Ухвала суду № 31728412, 05.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" червня 2013 р. м. Київ К/9991/75652/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Білозерському районі Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 16.02.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2012 по справі №2а-14614/09/2170 за позовом Дочірнього підприємства «Вендельн Україна» до Державної податкової інспекції у Білозерському районі Херсонської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 16.02.2010, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2012, позовні вимоги Дочірнього підприємства «Вендельн Україна» до Державної податкової інспекції у Білозерському районі Херсонської області Державної податкової служби задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 23.11.2009 №0002302301/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 216628,70грн., від 23.11.2009 №0002312301/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 315234,26грн., від 26.11.2009 №0002412301/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 282139,18грн.

Рішення судів мотивовано тим, що чинне законодавство України не ставить право платника на одержання бюджетного відшкодування у залежність від факту сплати постачальниками відповідної суми ПДВ до бюджету, а факт оплати позивачем податку на додану вартість в ціні товару підтверджується матеріалами справи.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Білозерському районі Херсонської області Державної податкової служби 28.11.2012 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 22.01.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 16.02.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2012, в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального права, зокрема, п.1.8 ст.1, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2, п.п.7.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі-Закон України №168/97-ВР).

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було подано до податкового органу податкові декларації з податку на додану вартість з розрахунком суми бюджетного відшкодування, а саме: 20.07.2009 за червень 2009 року, сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку складає 645797,00грн.; 20.08.2009 за липень 2009 року, сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку складає 1237604,00грн. та 18.09.2009 за серпень 2009 року сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку складає 900368,00грн.

Відповідачем проведено документальні невиїзні перевірки заявлених у деклараціях даних, за наслідками яких складено акти від 19.11.2009 №435/23-020/23702294 (за червень-липень 2009 року) та від 25.11.2009 №445/23-020/23702294 (за серпень 2009 року), відповідно до яких позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за червень 2009 року на суму 216628,70грн., у зв'язку з чим прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.11.2009 №0002302301/0; за липень 2009 року на суму 315234,26грн. - податкове повідомлення-рішення від 23.11.2009 №0002312301/0; за серпень 2009 року на суму 282139,18грн. - податкове повідомлення-рішення 26.11.2009 №0002412301/0.

Фактичною підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість слугував висновок контролюючого органу про неможливість підтвердження факту надмірної сплати суми ПДВ до бюджету по другому ланцюгу в господарських відносинах, а саме: ТОВ «Діамант», ТОВ «Вісмут 2009», ТОВ «Багмір», які не знаходяться за місцем реєстрації.

Порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України регламентований п. 7.7 ст. 7 Закону України №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), вимоги якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За виникненням від'ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України №168/97-ВР, відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів пп. 7.4.5 п. 7.4, 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог п.п. «а» п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 щодо заявлення до бюджетного відшкодування частини від'ємного значення у межах суми податку, фактично сплаченої ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару, та вимог п.п. 7.7.4 п.7.7. ст.7 щодо подання податковому органу податкової декларації, розрахунку та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування.

За встановлених обставин, та враховуючи, що факт сплати сум податку на додану вартість своїм постачальникам встановлено податковим органом, про що зазначено в актах перевірок, позивачем виконано всі умови, передбачені Законом, а тому останній має право на отримання бюджетного відшкодування.

При цьому, слід зазначити, що Закон України №168/97-ВР не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок, та не ставить право платника податку на бюджетне відшкодування в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України обов'язок щодо доказування фактичної відсутності надмірної сплати податку на додану вартість та ненадходження до Державного бюджету України сум податку на додану вартість покладається саме на суб'єкта владних повноважень.

Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій, а наведені податковою інспекцією у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. 210, 222, 223, 224, 230, 231, 232 ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

УХВАЛИЛА :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Білозерському районі Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення, постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 16.02.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв