Постанова № 31697377, 30.05.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/1907/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В.

Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 травня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Усенка В.Г., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бімаркет» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бімаркет» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.02.2013 року №0000592250 та №0000582250,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2013 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Бімаркет» звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.02.2013 року №0000592250 та №0000582250.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2013 року в задоволенні вимог позивача відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення вимог позивача.

В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що згідно з ч. 4 ст.196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи, в зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Задовольняючи вимоги позивача, суд виходив з того, що відповідачем доведено правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Апеляційна інстанція не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою інспекцією у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби проведено перевірку ТОВ «Бімаркет» за результатами якої 29.01.2013 року складено акт №40/22-5.09/31814050 про результати документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Профітіс-Б» та ТОВ «ТРК ТВ-Парадіз» за період з 01.01.2009 року по 30.09.2012 року.

Актом перевірки встановлено порушення п.п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5, п. 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на суму 356 394 грн., у тому числі за 2009 рік в сумі 232 020 грн., за 1 квартал 2010 року на суму 124 374 грн. та п.п. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 статті 7, п.п. 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 285 115грн., в тому числі: за липень 2009 року - 53 901 грн., серпень 2009 року - 61 483 грн., вересень 2009 року - 70 232 грн., січень 2010 року - 99 499 грн..

На підставі встановлених порушень відповідачем 07.02.2013 року прийняті податкові повідомлення - рішення №0000592250, яким за порушення п.п. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 статті 7, п.п. 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 124 373,75 грн., в тому числі основний платіж - 99 499 грн. та штрафні санкції - 24 874,75 грн. та №0000582250, яким за порушення п.п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5, п. 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 445 492,50 грн., в тому числі основний платіж - 356 394 грн. та штрафні санкції - 89 098, 50 грн..

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Між позивачем та ТОВ «Профітіс-Б» укладено договір №412 від 01.05.2009 року відповідно до якого постачальник (ТОВ «Профіт-Б») зобов'язується доставляти і передавати на умовах, та у встановлені цим договором строки продовольчу та (або) непродовольчу продукцію у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати товар у власність і оплачувати його на умовах цього договору.

Позивачем здійснено оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Профітіс-Б», що підтверджується банківськими виписками всього на суму 1 710 692,50 грн., в тому числі податок на додану вартість 285 115,43 грн..

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до статті 198 Податкового кодексу України - право на формування валових витрат та податкового кредиту виникає у платників податків лише за умови фактичного здійснення господарських операцій.

Згідно з п. 44.1 статті 44 Кодексу - для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В свою чергу, первинні документи для набуття ними юридичної сили і доказовості повинні бути складені належним чином, у відповідності із нормами чинних в України нормативно-правових актів.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі реквізити: назву документу (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що згідно акту перевірки податковий орган не заперечує, що податкові та прибуткові накладні, згідно зазначених вище господарських операцій, відповідають вимогам чинного законодавства.

Видаткові накладні містять усі необхідні реквізити, достатні для підтвердження факту та змісту господарських операцій.

Для підтвердження реальності господарських операцій, що мали місце з ТОВ «Профітіс-Б», позивачем також надано первинні документи, якими підтверджується подальша реалізація позивачем товарів, придбаних ним у постачальника.

На думку податкового органу правочини між позивачем та контрагентом укладені без мети настання реальних наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок та є нікчемними.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, питання наявності у представників будь-якої мети взагалі не досліджувалося під час перевірки, отже, доводи відповідача щодо нікчемності (фіктивності) правочинів, укладених між позивачем та контрагентом, колегією суддів до уваги не приймаються.

Податковим законодавством не передбачено право органу податкової служби самостійно визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Доводи податкового органу про наявність умислу на укладення угоди, спрямованого на ухилення від сплати податків є необґрунтованими, та не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Докази, на які послався суд першої інстанції є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкових зобов'язань, а податковий орган, приймаючи податкові повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, виходив з того, що позивач не сплачував податок на додану вартість, оскільки відсутня реальність вказаних господарських операцій.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, витрати для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом першої інстанції не надано правової оцінки доказам, щодо реальності та правомірності господарських операцій Товариства з обмеженою відповідальністю «Бімаркет» з контрагентом.

Суд апеляційної інстанції критично оцінює висновок суду першої інстанції про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з огляду на наявність кримінальної справи, яка порушена за фактом фіктивного підприємництва, оскільки такі висновки суперечать положенням статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності заявлених позивачем вимог, які є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 94 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати стягненню з Державного бюджету України.

Сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю «Бімаркет» судовий збір за подачу адміністративного позову та апеляційної скарги підлягає стягненню з Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому наявні підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бімаркет» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.02.2013 року №0000592250 та №0000582250 підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 41, 158, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бімаркет» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2013 року - скасувати.

Постановити по справі нове рішення, яким вимоги позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бімаркет» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.02.2013 року №0000592250 та №0000582250 - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби від 07.02.2013 року №0000592250 та №0000582250.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бімаркет» 2294,00 грн. судового збору за подання адміністративного позову, та 1147,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст постанови суду виготовлено 06.06.2013 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Усенко В.Г.

Оксененко О.М.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Оксененко О.М.

Усенко В.Г.