Постанова № 31667710, 27.05.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27 травня 2013 року 09 год. 38 хв. № 826/4796/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судового засідання Стадницькій Ю.Є., за участю представників позивача та відповідачів, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби та Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень відповідачів.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі - КАС України) у судовому засіданні 27 травня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 04 квітня 2013 року надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (також далі - позивач) до державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва (також далі - відповідач-1) та Державної податкової служби у місті Києві (також далі - відповідач-2) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача-1 від 06 грудня 2012 року № 0001981720 та № 0001991720 (також далі - оскаржувані рішення), а також рішення відповідача-2 від 18 січня 2013 року № 78/Г/12-3-03 (також далі - рішення відповідача-2).

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що оскаржувані рішення складені відповідачем-1 безпідставно, у зв'язку з чим є протиправними та підлягають скасуванню. Рішення відповідача-2, яким позивачу донараховано штрафні санкції, також є протиправним.

Ухвалою суду від 12 квітня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

Ухвалою суду від 20 травня 2013 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача-2 про зупинення провадження у справі.

У ході судового розгляду справи представник позивача позов підтримав та просив задовольнити його повністю.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 позов не визнали та просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 22 квітня та 20 травня 2013 року відповідно. Пояснили, що оскаржувані рішення та рішення відповідача-2 є правомірними, отже не підлягають скасуванню.

Згідно зі ст. 55 КАС України, у судовому засіданні 20 травня 2013 року, судом здійснено заміну відповідача-1 - державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва, його правонаступником - державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному на об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 08 по 14 листопада 2012 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 21 листопада 2012 року складено акт перевірки № 5402/17-2435906830 про результати документальної позапланової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивача за період із 01 жовтня 2009 року по 31 грудня 2011 року (також далі - акт перевірки), згідно з висновками якого, позивачу:

- відповідно до ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", п. 19.1 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" та п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України (також далі - ПК України), донараховано податок з доходів фізичних осіб за перевіряємий період у загальному розмірі 251731,93 грн., у тому числі за: IV квартал 2009 року - 19578,20 грн.; за 2010 рік - 96908,70 грн.; за 2011 рік - 135245,03 грн.;

- відповідно до підпункту 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, підпункту 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, підпункту 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 ПК України, донараховано податок на додану вартість (також далі - ПДВ) у загальному розмірі 387973,84 грн., у тому числі за: січень 2010 року - 9611,08 грн.; лютий 2010 року - 12366,80 грн.; березень 2010 року - 14753,20 грн.; квітень 2010 року - 14077,44 грн.; травень 2010 року - 16250,40 грн.; червень 2010 року - 21611,00 грн.; липень 2010 року - 14244,22 грн.; серпень 2010 року - 9425,80 грн.; вересень 2010 року - 12503,40 грн.; жовтень 2010 року - 17052,20 грн.; листопад 2010 року - 12903,00 грн.; грудень 2010 року - 17483,60 грн.; січень 2011 року - 11232,60 грн.; лютий 2011 року - 32081,00 грн.; березень 2011 року - 16750,86 грн.; квітень 2011 року - 14399,20 грн.; травень 2011 року - 9666,00 грн.; червень 2011 року - 20937,80 грн.; липень 2011 року - 14604,00 грн.; серпень 2011 року - 18225,20 грн.; вересень 2011 року - 12537,20 грн.; жовтень 2011 року - 20872,00 грн.; листопад 2011 року - 18193,24 грн.; грудень 2011 року - 26192,20 грн.

На підставі акту перевірки, 06 грудня 2012 року відповідачем складено оскаржувані рішення: № 0001981720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування, у розмірі 251731,93 грн. за основним платежем та у розмірі 16906,63 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0001991720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ по вітчизняних товарах у розмірі 387973,84 грн. за основним платежем та у розмірі 27655,96 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами розгляду заперечень та скарги в адміністративному (досудовому) порядку, висновки акту перевірки та оскаржувані рішення рішенням відповідача-2 залишено без змін.

Суд не погоджується з доводами представника позивача щодо наявності підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень та рішення відповідача-2, виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи доказів та наступних положень і обставин.

Так, згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що у IV кварталі 2009 року, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, позивач перевищив обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), що є порушенням ст. 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (також далі - Указ).

Зокрема, відповідно до ст.ст. 1, 2, 5 Указу (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.

У разі порушення вимог, установлених ст. 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Суб'єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно із законодавством України.

Таким чином, як вбачається з викладених положень, якщо обсяг виручки від здійснення підприємницької діяльності рік перевищує 500000,00 грн., суб'єкт малого підприємництва повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності починаючи з наступного звітного періоду (кварталу). При цьому, суб'єкт малого підприємництва повинен подати до податкового органу звіт за підсумками роботи за IV квартал, у якому зазначити весь фактичний обсяг виручки, а також свідоцтво про сплату єдиного внеску та довідку про найманих працівників (у разі їх наявності). Крім того, у разі якщо сума виручки перевищує 500000,00 грн., суб'єкт малого підприємництва, відповідно до Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", повинен сплатити податок з доходів фізичних осіб.

Згідно з підпунктом "з" п. 1.3, п. 1.6 ст. 1, підпунктами 9.12.1, 9.12.2 п. 9.12 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді: доходів від здійснення підприємницької діяльності, а також незалежної професійної діяльності на території України.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахований (виплачений) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду (далі - оподатковуваний дохід).

Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх нарахуванні (виплаті); доходів, які підлягають оподаткуванню у складі загального річного оподатковуваного доходу; доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Законом.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

З аналізу викладених положень суд прийшов до висновку, що, перевищивши граничний обсяг виручки, позивач повинен був починаючи із 01 січня 2010 року перейти на загальну систему оподаткування.

Однак, як з'ясовано у ході судового розгляду справи, вказаних дій позивачем не вчинено.

У ході судового розгляду справи представник відповідача-1 пояснила, що позивачем до перевірки не надано книгу обліку доходів та витрат, у якій обліковуються суми одержаного доходу та витрат, безпосередньо пов'язані з отриманим доходом звітного періоду, а також не у повному обсязі надано документи, які б підтвердили витрати, понесені позивачем у IV кварталі 2009 року та у 2010-2011 роках.

Відповідно до п. 13 Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року № 12 (також далі - Інструкція; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), загальним оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами у відсотках до валового доходу, наведеними в додатку № 6 до цієї Інструкції.

У ході проведеної перевірки виявлено, що позивач у перевіряємому періоді здійснював діяльність у сфері розроблення стандартного програмного забезпечення та оброблення даних.

Згідно із додатком № 6 до Інструкції, ставка податку від здійснення інших видів діяльності, включаючи торговельну, становить 25 % (у відсотках до суми валового доходу).

Відповідно до ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Згідно з п. 177.2 ст. 177 ПК України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

У ході перевірки відповідачем також виявлено факт не реєстрації позивача як платника ПДВ.

Відповідно до підпункту 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, п. 9.4 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Якщо особа укладає одну чи більше цивільно-правових угод (договорів), унаслідок виконання яких планується здійснення оподатковуваних операцій, обсяг яких перевищуватиме протягом звітного податкового періоду у два чи більше разів суму, визначену підпунктом 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 цього Закону, то така особа зобов'язана зареєструватися як платник цього податку до кінця такого звітного податкового періоду.

Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за не нарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Разом з тим, фізична особа-підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, згідно зі ст. 6 Указу та п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000 року № 507 "Про роз'яснення Указу Президента України

від 3 липня 1998 р. № 727", має право вибору щодо реєстрації у якості платника ПДВ.

Таким чином, фізична особа-підприємець, яка є платником єдиного податку та на яку розповсюджується дія Указу, самостійно визначає доцільність реєстрації платником ПДВ незалежно від виду діяльності, суми одержаної виручки (у межах визначених законодавством).

Однак, якщо об'єм виручки перевищує допустимий, фізична особа-підприємець, як зазначалось вище, повинна перейти на загальну систему оподаткування та зареєструватись як платник ПДВ.

Відповідно до підпункту 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, підпункту 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з підпунктами "а", "б" п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

З аналізу викладених положень та обставин суд прийшов до висновку про правильність висновків відповідача-1 щодо необхідності збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та ПДВ.

Крім того, враховуючи з'ясований у ході судового розгляду справи факт правомірності складання відповідачем-1 оскаржуваних рішень, за переконанням суду, рішення відповідача-2, прийняте за результатами розгляду скарги на вказані рішення, також є правомірним.

Слід зазначити, що рішенням відповідача-2 виявлено допущену відповідачем-1 арифметичну помилку при розрахунку штрафних санкцій по ПДВ, у зв'язку з чим відповідачем-1 складено податкове повідомлення-рішення від 07 лютого 2013 року № 0000331720.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представник позивача не надав належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов, а представники відповідача-1 та відповідача-2 надали достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби та Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень відповідачів є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 7-12, 69-71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби та Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень відповідачів.

2. Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 03 червня 2013 року