Постанова № 31727919, 04.06.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2013 року Справа № 5017/2929/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогачза участю представників:прокуратуриКоркішко В.М. - прокурор відділу Генеральної прокуратури УкраїнипозивачаПавлов С.О. - довіреність від 04.01.2013 р. відповідачівне з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Білгород - Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сферіна постановувід 19.03.2013 р. Одеського апеляційного господарського судуу справі№ 5017/2929/2012 господарського суду Одеської областіза позовомЗаступника Білгород - Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Білгород - Дністровської квартирно - експлуатаційної частини району до - Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області; - Фермерського господарства "Кобера-5ББ" провизнання недійсними розпоряджень, договору оренди землі та витребування земельної ділянки

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2012 року Заступник Білгород - Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно - експлуатаційної частини району звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області та ФГ "Кобера - 5ББ" про визнання недійсним договору оренди землі № б/н від 15.12.2006 р., укладеного між відповідачами та витребування з чужого незаконного володіння ФГ "Кобера - 5ББ" земельної ділянки площею 400,00 га переданої за спірним договором, посилаючись, зокрема, на приписи статей 13, 18, 77, 92, 93 Земельного кодексу України, статей 203, 215, 386-388, 391 Цивільного кодексу України та норми Законів України "Про оренду землі" та "Про використання земель оборони".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно розпоряджень Тарутинської райдержадміністрації від 05.05.2005 р. та від 14.12.2005 р. № 386/А-2005 було припинено право користування земельною ділянкою площею 23 253,17 га, яка була надана в користування військовій частині А1366 для організації загальновійськового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради, яка за вказаними розпорядженнями передана до земель запасу, а в подальшому за спірним договором оренди землі від 15.12.2006 р. передана в користування ФГ "Кобера-5ББ".

Проте, прокурор зазначав, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 р. розпорядження Тарутинської районної держадміністрації "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" від 05.05.2005 р. та пункт 1 розпорядження від 14.12.2005 р. № 386/А-2005 "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо регулювання земельних відносин з військовими формуваннями" були скасовані з підстав невідповідності закону та перевищення райдержадміністрацією своїх повноважень щодо земель, які відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності та закріплені за відповідним військовим формуванням на праві постійного користування.

Прокурор звертав увагу на те, що згідно листа відділу Держкомзему у Тарутинському районі Одеської області від 06.08.2012 р. № 23-01-32/1781 спірний договорі оренди землі між відповідачами укладений стосовно земельної ділянки території колишнього загальновійськового полігону. Спірна земельна ділянка знаходиться на обліку Білгород - Дністровської КЕЧ району, що підтверджується індивідуальною карткою обліку земельної ділянки, а також довідкою № 1162 від 07.08.2012 р., виданою начальником КЕЧ району.

Таким чином, прокурор звертаючись з позовом зазначав, що Тарутинська райдержадміністрація укладаючи спірний договір оренди землі, за відсутності відповідних повноважень, розпорядилась землею, яка належить до земель оборони та є державною власністю, право на розпорядження якою належить державі в особі Кабінету Міністрів України.

У відзиві на позовну заяву Тарутинська райдержадміністрація просила відмовити у її задоволенні вказуючи на безпідставність посилань прокурора на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 р. у справі № 2а-3436/08/1570 з огляду на оскарження вказаної постанови до касаційної інстанції, а також посилаючись на недоведеність прокурором позовних вимог, зокрема, щодо перебування спірної земельної ділянки в розпорядженні Міністерства оборони України або будь - якого його структурного підрозділу, а відтак і відсутності у райдержадміністрації повноважень на розпорядження земельною ділянкою.

ФГ "Кобера - 5ББ" у відзиві на позовну заяву також просило відмовити у її задоволенні з підстав недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.

29.11.2012 р. до господарського суду Одеської області від прокурора надійшла заява про уточнення позовних вимог (вх. № 36277/2012), в порядку статті 58 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої прокурор додатково до позовних вимог, заявлених у позовній заяві (вх. № 4598/2012) просив суд (том 2 а.с. 2-6):

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Тарутинської райдержадміністрації № 333/А-2006 від 30.08.2006 р. "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФГ "Кобера-5ББ" на умовах оренди на території Веселодолинської сільської ради";

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Тарутинської райдержадміністрації № 198/А-2006 від 16.05.2006 р. "Про надання згоди на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель запасу Веселодолинської, Красненської, Олександрівської сільських та Тарутинської селищної рад на умовах оренди";

- зобов'язати відповідачів -Тарутинську райдержадміністрації та ФГ "Кобера-5ББ" повернути Міністерству оборони України земельну ділянку площею 400,0 га вартістю 1 318 240,0 грн.

У поясненнях на позовну заяву Білгород-Дністровська КЕЧ району просила її задовольнити, скасувати розпорядження Тарутинської райдержадміністрації № 333/А-2006 від 30.08.2006 р., № 198//А-2006 від 16.05.2006 р., визнати недійсним договір оренди землі від 15.12.2006 р., укладений між відповідачами та витребувати земельну ділянку з незаконного володіння відповідачів, вказуючи на незаконність розпорядження райдержадміністрацією землями оборони, які перебувають у державній власності.

Рішенням господарського суду Одеської області від 24.12.2012 р. (суддя Цісельський О.В.) позов задоволено частково, а саме:

- визнано незаконним та скасовано перший підпункт пункту 1 розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області № 198/А-2006 від 16.05.2006р. "Про надання згоди на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель запасу Веселодолинської, Красненської, Олександрівської сільських та Тарутинської селищної рад на умовах оренди";

- визнано незаконним та скасовано розпорядження Тарутинської райдержадміністрації № 333/А-2006 від 30.08.2006р. "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФГ "Кобера-5ББ" на умовах оренди на території Веселодолинської сільської ради";

- визнано недійсним договір оренди землі № б/н від 15.12.2006 р. - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 400,0 га, укладений Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області з ФГ "Кобера-5ББ";

- зобов'язано ФГ "Кобера-5ББ" повернути Міністерству оборони України земельну ділянку площею 400,0 га.

В іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи рішення, здійснюючи судовий розгляд справи з урахуванням заяви прокурора про уточнення позову, з огляду на те, що в даному випадку уточнення позовних вимог за своєю суттю є збільшенням позовних вимог та подана прокурором до переходу судом до розгляду справи по суті, суд першої інстанції встановив, що незважаючи на відсутність державного акта на право постійного користування спірними землями вони відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності та закріплені за відповідними військовими формуваннями на праві постійного користування, а відтак, на час прийняття Тарутинською райдержадміністрацією оспорюваних розпоряджень та укладення із ФГ "Кобера-5ББ" договору оренди землі, належним землекористувачем земельною ділянкою Тарутинського артполігону було Міністерство оборони України, тобто при винесенні оспорюваних розпоряджень та укладенні договору райдержадміністрація діяла поза межами своїх повноважень та всупереч приписам закону.

При цьому, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині позову в інтересах держави в особі Білгород-Дністровської КЕЧ району дійшов висновку щодо недоведеності порушеного права останньої відповідачами.

За апеляційною скаргою ФГ "Кобера-5ББ" Одеський апеляційний господарський суд (судді: Таран С.В., Бойко Л.І., Величко Т.А.) переглянувши рішення господарського суду Одеської області від 24.12.2012 р. в апеляційному порядку, постановою від 19.03.2013 р. скасував його. В задоволенні позовних вимог відмовив.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в даному випадку заява прокурора від 27.11.2012 р. (подана до суду 29.11.2012 р.) про уточнення вимог є ще одним позовом немайнового характеру: про визнання недійсними, скасування двох актів органу державної влади індивідуальної дії та про зобов'язання одного з відповідачів вчинити певні дії., а відтак місцевий господарський суд повинен був повернути вказану заяву як таку, що подана з порушенням норм чинного законодавства, і розглянути лише вимоги, викладені в позовній заяві.

При цьому, неприйнявши до уваги заяву прокурора від 27.11.2012 р. суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за наявності чинних розпоряджень, на підставі яких укладено договір оренди землі, підстави для визнання такого договору відсутні.

Білгород - Дністровський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.03.2013 р. у даній справі скасувати, а рішення суду першої інстанції від 24.12.2012 р. залишити без змін, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Прокурор зазначає, що судом апеляційної інстанції залишено поза увагою об'єднання прокурором вимог, а не їх зміну, оскільки в силу приписів земельного законодавства та роз'яснень суду касаційної інстанції, у випадку оспорювання договору оренди землі вимога ця вимога є пов'язаною з вимогою про визнання незаконним і скасування рішення відповідно органу про передачу земельної ділянки в оренду, тобто вказані вимоги є нерозривно пов'язаними.

Проте, як вважає прокурор, судом апеляційної інстанції було залишено поза увагою, що підставою звернення прокурора до суду було порушення прав держави в особі позивачів на землі оборони, які незаконно були передані одним відповідачем іншому за договором оренди землі, укладеному на підставі оспорюваних розпоряджень, що, на думку скаржника, спростовує висновки апеляційного суду стосовно того, що при пред'явленні уточнення позовних вимог прокурором фактично пред'явлено ще один позов, який не може бути розглянутий в межах даної справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні прокурора та представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи прокурор звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської КЕЧ району про визнання недійсним договору оренди землі № б/н від 15.12.2006 р., укладеного між відповідачами та витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки площею 400,00 га переданої за спірним договором, посилаючись, зокрема, на приписи статей 13, 18, 77, 92, 93 Земельного кодексу України, статей 203, 215, 386-388, 391 Цивільного кодексу України та норми Законів України "Про оренду землі" та "Про використання земель оборони", з підстав незаконної передачі райдержадміністрації у користування фермерського господарства земельної ділянки, яка входить до складу земель оборони та є державною власністю.

У заяві від 27.11.2012 р. № 388вих-12, яка подана до суду першої інстанції 29.11.2012 р., прокурор доповнив позовні вимоги заявлені в позові додатковими вимогами, в порядку статті 58 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, щодо визнання незаконними та скасування розпоряджень Тарутинської райдержадміністрації № 333/А-2006 від 30.08.2006 р. "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФГ "Кобера-5ББ" на умовах оренди на території Веселодолинської сільської ради"; № 198/А-2006 від 16.05.2006 р. "Про надання згоди на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель запасу Веселодолинської, Красненської, Олександрівської сільських та Тарутинської селищної рад на умовах оренди".

Суд першої інстанції здійснював розгляд справи по суті заявлених прокурором вимог, з урахуванням заяви від 27.11.2012 р., дійшовши висновку, що в даному випадку вказана заява за своєю суттю є збільшенням позовних вимог та подана прокурором до переходу судом до розгляду справи по суті.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначив, що прокурором подано ще один позов немайнового характеру про визнання недійсними та скасування двох актів органу державної влади індивідуальної дії та про зобов'язання одного з відповідачів вчинити певні дії, а відтак, місцевий господарський суд повинен був повернути вказану заяву від 27.11.2012 р. як таку, що подана з порушенням норм чинного законодавства, і розглянути лише вимоги, викладені в позовній заяві.

Проте, колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції передчасним, оскільки Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог, а тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) суд, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову чи;

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи;

- об'єднання позовних вимог, чи;

- зміну предмета або підстав позову.

Відповідно до статті 58 Господарського процесуального кодексу України, в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, приписами процесуального законодавства передбачено, що позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, надане також судді.

Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

При цьому, підставою повернення такої позовної заяви є порушення правил об'єднання вимог або у випадку, якщо об'єднання цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор у заяві від 27.11.2012 р. посилаючись на статтю 58 Господарського процесуального кодексу України просив визнати незаконними та скасувати розпорядження райдержадміністрації від 30.08.2006 р. № 333/А-2006 та від 16.05.2006 р. № 198/А-2006, на підставі яких між відповідачами було укладено спірний договір оренди землі від 15.12.2006 р., вказуючи на пов'язаність вказаних вимог підставою виникнення та доказами.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи судом апеляційної інстанції вказані приписи законодавства залишені позва увагою, належна оцінка змісту заяви прокурора від 27.11.2012 р. № 388вих-12 надана не була.

Відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Під час перегляду рішення місцевого господарського суду апеляційний господарський суд користується правами, наданими суду першої інстанції, які, в свою чергу, обмежуються особливостями розгляду справи в апеляційній інстанції, які випливають із меж перегляду справи відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України.

Виходячи з приписів процесуального законодавства метою апеляційного суду є розгляд справи по суті повторно за наявними у справі та додатково поданими доказами.

В силу статті 105 Господарського процесуального кодексу України за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову, у якій мають бути зазначені, зокрема, обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судом чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, постанова суду апеляційної інстанції у даній справі підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

Керуючись статтями 1119, 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.03.2013 р. у справі № 5017/2929/2012 господарського суду Одеської області скасувати, справу направити на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач