Ухвала суду № 31782102, 06.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" червня 2013 р. м. Київ К/9991/49152/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сандрачук Я.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 06.06.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.01.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012

у справі № 2а-12903/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ПВК „Будівельник"

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

Державної податкової служби

за участю Прокуратури Оболонського району

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ПВК „Будівельник" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення №0000042307 від 29.08.2011.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.01.2012 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.01.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань по взаємовідносинах з ТОВ „Марадор" правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.02.2011 по 28.02.2011 та з 01.04.2011 по 30.04.2011 та складено акт №392/23-7/31466963 від 09.08.2011.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0000042307 від 29.08.2011, яким збільшено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1569473 грн.: основний платіж 1255578 грн., штрафні (фінансові) санкції 313895 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, пп. 198.1, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ч. 5 ст. 203, ст.ст. 215, 228, 655, 656, 652 ЦК України, занижено податок на додану вартість на загальну суму 1255578, 19 грн.: за лютий 2011 року - 256340,26 грн., за квітень 2011 року - 999237,93 грн.

На виконання договорів поставки, укладених між позивачем та ТОВ „Марадор", позивач отримав від ТОВ „Марадор" щебінь, пісок, плитки керамічні, профілі, цвяхи, фарбу, дошки, решітки радіаторні, суміші бетонні, піну монтажну, труби та інші будівельні матеріали на загальну суму 7533469,14 грн., в тому числі податок на додану вартість 1255578,19 грн.

Згідно актів Державної податкової інспекції у м. Черкаси №1733/23-2/37478813 від 08.07.2011 документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ „Марадор" за період з 22.02.2011 по 31.03.2011 року, а також №1592/23-2/37478813 від 22.06.2011 документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ „Марадор" за період з 01.04.2011 по 30.04.2011 року не встановлено факт передачі товарів (надання робіт, послуг) від продавця до покупця, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків.

В актах перевірки встановлено, що посадові особи ТОВ „Марадор" не могли фактично здійснювати господарські операції, враховуючи відсутність основних засобів (складських, офісних приміщень, транспортних засобів та іншого рухомого та нерухомого майна) та недостатність трудових ресурсів, а тому відповідач дійшов висновку, що такі правочини укладені без мети реального настання правових наслідків, а навпаки, з метою заниження об'єкту оподаткування і несплати податків, а отже, є нікчемними, а надані до перевірки первинні бухгалтерські документи позивача не прийняті до уваги, що, в свою чергу, призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами поставки, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем суми податкового кредиту по податку на додану вартість.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено факту безтоварності господарських операцій або нікчемності правочинів, укладених позивачем з контрагентом у перевіряємий період, а позивачем правомірно було сформовано податковий кредит по господарським операціям з ТОВ „Матодор", оскільки таке право підтверджується первинними документами, наявними в матеріалах справи, а саме: рахунками-фактури, податковими накладними, фактичним отриманням товару відповідно до актів прийому-передачі, сплатою цього товару та використанням його позивачем у своїй господарській діяльності.

Відповідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, в разі здійснення операцій по: а) придбанню або виготовленню товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) і послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК Україні, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з надання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У розгляді цієї справи відповідачем не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Доводи скаржника про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, не може бути взято до уваги, оскільки в даному разі виконання контрагентом позивача обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Також, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Посилаючись на вимоги ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України, ч. 1 ст. 207 ГК України, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що правочини, укладені між позивачем та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлене ними, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 ЦКУ, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

При цьому встановлено, що за спірними угодами контрагент ТОВ „Матодор" виконав повністю взяті на себе зобов'язання, а позивач, в свою чергу, провів повний розрахунок за товар.

Відповідачем не оспорюється факт наявності податкових накладних та не надано доказів того, що товар, який був отриманий від ТОВ „Матодор" не використано позивачем в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

При визнанні угод нікчемними податковим органом не дотримано вищезазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.

Суди попередніх інстанцій, оцінивши подані платником на підтвердження понесених витрат по взаємовідносинах за названим контрагентом, дійшли обґрунтованого висновку, що первинні документи підтверджують реальність господарських операцій.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.01.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012 у справі № 2а-12903/11/2670 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.01.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012 у справі № 2а-12903/11/2670 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко