Постанова № 31667724, 24.05.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24 травня 2013 року 10 год. 28 хв. № 826/2169/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судового засідання Стадницькій Ю.Є., за участю представників позивача, відповідача та третьої особи, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Українські лінії" до державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби, третя особа: SIA "Norma-A" (Латвійська Республіка), про скасування рішень відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі - КАС України) у судовому засіданні 24 травня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 20 лютого 2013 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Українські лінії" (також далі - позивач) до державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (також далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 07 лютого 2013 року № 0001512230, № 0001522230, № 0001532230, № 0001542230 (також далі - оскаржувані рішення) та акту перевірки від 15 січня 2013 року № 78/22-30/30678480 (також далі - акт перевірки).

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначила, що оскаржувані рішення є протиправними, оскільки складені відповідачем на підставі висновків, викладених в акті перевірки, які є безпідставними та необґрунтованими.

Ухвалою суду від 28 лютого 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У судовому засіданні 29 березня 2013 року суду надано для розгляду та вирішення письмові заяви про вступ у справу як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача SIA "Norma-A" (Латвійська Республіка) (також далі - третя особа). Вказану заяву, відповідно до ч. 2 ст. 53 КАС України, судом прийнято до розгляду та задоволено.

У ході судового розгляду справи представники позивача та третьої особи позов підтримали та просили задовольнити його повністю.

Представники відповідача позов не визнали та просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 20 березня 2013 року, а також додаткових поясненнях по суті позову, наданих у ході судового розгляду справи. Пояснили, що оскаржувані рішення є правомірними, оскільки складені відповідачем у зв'язку із встановленням у ході перевірки позивача порушень ним податкового законодавства України.

У судовому засіданні 11 квітня 2013 року, згідно зі ст. 55 КАС України, судом здійснено заміну відповідача - державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва, його правонаступником - державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 19 листопада по 28 грудня 2012 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 15 січня 2013 року складено акт перевірки № 78/22-30/30678480 про результати документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період із 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2012 року (також далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем:

- занижено податок на прибуток у загальному розмірі 30378,00 грн., у тому числі за: 2009 рік - 9725,00 грн.; І квартал 2010 року - 6688,00 грн.; І півріччя 2010 року - 20653,00 грн., чим порушено п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, підпункт 5.2.1 п. 5.2, підпункт 5.4.4 п. 5.4 ст. 5, п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств";

- занижено податок на додану вартість (також далі - ПДВ) у загальному розмірі 10147302,00 грн., у тому числі за: жовтень 2010 року - 16912,00 грн.; листопад 2010 року - 5530,00 грн.; січень 2011 року - 224413,00 грн.; лютий 2011 року - 222851,00 грн.; березень 2011 року - 377118,00 грн.; квітень 2011 року - 363494,00 грн.; травень 2011 року - 418674,00 грн.; червень 2011 року - 514412,00 грн.; липень 2011 року - 603712,00 грн.; серпень 2011 року - 562574,00 грн.; вересень 2011 року - 369237,00 грн.; жовтень 2011 року - 511780,00 грн.; листопад 2011 року - 401196,00 грн.; грудень 2011 року - 407064,00 грн.; січень 2012 року - 366229,00 грн.; лютий 2012 року - 361807,00 грн.; березень 2012 року - 437380,00 грн.; квітень 2012 року - 548387,00 грн.; травень 2012 року - 675138,00 грн.; червень 2012 року - 547026,00 грн.; липень 2012 року - 868506,00 грн.; серпень 2012 року - 819409,00 грн., вересень 2012 року - 524753,00 грн., чим порушено підпункти 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, підпункт 195.1.3 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України (також далі - ПК України);

- зменшено значення рядка 25 "сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню (рядок 3 розрахунку суми бюджетного відшкодування), (рядок 25.2 "у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів")" у загальному розмірі 211141,00 грн., у тому числі за: червень 2010 року - 60958,00 грн.; липень 2010 року - 34583,00 грн.; вересень 2010 року - 91490,00 грн.; грудень 2010 року - 23186,00 грн.; січень 2011 року - 924,00 грн.;

- зменшено значення рядка 23 "сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню (рядок 3 Д3), (рядок 23.1 + рядок 23.2), (рядок 23.2 "у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних звітних (податкових) періодів")" у загальному розмірі 284149,00 грн., у тому числі за: березень 2011 року - 27001,00 грн.; червень 2011 року - 33944,00 грн.; липень 2011 року - 62041,00 грн.; серпень 2011 року - 161163,00 грн.;

- зменшено значення рядка 23 "сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню (рядок 3 Д3), (рядок 23.1 + рядок 23.2), (рядок 23.1 "на рахунок платника у банку, 23.1 декларації) " у загальному розмірі 291602,00 грн., у тому числі за: червень 2012 року - 87426,00 грн.; липень 2012 року - 85671,00 грн.; серпень 2010 року - 78746,00 грн.; вересень 2012 року - 39759,00 грн.;

- зменшено значення рядка 19 "від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду" за вересень 2012 року у загальному розмірі 26967,00 грн.

На підставі акту перевірки, 07 лютого 2013 року відповідачем складено оскаржувані рішення: № 0001512230, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у загальному розмірі 786892,00 грн.; № 0001522230, яким позивачу зменшено від'ємне значення суми ПДВ у розмірі 26967,00 грн.; № 0001532230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 10147302,00 грн. за основним платежем та у розмірі 2006663,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0001542230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 20653,00 грн. за основним платежем та у розмірі 5163,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд погоджується з доводами представників позивача та третьої особи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваних рішень, виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи доказів та наступних положень і обставин.

Так, згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

У ході судового розгляду справи з'ясовано, що позивач починаючи із 2000 року надає послуги із міжнародних перевезень пасажирів і багажу автомобільним транспортом у регулярному сполученні на підставі: дозволів на кожний міжнародний регулярний автобусний маршрут, виданих Міністерством транспорту та зв'язку України, Міністерством інфраструктури України та відповідними галузевими міністерствами іноземних держав; квитково-касових листків та транзитних листів, які складаються на кожний міжнародний рейс та містять номер, дату, прізвище, ім'я та по батькові пасажира, найменування перевізника; міжнародних дорожніх листів автобусу, на якому здійснюються перевезення, наказів про виконання рейсів та направлень у відрядження водіїв, віз іноземних країн та відміток у закордонних паспортах про перетин кордону; квитків, які реалізуються пасажирам, та на підставі яких здійснюється перевезення по міжнародному регулярному маршруту.

Відповідно до п. "а" підпункту 195.1.3 п. 195.1 ст. 195 ПК України, за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання таких послуг: міжнародні перевезення пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Для цілей цього підпункту перевезення вважається міжнародним, якщо таке перевезення здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом.

Згідно з абзацами 1, 4 ст. 53 Закону України "Про автомобільний транспорт", організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.

При виконанні міжнародних перевезень пасажирів резиденти України повинні мати: дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення; ліцензійну картку на транспортний засіб; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; список пасажирів (при нерегулярних та маятникових перевезеннях); білетно-облікову документацію; схему маршруту.

Враховуючи викладені положення та зважаючи на відсутність у ПК України визначення поняття "єдиний міжнародний перевізний документ", суд зазначає наступне.

Як зазначено у листі Міністерства інфраструктури України від 19 вересня 2011 року № 7885/11/10-11 "Щодо єдиного міжнародного перевізного документа для кожного виду перевезень та для кожного виду транспорту", відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 року № 1948 "Деякі питання здійснення митного контролю товарів та інших предметів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон у міжнародних поштових та експрес-відправленнях", єдиний транспортний документ - документ, за яким здійснюється перевезення вантажу (як єдиний транспортний документ можуть використовуватися загальні авіа-накладні (AWB - airwaybill, MAWB - master airwaybill), CMR, Bill of Lading (коносамент) тощо).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону; міжнародні човникові (маятникові) перевезення - перевезення, що передбачають прямі та зворотні поїздки груп пасажирів з певного місця відправлення до певного місця призначення.

Питання єдиного міжнародного перевізного документа для перевезення пасажирів чинним законодавством, у тому числі міжнародним, яке є обов'язковим для виконання на території України, не визначено.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів і багажу (КАПП), до якої Україна приєдналась у 2004 році, при перевезенні пасажирів перевізник повинен видати індивідуальний чи колективний квиток. Відсутність, неправильність оформлення або втрата квитка не зачіпають існування або дійсності договору перевезення, який продовжує підпадати під дію положень цієї Конвенції.

У квитку повинні бути вказані назва та адреса перевізника, а також міститися вказівка про те, що договір підпадає під дію положень цієї Конвенції навіть при наявності яких-небудь застережень, які цьому застережень.

Згідно з п.п. 1, 2 ст. 2, ст. 5 Конвенції про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу, яка набрала чинності для України 14 вересня 1999 року, загальні умови міжнародних автомобільних перевезень пасажирів і багажу, які включають організацію перевезень і отримання права на їх здійснення, порядок страхування, прикордонного, митного, санітарного та інших видів контролю, регламентуються багатосторонніми конвенціями та угодами.

Форма квитка, багажної квитанції та формуляра затверджується державними компетентними органами в галузі автомобільного транспорту перевізника і визнається державними компетентними органами в галузі транспорту інших держав, територіями яких здійснюється перевезення.

Порядок організації та контролю за міжнародними перевезеннями пасажирів і багажу визначається Правилами перевезень пасажирів і багажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (також далі - Правила перевезень пасажирів), які є невід'ємною частиною цієї Конвенції, з урахуванням положень її ст. 17.

Зокрема, відповідно до п.п. 12, 13 Правил перевезень пасажирів, тарифи на перевезення узгоджуються перевізниками.

Квиток повинен містити такі основні дані: найменування автовокзалу (автостанції) відправлення та призначення; номер квитка (позначений друкарським способом); вартість проїзду; дату видачі квитка; дату і час відправлення; номер місця для сидіння; місце видачі квитка; номер рейсу.

Продаж квитків позначається у квитковообліковому листі.

Згідно з п. 41 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 176, пасажир повинен мати квиток на проїзд, квитанцію на перевезення багажу міжміськими маршрутами регулярних перевезень, які дійсні тільки на зазначений у них день і рейс автобуса.

Відповідно до п. 4.1 Порядку і умов організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 21 січня 1998 року № 21, перевезення пасажирів автомобільним транспортом здійснюється на підставі одного з таких документів: квитка, який посвідчує право громадянина на користування автомобільним транспортом та перевезення за плату багажу на міських (у тому числі маршрутних таксомоторних), приміських і міжміських маршрутах. Форма квитка та багажної квитанції на міжнародні перевезення пасажирів, Інструкція з оформлення квитка та багажної квитанції на проїзд в автобусах міжнародних маршрутів встановлюються згідно з додатком 13 до цих Порядку і умов.

Таким чином, викладеними положеннями передбачено декілька міжнародних перевізних документів, на підставі яких здійснюються міжнародні перевезення пасажирів і багажу автомобільним транспортом, зокрема, індивідуальний або колективний квиток, дозвіл, список пасажирів, білетно-облікова документація.

Як зазначено у листі Державної податкової служби України від 28 серпня 2012 року № 936/0/61-12/15-3115 "Щодо оподаткування податком на додану вартість постачання послуг з міжнародного перевезення пасажирів", питання єдиного міжнародного перевізного документа для перевезення пасажирів чинним законодавством, у тому числі міжнародним, не визначено.

З метою визначення документів, які є підставою для нарахування податку за нульовою ставкою, слід врегулювати питання визначення єдиного документа з перевезення пасажирів для цілей оподаткування ПДВ.

Зокрема, згідно з параграфом 1 ст. 4 "Проїзні білети" розділу II "Перевезення пасажирів" Угоди про міжнародне пасажирське сполучення (УМПС), документом на право проїзду в міжнародному сполученні у рамках УМПС є пасажирський білет, оформлений ручним або електронним способом, встановленим УМПС, який має літери "МС".

Крім того, відповідно до ст. 2 Конвенції про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу від 09 жовтня 1997 року, державні компетентні органи в галузі автомобільного транспорту розробляють єдині форми квитка, багажної квитанції та формуляра, що затверджуються державними компетентними органами в галузі транспорту держав, територіями яких здійснюється перевезення. В Україні таким державним органом є Міністерство інфраструктури України.

У листі Державної податкової служби у місті Києві від 08 лютого 2013 року № 1280/10/06-4-08 зазначено, що єдиним перевізним документом при перевезенні пасажирів є індивідуальний або колективний квиток.

У ході судового розгляду справи також з'ясовано, що позивачем до перевірки надано докази виконання операцій з постачання послуг із міжнародних перевезень автомобільним транспортом за перевіряємий період, а саме: корінці проданих квитків на міжнародні рейси; квитково-касові листи на міжнародні рейси; транзитні листи на міжнародні рейси; звіти по проданих квитках; касові книги позивача; денні звіти; книги обліку розрахункових операцій; рахунки; акти виконаних робіт; договори з агентами, у тому числі нерезидентами; оборотно-сальдові відомості по рахунку 36 на кожного агента; податкові накладні; реєстри податкових накладних; податкові декларації з ПДВ.

Представниками позивача до суду також надано докази на підтвердження здійснення позивачем міжнародних регулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом, у тому числі копії квитків, які долучено до матеріалів справи.

Проаналізувавши викладені положення та обставини, зважаючи на факт не визначення на законодавчому рівні, який саме документ є єдиним міжнародним перевізним документом для перевезення пасажирів, у тому числі міжнародним, суд прийшов до висновку, що позивач правомірно оподатковує за нульовою ставкою операції з надання послуг із міжнародних регулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом, які здійснюються, зокрема, на підставі квитків.

Крім того, у матеріалах справи міститься копія висновку науково-правової експертизи щодо правомірності застосування позивачем нульової ставки з ПДВ до операцій з надання послуг з міжнародних регулярних перевезень пасажирів, проведеної на підставі Закону України "Про наукову і науково-технічну експертизу" від 07 березня 2013 року № 126/24-е, з якої вбачається, що застосування позивачем нульової ставки з ПДВ до операцій з надання послуг із міжнародних регулярних перевезень пасажирів повною мірою відповідає чинному законодавству України.

Стосовно викладеного в акті перевірки висновку відповідача про заниження позивачем податку на прибуток за перевіряємий період суд зазначає наступне.

Фактичне здійснення позивачем господарської діяльності, а саме міжнародних регулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом, підтверджується первинними документами, копії яких містяться у матеріалах справи, зокрема, рахунками-фактурами, актами здачі-прийняття, платіжними дорученнями, реєстрами платіжних документів, видатковими та податковими накладними.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20 грудня 2011 року № К/9991/72838/11 зазначено, що ні Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", ні правила ведення податкового обліку, до яких належать Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Стосовно порушення кримінальної справи відносно службових осіб позивача суд зазначає наступне.

Зі змісту листа державної податкової служби у Житомирській області від 23 квітня 2013 року № 6360/10/09-006, направленого до суду як відповідь на судовий запит від 15 квітня 2013 року, вбачається, що слідчим управлінням ДПС у Житомирській області кримінальна справа відносно службових осіб позивача не порушувалась.

Стосовно висновків відповідача про недійсність (нікчемність) правочинів, укладених контрагентами позивача, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 203, ст. 204, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України (також далі - ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2009 року у справі № К-1470/09, сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07 березня 2012 року у справі № К/9991/69002/11 зазначено, що для висновку про нікчемність правочину, вчиненого відповідними підприємствами, необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Як зазначено у листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 вересня 2011 року № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12, у якій зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Згідно зі ст.ст. 215, 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства та надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини та дані, вказані платником податків у податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, роблячи висновок про недійсність укладених контрагентами позивача договорів, відповідач, за переконанням суду, вийшов за межі своїх повноважень.

Стосовно заявленої позивачем вимоги про скасування акту перевірки суд зазначає наступне.

Згідно з п.п. 86.1, 86.4 ст. 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

Строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого цим Кодексом (з урахуванням його продовження).

У разі незгоди платника податків з висновками акта, такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Акт (довідка) документальної невиїзної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструється в органі державної податкової служби протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

Акт (довідка) документальної невиїзної перевірки після його реєстрації вручається особисто платнику податків чи його законним представникам або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення. У разі відмови платника податків або його законних представників від підписання акта (довідки) перевірки посадовими особами органу державної податкової служби складається відповідний акт, що засвідчує факт такої відмови. Відмова платника податків або його законних представників від підписання акта перевірки не звільняє такого платника податків від обов'язку сплатити визначені органом державної податкової служби за результатами перевірки грошові зобов'язання. Заперечення по акту перевірки розглядаються у порядку і строки, передбачені п. 86.7 цієї статті.

Зокрема, згідно з п. 86.7 ст. 86 ПК України, у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до органу державної податкової служби за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному ст. 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року у справі № К/9991/36349/11 зазначено, що акт перевірки та внесення до нього даних є лише засобом документування дій контролюючого органу.

З викладених положень вбачається, що акт перевірки є службовим документом, у якому зафіксовано відповідні порушення чинного податкового законодавства та який жодним чином не порушує прав та інтересів позивача. Крім того, як зазначено у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2012 року у справі № 2а-8072/11/2670, вчинені податковим органом дії щодо складання акту документальної невиїзної перевірки не породжують для платника податків настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки.

Таким чином, склавши за результатами перевірки позивача акт перевірки, відповідач, за переконанням суду, діяв згідно з чинним податковим законодавством та жодним чином не порушив права та законні інтереси позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представники позивача та третьої особи надали достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується вимога про скасування оскаржуваних рішень, а представники відповідача не надали належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позовної вимоги у вказаній частині.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Українські лінії" до державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби, третя особа: SIA "Norma-A" (Латвійська Республіка), підлягає задоволенню в частині вимоги про скасування оскаржуваних рішень.

Згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. У зв'язку з тим, що представниками позивача не заявлено вимогу про стягнення судового збору за рахунок бюджетних коштів, суд не присуджує на користь позивача здійснені ним судові витрати відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 7-12, 69-71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби від 07 лютого 2013 року:

- № 0001512230, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Українські лінії" (ідентифікаційний код 30678480) зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 291412,00 грн. (Двісті дев'яносто одна тисяча чотириста дванадцять гривень 00 копійок) та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 72853,00 грн. (Сімдесят дві тисячі вісімсот п'ятдесят три гривні 00 копійок);

- № 0001522230, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Українські лінії" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 26967,00 грн. (Двадцять шість тисяч дев'ятсот шістдесят сім гривень 00 копійок);

- № 0001532230, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Українські лінії" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) у загальному розмірі 12153965,00 грн. (Дванадцять мільйонів сто п'ятдесят три тисячі дев'ятсот шістдесят п'ять гривень 00 копійок);

- № 0001542230, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Українські лінії" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 25816,00 грн. (Двадцять п'ять тисяч вісімсот шістнадцять гривень 00 копійок).

3. Позовні вимоги в іншій частині залишити без задоволення.

4. Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 29 травня 2013 року