпень та вересень 2012 року.

Під час розгляду справи, судом апеляційної інстанції встановлено та досліджено той факт, що з 12.09.2012 року відповідач змінив місце фактичного проживання, припинив підприємницьку діяльність та припинив використовувати орендоване приміщення, про що в порушення п. 9.4, п. 9.5 договору позивача не повідомив.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 9 992,50 грн. заборгованості щодо сплати орендної плати за користування орендованим нежитловим приміщенням.

На переконання судової колегії вимога позивача про стягнення з відповідача 9 992,50 грн. заборгованості по орендній платі є правомірною та обґрунтованою, нормативно та документально доведеною, а тому підлягає задоволенню.

При цьому, доводи скаржника, що судом першої інстанції не було враховано факт часткової оплати відповідачем орендної плати за період жовтень 2012 року - січень 2013 року у розмірі 6 539,40 грн. відповідно до квитанцій від 28.01.2013 року №КП6976/1 на суму 1 427,50 грн., №КП6977/1 на суму 1 1427,50 грн., від 19.11.2012 року №КП2509/1 на суму 2 256,90 грн., від 13.12.2012 року №КП8476/1 на суму 1 427,50 грн., які були оглянуті колегією суддів і не приймаються до уваги за необґрунтованістю та недоведеністю, оскільки вказані вище платежі були здійснені з призначеннями щодо сплати орендної плати за жовтень, листопад, грудень 2012 року та січень 2013 року, тобто поза межами спірного періоду, який заявлено у позові (січень, лютий, травень, червень, липень, серпень та вересень 2012 року).

Також з матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по відшкодуванню витрат на утримання нежитлового приміщення загальною площею 20,0 м.кв. за період з січня по жовтень 2012 року в розмірі 5 989,36 грн.

Відповідно до п. 4.8 договору орендар додатково зобов'язується відшкодувати вартість послуг (газотеплопостачання, електроенергія, водопостачання та водовідведення, охорона, прибирання прибудинкової території (вивіз ТПВ), земельний податок, прибирання території внутрішнього користування, зовнішнє освітлення) на підставі виставлених рахунків орендодавцем, які останній надає на підставі розрахунків підприємств, що надають комунальні послуги.

Отже, обґрунтованість нарахування витрат на утримання нежитлового приміщення, згідно п. 4.8 договору, має бути доведена відповідними доказами.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за рахунками-фактурами №СФ-494 від 28.09.2012 року, №СФ-434 від 31.08.2012 року, №СФ-372 від 31.07.2012 року, №СФ-326 від 27.06.2012 року, №СФ-279 від 31.05.2012 року, №СФ-228 від 28.04.2012 року, №СФ-105 від 30.03.2012 року, №СФ-52 від 01.03.2012 року стосовно послуг з вивозу сміття, водопостачання, водовідведення, обслуговування електропідстанції, електропостачання, прибирання території, охорони приміщення задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не надано доказів в підтвердження обсягу наданих послуг.

Як вбачається з п. 1.1 договору, орендоване відповідачем приміщення площею 20,0 м.кв. розташоване на першому поверсі в нежилому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Вказане також підтверджується актом прийому-передачі від 03.01.2012 року (а.с. 11). При цьому, згідно пояснень сторін, відповідач був не єдиним орендарем нежилого приміщення.

Однак, позивачем на надано належних доказів використання таких послуг відповідачем, відсутні докази погодження їх остаточного розміру за кожен період, не наведено норми та тарифи за якими позивачем здійснено розрахунки.

При цьому, наявні в матеріалах справи листи відповідача від 16.03.2012 року, від 28.03.2012 року свідчать про звернення до позивача щодо необґрунтованості та помилковості нарахувань за комунальні послуги.

Слід вказати, що рахунки-фактури та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за період з січня по жовтень 2012 року, складені позивачем в односторонньому порядку, не містять посилання на показники облікових приладів, відсутні докази обсягів фактично спожитих орендарем послуг. Тобто вказані нарахування ґрунтуються на припущеннях.

Отже, отримання (надання) комунальних послуг, наявність комунальних затрат орендодавця, обсяг комунальних послуг та розмір відшкодування комунальних платежів позивачем не доведені.

Зокрема, до переліку послуг позивачем безпідставно було включено відшкодування витрат на оплату праці обслуговуючого персоналу, оскільки питання оплати праці регулюється чинним законодавством про працю, зокрема Кодексом законів про працю, та передбачає обов'язковою передумовою її виплати перебування працівника у трудових відносинах із роботодавцем. Натомість, доказів перебування відповідача у трудових відносинах із обслуговуючим персоналом позивача протягом дії спірного договору оренди позивачем не надано, не містять такі докази і матеріали справи.

Таким чином, оскільки позивач не обґрунтував та не надав доказів вартості фактично наданих відповідачеві комунальних та інших послуг, судова колегія дійшла висновку про відмову позивачу в задоволенні вимоги про їх стягнення.

Окрім цього, в обґрунтування розрахунку заборгованість по відшкодуванню витрат на утримання нежитлового приміщення позивач посилається на Методику розрахунку відшкодувань витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг, затверджену наказом №02 від 03.01.2012 року, тобто в день укладення спірного договору.

При цьому судова колегія критично оцінює доводи позивача, що підписавши договір, орендар дав згоду на нарахування відшкодувань витрат балансоутримувача на утримання орендованого ним майна відповідно до вказаної вище Методики. Водночас, під час укладення договору сторонами було погоджено, що орендна плата визначається на підставі іншої Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл та селищ Броварського району, затвердженої рішенням Броварської районної ради від 28.04.2011 року №97-7-VI (п. 3.1 договору). Положень щодо розрахунків на підставі іншої Методики договір оренди не містить.

Інших доказів на підтвердження заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по відшкодуванню витрат на утримання нежитлового приміщення загальною площею 20,0 м.кв. за період з січня по жовтень 2012 року в розмірі 5 989,36 грн. позивачем не надано, не містять такі докази і матеріали справи.

Вказані вище обставини місцевий господарський суд не прийняв до уваги та не надав їм належної правової оцінки, у зв'язку з чим в цій частині рішення суду слід скасувати.

Таким чином, враховуючи наведене вище, суд першої інстанції правомірно визнав доведеним факт невиконання відповідачем у встановлений договором строк свого обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Нормами статті 230 ГК України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).

Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 статті 549 ЦУ України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня характеризується такими ознаками:

- можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);

- обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання;

- триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.

Пунктом 3.6 договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі підлягає індексації і стягується орендодавцем з врахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 3.7 договору, у разі якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штрафні санкції у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день несплати.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача 446,08 грн. пені та 10 706,25 грн. штрафних санкцій за період травень - вересень 2012 року (а.с. 36-37).

Згідно з п. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Фактично обидва пункти договору встановлюють такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня, однак у різному розмірі.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, виходячи з принципів розумності та справедливості, а також адекватності заявлених вимог про стягнення штрафних санкцій порушеному праву, з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка є дійсна на час нарахування пені, за кожний прострочений день оплати, що передбачено п. 3.6 договору.

Крім цього, судом апеляційної інстанції перевірено розмір нарахування пені на підставі здійсненого позивачем розрахунку і встановлено, що вказаний розмір нарахування є арифметично вірним.

До того ж, обмеження максимального розміру пені за порушення грошових зобов'язань встановлено спеціальним законом, яким є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», в преамбулі якого зазначено, що він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Згідно з ст. 1 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, граничний розмір пені, який не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, визначений спеціальним законом, положення якого не встановлюють обмежень щодо визначення сторонами в договорі розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача 446,08 грн. пені таким, що повністю відповідає чинному законодавству України, умовам укладеного між сторонами договору та обставинам справи.

Проте, місцевий господарський суд дійшов невірного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 10 706,25 грн. штрафних санкцій, а тому в цій частині рішення суду слід скасувати.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача 89,40 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши обґрунтованість поданого позивачем розрахунку, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача 3 % річних у заявленому до відшкодування розмірі в сумі 89,40 грн.

Водночас, частиною 2 статті 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з ст. 284 ГК України орендна плата є істотною умовою договору оренди.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

В силу статті 29 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» за невиконання зобов'язань за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

За умовами п. 7.4 договору орендодавець має право розірвати договір в односторонньому порядку у разі несвоєчасної плати орендарем орендної плати більше ніж за три місяці.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди комунального майна від 03.01.2012 року №03, укладеного між комунальним підприємством «Броварське районне виробниче управління житлово-комунального господарства» Броварської районної ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2.

Водночас, слід зазначити, що позовна вимога про розірвання договору є вимогою немайнового характеру, проте під час звернення з даним позовом судовий збір за вказаною позовною вимогою не сплачено.

З 01.11.2011 року набрав чинності Закон України «Про судовий збір», статтею 4 якого встановлено розмір ставок судового збору, які підлягають сплаті при зверненні до господарського суду. Зокрема, за подання до господарського суду позовної заяви не майнового характеру ставка судового збору встановлена у розмірі 1 розмір мінімальної заробітної плати; за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду скаржник повинен сплатити 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Згідно з ст. 13 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 01.01.2012 року становить 1 073,00 грн.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 частини 2 статті 4 ЗУ «Про судовий збір» сума судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру становить 1 073,00 грн.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 надано докази та належним чином доведено правомірність вимог апеляційної скарги про часткове скасування рішення місцевого господарського суду від 28.01.2013 року.

Разом з цим, посилання скаржника на те, що останній не був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, колегією суддів апеляційного господарського суду не приймаються до уваги, враховуючи наступне.

За змістом статті 22 ГПК України участь в господарських засіданнях є правом, а не обов'язком сторони, яка повинна добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У п. 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» зазначається, що стороною, не повідомленою належним чином про місце засідання суду, про що йдеться у пункті 2 частини третьої статті 104 ГПК, слід вважати сторону, стосовно якої судом першої інстанції не дотримано вимог статті 64 ГПК України.

Також, відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду Київської області від 28.01.2013 року прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, і є таким що не відповідає нормам закону.

Таким чином, апеляційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення суду слід скасувати частково та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити частково. Стягнути з відповідача на користь позивача 9 992,50 грн. основного боргу, 446,08 грн. пені, 89,40 грн. 3% річних. В іншій частині позовних вимог про стягнення штрафних санкцій в розмірі 10 706,25 грн. та заборгованості по відшкодуванню витрат на утримання нежитлового приміщення в розмірі 5 989,36 грн. - відмовити. В частині щодо розірвання договору оренди комунального майна від 03.01.2012 року №03 рішення господарського суду Київської області від 28.01.2013 року у справі №911/7/08/13-г залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Київської області від 28.01.2013 року у справі №911/7/08/13-г задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Київської області від 28.01.2013 року у справі №911/7/08/13-г скасувати частково прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити частково.

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (07455, АДРЕСА_3 14000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь комунального підприємства «Броварське районне виробниче управління житлово-комунального господарства» Броварської районної ради (07442, Київська область, Броварський район, смт. Велика Димерка, вул. Комунальна, 6, код 20577569) 9 992,50 грн. основного боргу, 446,08 грн. пені, 89,40 грн. 3% річних, 797,99 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

4. В іншій частині позовних вимог про стягнення штрафних санкцій в розмірі 10 706,25 грн. та заборгованості по відшкодуванню витрат на утримання нежитлового приміщення в розмірі 5 989,36 грн. - відмовити.

5. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (07455, АДРЕСА_3 14000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України 1 073,00 грн. судового збору.

6. Стягнути з комунального підприємства «Броварське районне виробниче управління житлово-комунального господарства» Броварської районної ради (07442, Київська область, Броварський район, смт. Велика Димерка, вул. Комунальна, 6, код 20577569) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (07455, АДРЕСА_3; 14000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) 433,74 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

7. В іншій частині рішення господарського суду Київської області від 28.01.2013 року у справі №911/7/08/13-г про розірвання договору оренди комунального майна від 03.01.2012 року №03 залишити без змін.

8. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду Київської області.

9. Матеріали справи №911/7/08/13-г повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Лобань О.І.

Федорчук Р.В.