Ухвала суду № 31757701, 04.06.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/1003/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова І.А.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Білоуса О.В. Мельник-Томенко Ж. М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Вінниця на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом управління Пенсійного фонду України в м. Вінниця до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці про зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів , -

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2013 року управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці (далі - УПФ України в м.Вінниці, позивач) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Вінниці Вінницької області (далі - відповідач) про зобов'язання включити в акт щомісячної звірки та стягнення витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року у скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Сторони у справі повноважних представників у судове засідання не направили, хоча повідомлялись про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу на рішення у справі в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, переданий на розгляд суду спір виник на стадії підписання актів звірки витрат, пов'язаних з виплатою пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Так, виникли розбіжності між сумами витрат по особових справах управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Вінниці Вінницької області за період з січня по грудень 2012 року в розмірі 905873,35 грн.

Судом встановлено, що сума розбіжності складається із: різниці неврахованих сум витрат на виплату щомісячної адресної допомоги - 904518,11 грн., різниці неврахованих сум витрат на виплату пенсій громадянам СНД - 1343,24 грн., різниці неврахованих сум витрат на виплату допомоги на поховання по. гр. ОСОБА_2 - 1688 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відшкодуванню підлягають витрати на виплату пенсії по інвалідності особам, які стали інвалідами від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР.

Стосовно переліку сум, які заявлені позивачем до відшкодування як суми виплаченої щомісячної цільової грошової допомоги на прожиття встановлено, що до них входять також суми виплаченої органом Пенсійного фонду України щомісячної державної адресної допомоги до пенсії, яка не відшкодовується відповідачем.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійне захворювання, які спричинили втрату працездатності" особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону. При цьому право на таке забезпечення, яке встановлено в Україні, не залежить від того, у якій з колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві із застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків.

Відповідно до абзацу другого пункту 3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійне захворювання, які спричинили втрату працездатності" відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги.

Абзацом третім цього пункту (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) установлено, що вся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника Фондом.

Таким чином, обов'язок Фонду відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували цьому Фонду страхові платежі підприємства, що ліквідувалися та на яких було ушкоджено здоров'я потерпілого.

Відповідно до абзацу 7 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійне захворювання, які спричинили втрату працездатності" Фонд є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених статтею 21 Закону України від 14 жовтня 1992 року №2694-XII "Про охорону праці", які ліквідуються.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 3 цієї Угоди встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за даною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення.

За змістом цієї норми взаємні розрахунки між державами можуть проводитись лише на підставі двосторонніх договорів.

Таким чином, страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами Пенсійного фонду України відшкодувати останньому витрати, є Фонд.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України у справах №21-361а-11 від 21.11.2011р. та №21-333а-11 від 05.12.2011р.

Згідно ч.1 ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відшкодування витрат на виплату пенсії по інвалідності особам, які стали інвалідами від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР.

Статтями 21, 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" передбачено обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі його смерті при настанні страхового випадку, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Витрати, понесені Пенсійним фондом України у зв'язку з виплатою пенсій, передбачених статтею 26 Закону України "Про пенсійне забезпечення", підлягають відшкодуванню Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

Відповідно до п.4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановами правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003 року № 5-4/4 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 16.05.2003 року (далі - Порядок №5-4/4), відшкодуванню Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України підлягають суми, що виплачуються відповідно до Законів України "Про пенсійне забезпечення", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та інших нормативно-правових актів, а саме: 1) сума основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; 2) щомісячна цільова грошова допомога на прожиття, якщо така надавалася пенсіонеру, який одержував вищезазначену пенсію; 3) допомога на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала вищезазначену пенсію; 4) сума витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вищезазначених пенсій.

Таким чином, даний Порядок передбачає виключний перелік сум, що підлягають відшкодуванню органам пенсійного фонду (зокрема, щомісячної цільової грошової допомоги на прожиття - п. 4 Порядку), при цьому адресна допомога в ньому відсутня.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року №265 "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян", щомісячна державна адресна допомога до пенсії яка надається особам у разі, якщо щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням, зокрема, цільової грошової допомоги) не досягає в осіб, яким призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника, 100, 120 та 150% (в залежності від кількості осіб) прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Тобто, адресна допомога надається, за умови, якщо щомісячний розмір пенсійних виплат (в т. р. цільової грошової допомоги) не досягає прожиткового мінімуму.

З наведеного вбачається, що "щомісячна цільова грошова допомога на прожиття" та "щомісячна державна адресна допомога до пенсії" не є тотожними поняттями та регулюються різними нормами законів та нормативно-правовими актами, а тому є обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо безпідставності вимог позивача в частині зобов'язання включити до щомісячних актів звірки сум виплаченої щомісячної державної адресної допомоги до пенсії.

Обов'язок відшкодування витрат на виплату допомоги на поховання передбачено Порядком №5-4/4., а умови проведення відшкодування зазначених витрат встановлені в Законі України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Так, відповідно до абзацу 2 частини 9 статті 34 цього Закону страхові виплати проводяться за умови, якщо причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я підтверджується висновками відповідних медичних закладів.

Наказом Міністерства охорони здоров'я України №606 від 15.11.2005 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.12.2005 року за №1455/11735, затверджено Інструкцію про встановлення причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом. У відповідності із названою Інструкцією, причинним зв'язком смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом є - зв'язок, який можна встановити між перебігом професійних захворювань (отруєнь) або наслідками трудового каліцтва з урахуванням форми, стадії, тяжкості функціональних порушень, розвитку ускладнень за життя, патоморфологічними та гістологічними змінами в органах та системах організму, що виявлені під час розтину, та настання смерті.

Безпосередня причина смерті - це головні клініко-морфологічні прояви основного захворювання або його ускладнення, що стали безпосередньою причиною смерті.

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції функції щодо встановлення причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом покладаються на МСЕК, що затверджуються відповідним наказом Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управлінь охорони здоров'я обласних, Севастопольської міської і Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення Київської міської державних адміністрацій.

Управлінням Пенсійного фонду України в м. Вінниці відповідних документів щодо підтвердження причинного зв'язку смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я - суду не надано.

Відповідно до частини 4 статті 69 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Так як позивачем на підтвердження причинного зв'язку смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я доказів не надано, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення витрат на виплату допомоги на поховання по гр. ОСОБА_2 в сумі 1688 грн. необґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Вінниця, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Білоус О.В.

Мельник-Томенко Ж. М.