Ухвала суду № 31781746, 10.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" червня 2013 р. м. Київ К-57762/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Запоріжжяна постановуГосподарського суду Запорізької області від 29.11.2007та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2009у справі №3/443/07-АП за позовомУкраїнсько-Турецького Товариство з обмеженою відповідальністю «Ізміт»доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Запоріжжяпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Українсько-Турецьке Товариство з обмеженою відповідальністю «Ізміт» звернулось до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Запоріжжя №0000692301/0 від 06.06.2007, яким йому визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 249999,00 грн., в тому числі 166666,00 грн. основного платежу та 83333,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 29.11.2007, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2009, позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000692301/0 від 06.06.2007.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведена виїзна планова документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства у період з 01.07.2005 по 31.12.2006;

- за результатами перевірки складено акт №26/23-1/24510993 від 17.05.2007, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем абз.2 пп. 4.1.6 п.4.1 ст.4, пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7, пп.5.3.9 п.5.3, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, п.5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у зв'язку з чим занижено податок на прибуток на 166666,00 грн., через невіднесення до складу валового доходу суми кредиторської заборгованості в розмірі 287274,03 грн., строк позовної давності якої минув, та незменшення на цю суми валових витрат, оскільки витрати фактично не понесені; через неврахування звичайних цін (ціни реалізації іншим покупцям ідентичної продукції); через включення витрат на перевезення вантажу до валових, які не підтверджені товарно-транспортними накладними;

- на підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000692301/0 від 06.06.2007, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток розмірі 249999,00 грн. (в тому числі 166666,00 грн. основного платежу та 83333,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій);

- за результатом адміністративного оскарження прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення залишене без змін.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим донарахування відповідачем податкового зобов'язання з податку на прибуток, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на наступне.

Валові витрати виробництва та обігу, відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

При цьому, пунктом 5.11 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» заборонено встановлювати додаткові обмеження по віднесенню витрат до складу валових витрат, а перелік витрат, що не включаються до складу валових витрат, визначений у п.5.3 ст.5 названого Закону.

Безнадійна заборгованість, згідно приписів п.1.25 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», це, у тому числі, заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності.

Абзацом 4 пп.1.22.1 п.1.22 ст.1 названого Закону встановлено, що сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності, є безповоротною фінансовою допомогою.

Згідно абз.2 пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Як встановлено судами попередніх інстанцій, строк позовної давності за зобов'язаннями в сумі 53924,16 дол. США (287274,03 грн.) на виконання контракту №2 від 11.11.1996 між позивачем та фірмою «UGUR AKU VE MAKINE SANA YII TICARET LTD.STI» не сплив.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав для коригування валових витрат за наведеною кредиторською заборгованістю в бік зменшення, як такої, що не набула статусу безповоротної фінансової допомоги.

Водночас, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо неможливості відображення в акті перевірки приблизних даних, а також суб'єктивних припущень посадових осіб, що здійснюють перевірку, які не мають підтвердження доказами, та різного роду висновків щодо дій платника податків, в тому числі, й щодо визначеної дати спливу строку позовної давності.

Як наслідок, враховуючи, що кредиторська заборгованість у сумі 287274,03 грн. не підпадає під дію пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відсутністю законних підстави для її віднесення до складу валових доходів, висновки податкового органу про непонесення позивачем фактичних витрат відповідно до п.5.1 ст. 5 названого Закону є передчасними та спростованими матеріалами справи.

Судами попередніх інстанцій в процесі розгляду справи також не було встановлено, що позивач мав господарські відносини із пов'язаними особами та з особами, що мають ознаки пов'язаних осіб, наведених у п. 1.26 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пункт 7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачає оподаткування операцій саме із пов'язаними особами.

Згідно із пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 названого Закону доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Отже, зазначеним пунктом встановлюється оподаткування операцій саме з пов'язаними особами, у зв'язку з чим для застосування пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» необхідна наявність такої умови: особа, яка купує товар, повинна бути особою, пов'язаною із продавцем товару.

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 названого Закону звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник.

Підпунктом 1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із Законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Відповідно до пп.4.3.3 п.4.3 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків.

Оскільки судами попередніх інстанцій не встановлено, що покупці акумуляторів є пов'язаними особами з позивачем в розумінні п.1.26 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а положення пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» поширюються на операції саме з пов'язаними особами, то Вищий адміністративний суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість висновків акта перевірки щодо порушення позивачем пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок реалізації акумуляторів за цінами нижче ніж звичайні.

Відповідно до вимог пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не дозволяється віднесення до складу валових витрат будь-яких витрат, не підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Дійсно, відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Разом з тим, за приписами ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом, зокрема, може бути міжнародна автомобільна накладна (CMR);

Як встановлено судами попередніх інстанцій, понесені позивачем витрати на транспортування документально підтверджуються первинними документами, які фіксують факт здійснення господарських операцій, оформлення яких передбачено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», таких як: договори на транспортно-експедиційне обслуговування, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні, платіжні доручення, акти виконаних робіт (послуг) тощо, в тому числі і міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR).

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч.3 ст.2, ст.71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Запоріжжя залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Запорізької області від 29.11.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2009 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний