Ухвала суду № 31781797, 12.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" червня 2013 р. м. Київ К-21096/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Пилипчук Н.Г.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26.11.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.04.2010 по справі №2а-16303/09/0570 за позовом Державного підприємства «Макіїввугілля» до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляд суду передано вимоги Державного підприємства «Макіїввугілля» до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 26.06.2009 №0000211730/0 на суму 25990,95грн., №0000201730/0 на суму 17626,09грн., №0000191730/0 на суму 212423,84грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26.11.2009, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.04.2010, позовні вимоги задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції від 26.06.2009 №0000201730/0, №0000211730/0, №0000191730/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Макіїввугілля» 3,40грн. судового збору.

Рішення судів мотивовано безпідставністю застосування до позивача штрафних санкцій з огляду на відсутність у податкового органу повноважень щодо зміни призначення платежу, визначеного суб'єктом господарювання.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 20.05.2010 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 26.05.2010 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просив скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26.11.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.04.2010, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального права, зокрема п.7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі-Закон України №2181-ІІІ).

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акту №4852/17/32442295 від 18.06.2009, складеного за результатом невиїзної документальної перевірки позивача з питань своєчасності сплати узгодженого податкового зобов'язання по податку з власників транспортних засобів інших самохідних машин і механізмів, податковим органом 26.06.2009 на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 ст.7 Закону України №2181 було винесено податкові повідомлення-рішення: №0000211730/0, яким позивачу нарахований штраф за несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов'язання у розмірі 10% у сумі 25990,95грн.; №0000201730/0, яким позивачу нарахований штраф за несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов'язання у розмірі 20% у сумі 17626,09грн.; №0000191730/0, яким позивачу нарахований штраф за несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов'язання у розмірі 50% у сумі 212423,84грн.

Судом також встановлено, що сплачені позивачем кошти за узгодженими податковими зобов'язаннями по податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за грудень 2007 року зараховані податковим органом на першочергове погашення податкового боргу.

За змістом п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України №2181 платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно п.7.7 ст. 7 вказаного Закону податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) і у рівних пропорціях.

Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до п.7.1 ст.7 Закону України №2181 та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до п.5.3.1 п.5.3 ст.5 цього ж Закону.

Відповідно до п.п. 7.1.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України №2181-ІІІ, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України №2181-ІІІ слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України №2181-ІІІ, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби залишити без задоволення, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26.11.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.04.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ Н.Г. Пилипчук