Ухвала суду № 31697466, 03.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" червня 2013 р. м. Київ К/9991/24190/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Бившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

за участю секретаря Зозулі Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м.Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2012

у справі № 2а-13984/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техностар»

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (правонаступника Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2012, позов задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м.Харкова від 02.06.2011 № 0000381800 та № 0000391800.

Західна МДПІ м.Харкова Харківської області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, обґрунтовуючи такі посилання обставинами, з яких податковий орган виходив при прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні судом касаційної інстанції здійснено заміну відповідача у справі - Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова її правонаступником - Західною міжрайонною державною податковою інспекцією м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 02.06.2011 № 0000381800 податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 299586,75 грн., в тому числі 2757248 грн. основного платежу та 237838,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та для зменшення за податковим повідомленням-рішенням від 02.06.2011 № 0000391800 від'ємного значення податку на додану вартість за березень 2011 року в сумі 2539854,00 грн. слугували висновки перевірки, викладені в акті від 19.05.2011 № 873/18-015/30884393 за період з 01.12.2010 по 31.03.2011, про порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Позиція податкового органу полягає у тому, що податковий кредит за операціями з придбання у ТОВ «Технопром» товару - електротехнічного обладнання сформований позивачем за результатами вчинення правочину - договору поставки від 25.11.2010 № О-18/11-10, який є нікчемним в силу вимог ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки вчинювався з метою суперечною інтересам держави і суспільства - з метою заниження об'єкта оподаткування шляхом формування податкового кредиту за договором, що не спричиняє реальних наслідків, що, своєю чергою, призводить до втрат держбюджету.

Така позиція податкового органу обґрунтована відсутністю вказаного контрагента позивача за місцем реєстрації, відсутністю в нього необхідних умов для вчинення господарських зобов'язань, трудових ресурсів, основних фондів.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди надали правову оцінку встановленим обставинам на підставі законодавства, що підлягало застосуванню до спірних відносин.

Платник податків при формуванні податкового кредиту, визначенні різниці між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду, до 01.01.2011 повинен був діяти у межах п.п. 7.2, 7.4, 7.5, 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, а з 01.01.2011 - у межах п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання робіт та послуг, що призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог вказаних норм Законів, підстави для позбавлення його права на податковий кредит відсутні.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законів, яке б позбавляло його права на податковий кредит з податку на додану вартість.

При цьому судами попередніх інстанцій належним чином досліджено реальність вчинення господарських операцій, в результаті чого встановлено, що господарські операції позивача з придбання електротехнічного обладнання мали реальний характер, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку: договором та додатком до нього, специфікаціями, видатковими та податковими накладними, банківськими виписками з рахунків, актами прийому-передачі векселів, договором з перевезення товару, товарно-транспортними накладними, актами виконаних робіт з перевезення товарно-матеріальних цінностей, складеними за наслідками перевезення придбаного товару, договором оренди ділянки відкритого майданчика та частини приколісного складу.

При безпосередньому дослідженні доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що первинні документи, складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, відповідають дійсності.

До того ж судами попередніх інстанцій встановлено наявність рішення Господарського суду Харківської області від 21.04.2011 у справі № 5023/2650/11 за позовом ТОВ «ТПК «Технопром» до ТОВ «Техностар» про визнання недійсним договору поставки від 25.11.2010 № О-18/11-10, яким в задоволенні позову відмовлено. Правильно застосувавши положення ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративні суди визнали доведеними обставини, встановлені вказаним рішенням господарського суду, зокрема такі обставини: сторонами під час вчинення правочину додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства України тощо. Сторони вчинили дії, спрямовані на виконання договорів, а саме: передали товар та сплатили за нього грошові кошти. Спільні дії ТОВ «ТПК «Технопром» та ТОВ «Техностар» при укладанні та виконанні договору та додаткової до нього угоди були направлені на набуття тих прав та обов'язків, які випливають з договору поставки та його додаткової угоди, спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, податковим органом при вирішенні справ у судах попередніх інстанцій не надано належних, достатніх та допустимих доказів тому, що правочин вчинено позивачем з метою незаконного отримання податкових вигод. Натомість судами попередніх інстанцій на підставі безпосередньо досліджених та оцінених доказів встановлено реальність вчинених позивачем господарських операцій з придбання товару.

Посилання податкового органу на відсутність у підприємства-контрагента основних фондів та недостатність трудових ресурсів само собою не свідчить про невчинення торгових господарських операцій, адже одна особа може вчиняти торгові операції, а підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.

Зважаючи на достовірно встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо реального характеру вчинених господарських операцій, за наслідками яких сформовано податковий кредит, дотримання норм матеріального та процесуального права, надану правову оцінку обставинам, на які посилалися сторони, обґрунтовуючи свої вимоги та заперечення, зокрема обставинам, якими податковий орган також обґрунтовує вимоги касаційної скарги, правильну оцінку доказів у справі, та враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.І. Бившева

Л.В. Ланченко