Ухвала суду № 31781749, 10.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" червня 2013 р. м. Київ К-55259/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської областіна постановуГосподарського суду Львівської області від 06.06.2008та ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2009у справі №25/30а (22а-11426/08/9104) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Петрус»доДержавної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської областіпровизнання нечинними податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Петрус» звернулось до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області №0004512301/0 від 19.09.2007, №0004522301/0 від 19.09.2007.

Постановою Господарського суду Львівської області 06.06.2008, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2009, позовні вимоги задоволено та визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 19.09.2007 №0004512301/0 в сумі 587201,00 грн. та від 19.09.2007 №0004522301/0 в сумі 469763,00 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведена невиїзна позапланова перевірка господарської діяльності позивача з питань правильності оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість операцій з продажу кузовів до легкових автомобілів з 01.10.2005 по 31.03.2007;

- за результатами перевірки складено акт №449/23-1/20774287 від 03.09.2007, згідно висновків якого встановлено здійснення реалізації позивачем імпортованих кузовів фізичним особам по ціні нижчій ніж за звичайну ціну (митну вартість) таких кузовів, у зв'язку з чим порушено пп.4.1.3 п.4.1 ст.4, пп.7.4.1, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7, пп.11.3.1 п.11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та занижено валові доходи в розмірі 1565870,00 грн.,; а також порушено пп.4.1, 4.2 ст.4, пп.6.1.1 п.6.1 ст.6, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 313175,00 грн., в т.ч. у жовтні 2005 року - 13857,00 грн., листопаді 2005 року - 13543,00 грн., грудні 2005 року - 7896,00 грн., січні 2006 року - 39097,00 грн., лютому 2006 року - 25413,00 грн., березні 2006 року - 29466,00 грн., квітні 2006 року - 29185,00 грн., травні 2006 року - 25291,00 грн., червні 2006 року - 4972,00 грн., липні 2006 року - 30200,00 грн., серпні 2006 року - 44005,00 грн., вересні 2006 року - 38422,00 грн., жовтні 2006 року - 11828,00 грн.;

- на підставі акта перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0004512301/0 від 19.09.2007, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 587201,00 грн. (в тому числі 391467,00 грн. основного платежу та 195734,00 штрафних (фінансових) санкцій);

2) податкове повідомлення-рішення №0004522301/0 від 19.09.2007, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 469763,00 грн. (в тому числі 313175,00 грн. основного платежу та 156588,00 штрафних (фінансових) санкцій).

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що позивач по жовтень місяць 2006 року реалізовував імпортні автомобільні кузова виключно фізичним особам, які не є пов'язаними особами згідно з вимогами п.1.26 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та не є суб'єктами господарської (підприємницької) діяльності.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим донарахування відповідачем позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на наступне.

По-перше, згідно п.1.18 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначення терміну «звичайні ціни» розуміється у значенні, визначеному п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

При цьому, відповідно до пп.1.20.8, п.1.20, ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

За змістом положень Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України №307 від 09.07.1997, митна вартість це вартість товару, що визначається відповідно до положень Закону України «Про Єдиний митний тариф» і використовується виключно для цілей митного оподаткування товарів та ведення митної статистики.

Відповідно до абз.5 п.1.7 вказаної Інструкції фактурна вартість (договірна, контрактна) це вартість товарів, яка фактично сплачена чи підлягає сплаті або має компенсуватися зустрічними поставками товарів та зазначається в рахунку-фактурі (рахунку-проформі - для договору міни) відповідно до умов зовнішньоторговельного договору (контракту) купівлі-продажу або міни.

За таких обставин, якщо товари продані за ціною вищою від фактурної, але нижчою від митної вартості, база обкладення ПДВ визначається виходячи з продажної вартості товару і в такому випадку ціна продажу є звичайною.

По-друге, п.4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» з 01.01.2007 було доповнено абзацом 2, яким, в свою чергу, було передбачено застосування звичайної ціни у разі, якщо звичайна ціна перевищує договірну ціну більше ніж на 20%, а господарські операції позивачем здійснювались до введенню в дію цієї норми.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про безпідставність застосування до спірних правовідносин вимог пп.1.20.5 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування на прибуток підприємств», оскільки норми Закону України «Про ціни і ціноутворення» та Постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.1995 р. №135 «Про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень», якими передбачене державне обмеження по встановленню вільних цін, не регламентують застосування державного регулювання цін при реалізації імпортованих автомобільних кузовів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, при реалізації імпортованих кузовів до легкових автомобілів позивач керувався нормами діючого на момент здійснення господарської операції податкового законодавства України, зокрема п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», що підтверджується калькуляціями витрат, які складались на кожний кузов окремо, з врахуванням договірної вартості, визначеної за вільними цінами, з врахуванням податків та зборів, послуг брокера, розрахункового обслуговування банку, вартості довідки-рахунку тощо.

Окрім того, з приводу наявності підстав для скасування спірних рішень у зв'язку з допущеними податковим органом порушеннями порядку проведення перевірки, судова колегія вважає за необхідне наголосити на тому, що на момент розгляду справи відсутнє порушене право позивача внаслідок вчинення податковим органом дій при здійсненні перевірки, оскільки на момент звернення з позовом до суду контрольні заходи податковим органом вже були проведені.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп в справі № 3/35-313 вказано, що «…за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.»

В пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Разом з тим, при дослідженні правомірності винесення рішення значення має тільки наявність чи відсутність фактів порушення платником податку вимог законодавства, зазначених в акті перевірки, у зв'язку з чим допущені податковим органом порушення порядку проведення перевірки не можуть бути підставою для скасування спірних рішень, оскільки такі порушення мають формальний характер.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, не спростованим доводами касаційної скарги, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч.3 ст.2, ст.71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Львівської області від 06.06.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2009 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний