Ухвала суду № 31793922, 13.06.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження: № 22-ц-/790/3658/13 Головуючий: 1 інстанції

Справа: № 2018/20085/2012 Сенаторов В.М.

Категорія: оскарження дій Доповідач: Даниленко В.М

державного виконавця

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2013 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Малінської С.М., Піддубного Р.М.,

при секретарі: Коліснику Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 21 березня 2013 року по справі за скаргою ОСОБА_2, заінтересовані особи: Київський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, ОСОБА_3 на дії державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Огієнка Богдана Сергійовича, старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Барсегян Арутюна Овсеновича, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2012 року заявник ОСОБА_2, як сторона виконавчого провадження (стягувач), звернувся до суду з вищезазначеною скаргою, в якій вказував на те, що 20.12.2010 року Київським районним судом м. Харкова на підставі відповідного рішення суду було видано виконавчий лист № 2-221/10/13 про зобов'язання боржника ОСОБА_3 знести перегородку між приміщеннями « 1-1», площею 7,5 кв.м. та « 2-1», площею 3,1 кв.м., розташовану в житловому будинку АДРЕСА_1.

Постановою державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (далі: Київський ВДВС ХМУЮ) Огієнка Б.С. від 03.02.2011 року було відкрите виконавче провадження з примусового виконання зазначеного виконавчого документа та запропоновано боржнику ОСОБА_3 добровільне його виконання, але останній у добровільному порядку рішення суду не виконав.

У зв'язку з цим державним виконавцем на адресу сторін виконавчого провадження направлялись вимоги від 30.11.2011 року, 02.04.2012 року та від 10.04.2012 року щодо необхідності бути присутніми за адресою: АДРЕСА_1 для участі у здійсненні виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа № 2-221/10/13.

15 травня 2012 року у відсутність самого стягувача та в присутності лише його вповноважених представників ОСОБА_6 та ОСОБА_7, яких він не наділяв повноваженнями здійснювати будь-які дії з належним йому майном та допускати будь-якого в належну йому відокремлену частину житлового будинку АДРЕСА_1, державний виконавець Київського ВДВС ХМУЮ Огієнко Б.С. разом зі старшим державним виконавцем цього ж підрозділу виконавчої служби Барсегяном А.О. без дозволу стягувача проникли в належне йому житлове приміщення, де за участю сторонніх осіб були здійснені відповідні роботи по знесенню перегородки між приміщеннями « 1-1» та « 2-1», причому з боку тієї частини житлового будинку, що належить стягувачу.

При цьому зазначена перегородка по її периметру була знесена не повністю, позаяк на стіні залишилися залишки бетону та монтажної піни, за допомогою яких кріпилася перегородка, частина перегородки, яку складав металевий лист, взагалі не була винесена з будинку, а при виконанні робіт по її знесенню належні стягувачеві речі, що знаходилися в приміщенні, де здійснювалися виконавчі дії, були перенесені в іншу кімнату, холодильник та кухонний стіл переставлено в інше місце, при чому кухонний стіл поставлено до дверей кімнати, в наслідок чого їх не можна закрити, крім того від даху була віддерта стартова полоса, до якої кріпився дах, а всі полоси пластику, який кріпився до стелі та становив дах, обвалилися.

Однак, не зважаючи на це, державним виконавцем Київського ВДВС ХМУЮ Огієнко Б.С. було складено акт про закінчення виконавчих дій, а наступного дня, тобто 16 травня 2012 року було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-221/10/13, виданого Київським районним судом м. Харкова 20.12.2010 року.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що такими діями державного виконавця при виконанні судового рішення, які здійснені всупереч вимогам Закону України «Про виконавче провадження», були порушені його права та законні інтереси, заявник ОСОБА_2 просив суд:

- визнати неправомірним зазначення в акті державного виконавця Київського ВДВС ХМУЮ Огієнка Б.С. від 15.05.2012 року в якості понятих осіб, які здійснювали руйнування перегородки між приміщеннями « 1-1» та « 2-1» на його частині житлового будинку, а саме: ОСОБА_8 та ОСОБА_9;

- визнати не чинним вказаний акт державного виконавця Київського ВДВС ХМУЮ Огієнка Б.С. від 15.05.2012 року;

- визнати неправомірними дії державного виконавця Київського ВДВС ХМУЮ Огієнка Б.С. по проникненню 15.05.2012 року до належної заявнику частини житлового будинку АДРЕСА_1 без його дозволу та згоди;

- визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Київського ВДВС ХМУЮ Барсегяна А.О. по проникненню 15.05.2012 року до належної заявнику частини житлового будинку АДРЕСА_1 без його дозволу та згоди;

- скасувати постанову державного виконавця Київського ВДВС ХМУЮ Огієнка Б.С. від 16.05.2012 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-221/10/13, виданого Київським районним судом м. Харкова 20.12.2010 року.

У судовому засіданні заявник ОСОБА_2 підтримав подану ним скаргу на дії державного виконавця в повному обсязі й наполягав на її задоволенні.

Державний виконавець Київського ВДВС ХМУЮ Огієнко Б.С. заявлених до нього претензій не визнав, посилаючись на їх безпідставність.

При цьому він вказував на те, що виконавчі дії з примусового виконання виконавчого листа № 2-221/10/13, виданого Київським районним судом м. Харкова 20.12.2010 року, про знесення перегородки між приміщеннями « 1-1» та « 2-1» у житловому будинку АДРЕСА_1 були здійснені ним 15.05.2012 року у відповідності до вимог чинного законодавства.

Представник заінтересованої особи - боржника ОСОБА_3 проти задоволення скарги заявника ОСОБА_2 також заперечував, посилаючись на її необґрунтованість та зазначивши при цьому, що боржник ОСОБА_3 неодноразово намагався самостійно виконати рішення суду про знесення перегородки між приміщеннями 1-1» та « 2-1» у житловому будинку АДРЕСА_1 в присутності стягувача ОСОБА_2, але всі його намагання виявилися марними, позаяк на заваді стали агресія та непорозуміння з боку останнього.

15 травня 2012 року рішення суду було виконане в повному обсязі в примусовому порядку відповідно до приписів Закону України «Про виконавче провадження» за рахунок боржника бригадою найманих спеціалістів у присутності представників стягувача, які будь-яких зауважень чи заперечень щодо проведених виконавчих дій та їх результатів не мали.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 21 березня 2013 року в задоволенні вищезазначеної скарги ОСОБА_2 на дії державних виконавців Київського ВДВС ХМУЮ відмовлено.

В апеляційній скарзі заявника ОСОБА_2 ставиться питання про скасування вказаної ухвали районного суду та постановлення у справі нової ухвали по суті скарги, поданої на дії державних виконавців Київського ВДВС ХМУЮ, про задоволення зазначених у ній вимог у повному обсязі.

В обгрунтування своєї скарги апелянт ОСОБА_2 посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення ініційованих ним питань, зазначених вище.

У судове засідання суду апеляційної інстанції апелянт ОСОБА_2 не з'явився, хоча завчасно та належним чином був повідомлений про час та місце його проведення, про що свідчить розписка про вручення йому судової повістки, й своїх вповноважених представників для участі в розгляді справи до суду не направив.

Перевіривши законність і обгрунтованність ухвали суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

За приписами ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно зі ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (далі: Закон № 606-XIV).

Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, та здійснюється на підставі виконавчих документів, у тому числі й виконавчих листів, що видаються судами (ст.ст. 2, 17 Закону № 606-XIV).

Згідно зі ст. 6 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Обов'язки і права державних виконавців визначені законодавцем у ст. 11 Закону № 606-XIV.

Відповідно до вказаної правової норми державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

У процесі здійснення виконавчого провадження державний виконавець, зокрема має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ; залучати у встановленому порядку до провадження виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень, здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами.

Порядок залучення понятих до провадження виконавчих дій врегульовано ст. 15 Закону № 606-XIV.

Згідно вказаної правової норми виконавчі дії можуть провадитися за присутності понятих.

Присутність понятих обов'язкова під час вчинення виконавчих дій, пов'язаних з примусовим входженням до нежитлових приміщень і сховищ, де зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернене йому в натурі; до житлових будинків і квартир для забезпечення примусового виселення з них та вселення в них; до будинків, квартир та інших приміщень, в яких перебуває дитина, яка має бути передана іншим особам відповідно до рішення суду; під час проведення огляду, арешту, вилучення і передачі майна.

В інших випадках присутність понятих під час вчинення виконавчих дій не є обов'язковою, але в принципі не виключає можливість залучення їх до провадження виконавчих дій.

Як поняті можуть бути запрошені будь-які дієздатні особи, які не мають особистої заінтересованості у провадженні виконавчих дій і не пов'язані між собою або з учасниками виконавчого провадження родинними зв'язками, підлеглістю чи підконтрольністю. Кількість понятих під час вчинення виконавчих дій не може бути менше двох.

Понятий має право знати, для участі у провадженні яких виконавчих дій його запрошено, на підставі якого виконавчого документа вони провадяться, а також робити зауваження з приводу провадження виконавчих дій. Зауваження понятого підлягають занесенню до акта відповідної виконавчої дії. Понятий зобов'язаний засвідчити факт, зміст і результати виконавчих дій, під час провадження яких він був присутній. Перед початком виконавчих дій державний виконавець роз'яснює понятим їхні права і обов'язки, про що зазначається в акті.

За правилами ст. 20 Закону № 606-XIV виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Виконання рішення, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, здійснюється державним виконавцем за місцем проведення таких дій.

Відповідно до ст. 27, 30, 32 Закону № 606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Підстави для закінчення виконавчого провадження визначені в ст. 49 Закону № 606-XIV.

Зокрема, пунктом 8 частини 1 вказаної статті передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (ч. 3 ст. 49 Закону № 606-XIV).

Згідно ст.ст. 50, 51 Закону наслідком завершення виконавчого провадження є закінчення всіх виконавчих дій.

Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених законом.

Підставою для відновлення виконавчого провадження може бути визнання постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу судом незаконною чи скасування її начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби визначений у ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до вказаної правової норми рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Положення ч. 4 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» кореспондуються зі ст. 383 ЦПК України, відповідно до якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи (ч. 2 ст. 387 ЦПК України).

Як встановлено судом та підтверджено наявними в матеріалах цивільної справі доказами, у Київському відділі державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції на примусовому виконанні знаходився виконавчий лист № 2-221/10/13, виданий Київським районним судом м. Харкова 20 грудня 2010 року на підставі відповідного рішення суду (виконавче провадження - ВП № 26073124).

За вказаним виконавчим документом боржник ОСОБА_3 зобов'язаний був знести перегородку між приміщеннями « 1-1», площею 7,5 кв.м. та « 2-1», площею 3,1 кв.м., розташовану в житловому будинку АДРЕСА_1.

Проте, самостійно рішення суду боржником ОСОБА_3 виконане не було, у зв'язку з чим 15 травня 2012 року державним виконавцем Київського ВДВС ХМУЮ Огієнком Б.С. були проведені виконавчі дії з примусового його виконання у присутності вповноважених представників стягувача ОСОБА_2, який завчасно був повідомлений про час та місце їх проведення, а також за участю понятих та інших осіб.

Зазначені виконавчі дії були проведені державним виконавцем Огієнком Б.С. у відповідності до приписів ст.ст. 11, 15, 20, 32 Закону України «Про виконавче провадження», у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом, зі складанням за результатами проведених виконавчих дій відповідного акту про повне фактичне виконання судового рішення (а.с 4).

Як вбачається з указаного акту, перед початком проведення виконавчих дій з примусового виконання судового рішення, державним виконавцем усім, присутнім при їх здійсненні, були роз'яснені їхні права та обов'язки.

Факт повного фактичного виконання судового рішення за виконавчим листом № 2-221/10/13 засвідчено підписами осіб, що були присутніми при здійсненні виконавчих дій, у тому числі й понятих та представників стягувача ОСОБА_2, які при його підписанні після закінчення виконавчих дій будь-яких заяв, скарг, претензій чи зауважень щодо дій державного виконавця, повноти чи процедури здійснення виконавчих дій не мали.

По справі також встановлено, що наступного дня, тобто 16 травня 2012 року державним виконавцем Київського ВДВС ХМУЮ Огієнком Б.С. на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV була винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-221/10/13, виданого Київським районним судом м. Харкова 20 грудня 2010 року, в зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом (а.с. 5).

Зазначена постанова винесена державним виконавцем у межах його компетенції відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону № 606-XIV та затверджена начальником Київського ВДВС ХМУЮ, як те передбачено нормами вказаного закону, а також Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5.

При цьому будь-яких об'єктивних, належних та допустимих, в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, доказів на підтвердження того, що рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця Київського ВДВС ХМУЮ Огієнка Б.С. під час виконання судового рішення, а також іншого державного виконавця цього ж підрозділу державної виконавчої служби Барсегяна А.О. були порушені права чи свободи стягувача ОСОБА_2, матеріали цивільної справи, що надійшли на розгляд до апеляційного суду, не містять і таких доказів апелянтом до суду апеляційної інстанції не представлено.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, розглянувши справу по суті поданої заявником ОСОБА_2 на дії державних виконавців Київського ВДВС ХМУЮ скарги, обґрунтовано відмовив у задоволенні цієї скарги за її безпідставністю.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги заявника ОСОБА_2 про те, що державні виконавці Київського ВДВС ХМУЮ Огієнко Б.С. та Барсегян А.О. самовільно проникли в належну йому частину житлового будинку; знесення перегородки в приміщенні здійснено не в повному обсязі, а її руйнуванням займалися особи, які зазначені в акті державного виконавця від 15.05.2012 року як поняті, то ці доводи апелянта судова колегія оцінює критично та відхиляє, оскільки доказів самовільного проникнення державних виконавців у житло стягувача матеріали цивільної справи не містять, останні перебували за місцем проведення виконавчих дій у житловому будинку АДРЕСА_1 виключно в присутності представників стягувача, які будь-яких заперечень проти цього не мали, факт повного виконання судового рішення за виконавчим листом № 2-221/10/13 підтверджується вищезазначеним актом від 15.05.2012 року, посвідченим, у тому числі й підписами представників стягувача, які несуть передбачену законом відповідальність за правдивість відомостей, посвідчених ними (факту, змісту і результатів виконавчих дій, під час провадження яких вони були присутні), участь понятих у здійсненні виконавчих дій законом не заборонена, а прибирання сміття та залишків будівельних матеріалів після проведення примусових виконавчих дій (в даному випадку - знесення перегородки в приміщенні будинку) в обов'язки державного виконавця не входить.

Інші доводи апеляційної скарги заявника ОСОБА_2, що наведені на її обґрунтування, які фактично зводяться до незгоди з ухваленим районним судом по справі судовим рішенням та суб'єктивної його переоцінки, в даному випадку є несуттєвими, судове рішення, прийняте районним судом по суті розглянутої ним скарги не спростовують, і не дають підстав для висновку| про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи| процесуального| права, які призвели| або| могли призвести| до неправильного вирішення справи.

Таким чином, з огляду на викладене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 21 березня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: