Ухвала суду № 31751359, 05.06.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2013 р.Справа № 2а-2754/12/1470

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Шевчук О.А. та Лук'янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.07.2012 року по справі за позовом Приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування" до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В травні 2012 року Приватне підприємство "Южноукраїнський комбінат харчування" звернулось до суду з позовом до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що під час проведення відповідачем виїзної планової перевірки підприємства, перевіряючи дійшли хибних висновків щодо невірного формування позивачем податкового кредиту у перевіряємий період за наслідками господарський операцій з ТОВ «Байкал ЛТД» та ПП «Нольга», а також щодо збільшення підприємством сум валових витрат.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.07.2012 року позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення - рішення Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області від 28 лютого 2012 року № 0000112301 та № 0000102301.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Южноукраїнська об'єднана державна податкова інспекція Миколаївської області Державної податкової служби в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою в задоволенні позовних вимог.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення почтових відправлень, однак в судове засідання вони не з'явилися, поважність своєї неявки суду не повідомили, тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст.197 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач зареєстрований виконавчим комітетом Южноукраїнської міської ради народних депутатів Миколаївської області, свідоцтво про державну реєстрацію від 10.12.2008р. №1521020000000430 та взятий на податковий облік в органах державної податкової служби 11.12.2008р. за №14459.

Відповідно до КВЕД займається організацією харчування населення, торгівлею харчовими продуктами, напоями.

Южноукраїнською ОДПІ Миколаївської області ДПС була проведена документальна планова виїзна перевірка (акт перевірки від 14.02.12 №6/23-01/36230520) ПП "Южноукраїнський комбінат харчування" (далі -ПП "ЮКХ") з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 11.12.08 по 30.09.11, валютного та іншого законодавства за період з 11.12.08 по 30.09.11.

В Акті перевірки було відображено порушення ПП "ЮКХ"п.п 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток за 2011 рік на загальну суму 463940 грн., у тому числі по періодам: за 2 квартал в сумі 277424 грн., за 3 квартал 186516 грн. та п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість за 2011 рік на загальну суму 403427 грн., у тому числі по періодам: за квітень 2011 року у сумі 96537 грн., за травень 2011 року у сумі 69769 грн., червень 2011 року у сумі 74933 грн., липень 2011 року 78841 грн., за серпень 2011 року 83347 грн.

Слід зазначити, що Южноукраїнська ОДПІ Миколаївської області ДПС в апеляційній скарзі наголошувала на тому, що господарські операції позивача з контрагентами не мали реальних наслідків, тобто були нікчемними, а позивач є вигодонабувачем.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч.1 ст.208 ГК України).

Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

Аналогічна позиція вказана в ухвалі Вищого адміністративного суду України №К-25104/10 від 08.11.10р.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних засобів) для подальшого використання в межах господарської діяльності.

Дата виникнення права на податковий кредит визначається підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР, відповідно до якої право на податковий кредит виникає у платника по даті здійснення першої з подій: або списання коштів з рахунку в оплату товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП "ЮКХ" були укладені договори постачання товарів народного споживання (в тому числі продуктів харчування) з ТОВ «Байкал ЛТД» - № 92 від 04.01.11 та з ПП «Нольга» - №10/19 від 01.07.11.

Позивач мав передбачені податковим законодавством фінансово-бухгалтерські документи, на підставі яких мав підстави для включення сум ПДВ, сплачених та підтверджених податковими накладними, до складу податкового кредиту, що не спростовано відповідачем. А крім того в Акті перевірки відповідачем не доведено факту нездійснення господарських операцій, відповідні суми по яким позивач включав до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

При здійсненні господарських операцій підприємства-контрагенти позивача станом на дату виписки податкових накладних були зареєстровані, як платники податку на додану вартість, мали свідоцтва платника податку на додану вартість та перебували у відповідному реєстрі ДПА України.

Наявні у позивача документи свідчать про правомірність віднесення ним сум податку на додану вартість по операціях з ТОВ «Байкал ЛТД» та ПП «Нольга» до складу податкового кредиту.

З огляду на викладене апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195,197,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.07.2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили в порядку, встановленому частиною 5 статті 254 КАС України, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя Зуєва Л.Є.

суддя Шевчук О.А.

суддя Лук'янчук О.В.