Ухвала суду № 31782022, 30.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" травня 2013 р. м. Київ К/9991/57838/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е., Муравйова О. В., Степашка О.І.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2011 року у справі за позовом Компанія "Зв'язок Сервіс" у формі товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА

Компанія "Зв'язок Сервіс" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Компанія "Зв'язок Сервіс" у формі ТОВ) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька (далі - ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька) в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року позов Компанія "Зв'язок Сервіс" у формі ТОВ задоволено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2011 року апеляційну скаргу ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька залишено без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити Компанія "Зв'язок Сервіс" у формі ТОВ у задоволені позову.

Компанія "Зв'язок Сервіс" у формі ТОВ подала до суду письмові заперечення на касаційну скаргу ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.07.2009 року по 30.09.2009 року та податку на додану вартість за період з 01.09.2009 року по 30.09.2009 року по взаємовідносинам з ТОВ «Архонт Центр». За наслідками перевірки складено акт від 23.03.2011 року №258/23-111/21998801.

Актом перевірки встановлено порушення пп.1, 2 ст. 215, п.п. 1,5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України, ст. 207 ГК України, що призвело до визнання угод нікчемними між позивачем та ТОВ «Архонт Центр», п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток у 3 кварталі 2009 року на суму 8267,00 грн., та порушено п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми податку на додану вартість за вересень 2009 року на суму 6614,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення від 08.04.2011 року №0000022301 про нарахування податку на додану вартість у сумі 8268,00 грн., з яких основний платіж 6614,00 грн. та штрафна санкція у сумі 1654,50 грн. та №0000012301 про нарахування податку на прибуток у сумі 10334,00 грн., з якої основний платіж 8267,00 грн. та штрафна санкція у розмірі 2067,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем (Покупець) придбано провідникову продукцію у ТОВ «Архонт Центр» (Постачальник) на усних умовах, на що отримано податкові та видаткові накладні. Виконання та реальність зазначеного договору підтверджується матеріалами справи.

Пунктом 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи із системного змісту п. 5.1 ст. 5 та п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.

Відповідно до абз. 4 п.п 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведеного вбачається, що обов'язковою умовою віднесення витрат підприємства до складу валових є документальне підтвердження таких витрат та їх зв'язок з господарською діяльністю платника.

Пунктом 5.11 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що первинні документи складені у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Суди попередніх інстанцій зазначено, що неправомірність нарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 8267,00 грн. призводить до неправомірності застосування до позивача штрафних санкцій на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України в сумі 2067,00грн.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що податкове повідомлення-рішення №0000012301 від 08.04.2011 року, яким позивачу за порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1, п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в загальній сумі 10334,00 грн., підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0000022301 від 08.04.2011 року, суди попередніх інстанцій зазначили наступне.

Відповідно до п.п 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» або звільняються від оподаткування згідно зі ст. 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Згідно з п.п 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що податкове повідомлення-рішення №0000022301 від 08.04.2011 року, яким позивачу за порушення п.п 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 8268,00 грн. підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги є законними, обгрунтаваними та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька залишити без задоволення, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко О. В. Муравйов