Ухвала суду № 31713476, 06.06.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1590/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

06 червня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

за участю представників сторін:

від відповідача Корнієнко В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2013 року у справі за позовом державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 05.11.2012 року № 0004474120.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2013 позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2 Указу Президента України «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» від 24.12.2012 року № 726/2012, Постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів» від 20.03.2013 року № 229 Окружну державну податкову службу - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби реорганізовано шляхом перетворення у Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків, що підтверджується випискою з ЄДРПОУ, яка міститься в матеріалах справи.

Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків є правонаступником прав та обов'язків Окружної державну податкову службу - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби.

На підставі ст. 55 КАС України відповідача по справі замінено його правонаступником.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з наступними контрагентами: ТОВ «Бренд Строй» (код за ЄДРПОУ 36165567), ПП «Скипер» (код за ЄДРПОУ 37081677), ПП «Ротонда торг» (код за ЄДРПОУ 36165656) за період з 01.01.2009 р. по 31.03.2012 р.

Результати перевірки відображено в акті від 22.10.2012 р. №1211/41-20/01432761, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог пп.193.1 ст.193, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 49523,22 грн., в т.ч. за: серпень 2011 р. на суму 25000,00 грн. та за листопад 2011 р. на суму 24523,22 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0004474120 від 05.11.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 74284,83 грн., з яких 49523,22 грн. - за основним платежем, а 24761,61 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження скарги позивача було залишено без задоволення, а вказане податкове повідомлення-рішення - без змін.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення відповідача від 05.11.2012 року № 0004474120 протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що господарські операції позивача з його контрагентом мали реальний характер, податковий кредит та валові витрати підприємством сформовано правомірно, оскільки його формування підтверджується первинними документами, що доводять реальність здійснення господарської операції, що, в свою чергу, спростовує доводи відповідача про фіктивність вчиненого правочину.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки договір, укладений позивачем з його контрагентом є таким, що укладений без мети настання реальних наслідків, порушує публічний порядок, а тому є нікчемним.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання державного замовлення та пооб'єктного плану геологорозвідувальних робіт ДПГ «Укргеофізика» на 2011 р., затвердженого Головою Державної служби геології та надр України та погодженого Першим заступником Міністра екології та природних ресурсів України, між Кримською геофізичною експедицією «Кримгеофізика», що є відокремленим підрозділом позивача (замовник), та ТОВ «Бренд Строй» (виконавець), був укладений договір на виконання геодезичних робіт з визначення висот і глибин з виносом в натуру та укладенням і підніманням кабелю №849 від 01.08.2011 року.

Відповідно до умов договору (п.1.1. та п.3.1) замовник доручає виконавцю відповідно з технічними умовами 415 від 20.05.2009 р.: детальну зйомку рельєфу дна траси прокладки кабелю в М 1:2000; постановку 3 віх; прокладку та виїмку кабелю. Виконавець приймає до виконання ці роботи. Орієнтована вартість робіт по договору складає 297139,30, у т.ч. ПДВ 49523,22 грн.

Виконання вказаного договору підтверджується Актом обміру виконаних геодезичних робіт з визначенням висот і глибин з виносом в натуру та укладанням і підніманням кабелю згідно до договору №849 від 01.08.2011 р. №1 від 04.11.2011 р., що містяться в матеріалах справи.

За результатами господарської операції ТОВ «Бренд Строй» було виписано на адресу ДПГ «Укргеофізика» податкові накладні на загальну суму 297139,30 грн., в т.ч. ПДВ 49523,22 грн. (№35 від 08.08.2011 р. - на суму 150000,00 грн., в т.ч. ПДВ 25000,00 грн.; №29 від 04.11.2011 р. - на суму 147139,30 грн., в т.ч. ПДВ 24523,22 грн.

Факт перерахування коштів за договором підтверджується банківськими виписками по рахунках позивача.

На підставі зазначених податкових накладних, виписаних контрагентом «Бренд Строй», позивачем сформовано податковий кредит.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ «Бренд Строй» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи та інші докази підтверджують реальне здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «Бренд Строй» у спірний період та наявність господарської мети при її здійсненні.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог пп.193.1 ст.193, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість не відповідає дійсним обставинам справи.

Перевіряючи доводи відповідача щодо нікчемного характеру спірного правочину, колегія суддів зазначає таке.

Умови визнання правочину недійсним визначені у ст.215 Цивільного кодексу України. Так, підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно зі ст. 203 цього Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Нікчемним є недійсний правочин, якщо його недійсність встановлена законом - ст.215 Цивільного кодексу України.

Безпосередню вказівку на нікчемність правочину містить низка статей Цивільного кодексу.

Як вбачається з позовної заяви, нікчемність вчиненого позивачем з його контрагентом правочину відповідач обґрунтовує наявністю мети отримати податкову вигоду.

Наведення податковим органом зазначених вище доводів, які на його думку, свідчать про наявність ознак нікчемності в правочині, укладеному позивачем по справі, свідчить про те, що відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України.

Так, доводи, якими керується відповідач, відповідно до ст.207 Господарського кодексу України та ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, є приводом для звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Жодна з цих обставин позивачем не доведена належними доказами.

Проте, наявність наміру відповідачів чи одного з них на вчинення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, відповідачем не доведено.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника або фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність такої мети у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на пояснення посадових осіб ТОВ «Бренд Строй» щодо здійснення фіктивного підприємництва, відібрані в рамках кримінальної справи № 69-0146, порушеної за ст. 28, ч. 2, 205 ч. 2 КК України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, пояснення посадових осіб ТОВ «Бренд Строй», на які посилається відповідач при вирішенні справи, не є допустимими та належними у справі доказами у розумінні вимог ст. ст. 70 та 72 КАС України, оскільки зазначені особи надавала свої покази в рамках порушеної кримінальної справи, по якій на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваної постанови, відсутній вирок, який би встановлював вину певних осіб у вчиненні злочину та відповідні фактичні дані, які б мали значення для справи.

За таких обставин пояснення не є належним доказом нікчемності договору та відсутності належного документального підтвердження правомірності віднесення позивачем відповідних сум до податкового кредиту з ПДВ.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність позиції відповідача щодо визначення спірного правочину як такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем.

Таким чином, виходячи з аналізу встановлених фактичних обставин справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене відповідачем незаконно.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 206, 112, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України) та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

Ухвалу в повному обсязі виготовлено 10.06.2013 року

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.