Ухвала суду № 31728410, 29.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" травня 2013 р. м. Київ К-27789/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю секретаря: Хомініч С.В.

представника відповідача: Марченка Р.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2010 по справі №10/420 за позовом Закритого акціонерного товариства «Мода» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляд суду передано вимоги Закритого акціонерного товариства «Мода» (далі-ЗАТ «Мода», позивач) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва (далі-ДПІ у Голосіївському районі міста Києва, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 05.12.2007 №0001512307/0, від 18.02.2008 №0001512307/1, від 04.04.2008 №0001512307/2 та №0001512307/3.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2010 у задоволені позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2010 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2010 скасовано, прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач 16.08.2010 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 19.08.2010 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2010, залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, п.п. 4.1.1 п.4.1 ст. 4, п.п. 7.4.1 п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7, ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі-Закон України №334/94-ВР), ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №662/1-23-07-31200161 від 23.11.2007, складеного за результатом виїзної планової перевірки ЗАТ «Мода» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004 по 30.06.2007 та за результатом адміністративного оскарження, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.12.2007 №0001512307/0, від 18.02.2008 №0001512307/1, від 04.04.2008 №0001512307/2 та №0001512307/3, яким позивачеві визначено податкові зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 39256122,50грн., у тому числі 21808957,00грн. основного платежу та 17447165,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Фактичною підставою для визначення податкових зобов'язань слугував висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог п.п. 4.1.1 п.4.1 ст. 4, п.п. 7.4.1 п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7, ст. 11 Закону України №334/94-ВР, внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 21808957,00грн. При цьому, відповідач виходив з того, що різниця між договірною та ринковою цінами реалізованого позивачем майна (об'єкта нерухомості) становить 87235828,00грн. Розрахунок ціни продажу об'єкта нерухомості відповідачем було здійснено на підставі маркетингового дослідження, проведеного експертно-оціночною компанією ТОВ «Ногітенгем Хаус».

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України №334/94-ВР доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Аналіз наведеної норми права дає підстави вважати, що доход отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг), повинен бути не меншим за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), які діяли на дату такого продажу, у тому випадку, коли договір купівлі продажу укладається між платником податку і пов'язаною особою.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 зазначеного Закону передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом України №334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

При визначенні звичайної ціни на об'єкт нерухомості слід враховувати такі умови, як його місце розташування, фізичний стан, а також те, чи здійснювалось поліпшення такого об'єкта. Звичайна ціна об'єкта нерухомості не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Для товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, п.п. 1.20.3 п. 1.20 ст. 1 Закону України №334/94-ВР встановлено спеціальне правило, за яким звичайною визнається ціна, що міститься у такому оголошенні, а відповідно до п.п. 1.20.4 п. 1.20 цієї статті якщо товари (роботи, послуги) продаються з використанням конкурсу, аукціону, біржової пропозиції або їх продаж здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною є ціна, отримана при такому продажу.

Таким чином при встановленні факту невідповідності рівня звичайних цін, за якими позивачем було відчужено об'єкт нерухомості, на підставі маркетингового дослідження, проведеного експертно-оціночною компанією ТОВ «Ногітенгем Хаус», податковий орган діяв не в межах наведених норм законодавства.

Крім того, слід зазначити, що згідно п.п.1.20.10 п.1.20 ст. 1 Закону України №334/94-ВР донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Відповідно до п.п. 4.3.5 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковим органом. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

З врахуванням положень п. 1.20 ст. 1 Закону України №334/94-ВР вимоги наведеної правової норми при визначенні податкового зобов'язання внаслідок визначення звичайних цін стосуються тільки процедури, а відтак податковий орган, здійснивши відповідне донарахування податкових зобов'язань, зобов'язаний звернутися до суду з позовом про стягнення з платника податків в доход відповідного бюджету донарахованої суми.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про дотримання податковим органом при реалізації своїх повноважень щодо донарахування податкових зобов'язань позивачу внаслідок визначення звичайних цін встановленого законом способу, у зв'язку з чим спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, а тому правильним є рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв