Постанова № 31667706, 29.05.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29 травня 2013 року 18 год. 17 хв. № 826/4130/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Данилишина В.М., суддів Качура І.А., Келеберди В.І., при секретарі судового засідання Стадницькій Ю.Є., за участю позивача та представників відповідачів і третіх осіб, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Єврейської релігійної громади міста Києва, треті особи: Центральний державний історичний архів України та Державна архівна служба України, про скасування рішення відповідача-1.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі - КАС України) у судовому засіданні 29 травня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 26 березня 2013 року надійшов позов ОСОБА_1 (також далі - позивач) до Київської міської державної адміністрації (також далі - відповідач-1), треті особи: Центральний державний історичний архів України (також далі - третя особа-1), Державна архівна служба України (також далі - третя особа-2) та Єврейська релігійна громада міста Києва (також далі - третя особа-3), про скасування розпорядження відповідача-1 від 10 листопада 2010 року № 953 "Про безоплатну передачу у власність культового майна" (також далі - оскаржуване розпорядження).

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач-1 не мав права приймати оскаржуване розпорядження без дослідження права власності третьої особи-3 на Сувої Тори та процедури їх вилучення у третьої особи-3.

Ухвалою суду від 27 березня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, у якій призначено попереднє судове засідання, та до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, відповідно до ч. 2 ст. 53 КАС України, залучено Центральний державний історичний архів України, Державну архівну службу України та Єврейську релігійну громаду міста Києва.

Ухвалою суду від 09 квітня 2013 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні колегією суддів.

У судовому засіданні 24 квітня 2013 року судом прийнято рішення про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Під час розгляду справи у порядку письмового провадження до суду від представника третьої особи-3 надійшли письмові клопотання, а саме 17 травня 2013 року - про визнання третьої особи-3 відповідачем у справі, 20 травня 2013 року - про стягнення з позивача на користь третьої особи-3 судових витрат на надання правової допомоги у розмірі 50 тисяч гривень.

Ухвалою суду від 20 травня 2013 року прийнято рішення про вихід з письмового провадження та призначено справу до подальшого розгляду у судовому засіданні колегією суддів.

Проаналізувавши у судовому засіданні 29 травня 2013 року заявлене представником третьої особи-3 клопотання про визнання третьої особи-3 відповідачем у справі, заслухавши з цього приводу думку позивача та представників відповідача-1 і третіх осіб, згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 52 КАС України, судом прийнято рішення про задоволення заявленого клопотання та третю особу-3 залучено до участі у справі як відповідача-2.

У ході судового розгляду справи позивач підтримав позов та просив задовольнити його повністю з підстав, зазначених у позові та письмових поясненнях, наданих суду у ході судового розгляду справи.

Представники третьої особи-1 і третьої особи-2 підтримали позов та просили задовольнити його повністю з підстав, зазначених у письмових поясненнях, наданих суду у ході судового розгляду справи.

Представники відповідача-1 і відповідача-2 не визнали позов та просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях, наданих суду у ході судового розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 КАС України, судом здійснено заміну первинного відповідача-1 - Київської міської державної адміністрації, на належного відповідача-1 - виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем-1 10 листопада 2010 року прийнято оскаржуване розпорядження, яким, згідно зі ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", ч. 3 ст. 8 Закону України "Про Національний архівний фонд і архівні установи", у межах функцій органу державної виконавчої влади, враховуючи звернення відповідача-2 від 20 жовтня 2010 року № 40953, повернуто 18 Сувоїв Тори, загальною вартістю 900 тисяч гривень, які є власністю держави Україна та зберігаються у третьої особи-1, у власність відповідача-2.

Відповідно до п. 2 оскаржуваного розпорядження, на відповідача-2 покладено обов'язки, зокрема: створення матеріальних і правових умов, за яких забезпечуватиметься додержання спеціального науково-обґрунтованого режиму зберігання (у тому числі додержання температурно-вологісного режиму); здійснення консервації і реставрації, за погодженням з третьою особою-1; чіткого визначення місця зберігання Сувоїв Тори; у разі виникнення загрози знищення або значного погіршення стану Сувоїв Тори повідомити про це третю особу-1 для організації експертизи їх стану.

Крім того, згідно з п. 3 оскаржуваного рішення, відповідачу-2 заборонено здійснювати продаж та/або відчуження будь-яким чином, передачу у володіння, користування чи управління іншим особам, а також вивезення Сувоїв Тори за межі території міста Києва та України.

Суд не погоджується з доводами позивача та представників третьої особи-1 і третьої особи-2 щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного розпорядження, виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи доказів та наступних положень і обставин.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

Згідно з п. 6 Постанови Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 року № 988-XII, Кабінету Міністрів України, Уряду Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечити відповідно до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" повернення у власність чи передачу у безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майна з урахуванням: прав релігійних громад, яким належали ці будівлі і майно на момент їх переходу у власність держави; прав релігійних громад, які користуються цими будівлями і майном у встановленому законом порядку; вкладення коштів релігійними громадами у спорядження, переобладнання культової будівлі і тривалості користування нею; наявності у даному населеному пункті (місцевості) інших культових будівель та їх використання релігійними громадами відповідних віровизнань; інших суттєвих обставин у їх сукупності.

Відповідно до ст.ст. 8, 10 Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи", документи Національного архівного фонду можуть перебувати в будь-якій формі власності, передбаченій Конституцією та законами України.

Документи Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам, не можуть бути об'єктом приватизації, купівлі-продажу, застави або інших угод, пов'язаних з передачею права власності, і надаються лише в тимчасове користування. Право власності на зазначені документи може бути передане лише згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і законами України.

У ході судового розгляду справи з'ясовано, що факт правомірності прийняття відповідачем-1 оскаржуваного розпорядження встановлений у судовому порядку.

Так, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2011 року у справі № 2а-18556/10/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2011 року у вказаній справі, відмовлено повністю у задоволенні позову Центрального державного історичного архіву України до виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), за участі прокуратури міста Києва, треті особи: Державний комітет архівів України та Єврейська релігійна громада міста Києва, про скасування розпорядження Київської міської державної адміністрації від 10 листопада 2010 року № 953 "Про безоплатну передачу у власність культового майна".

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 грудня 2012 року у справі № К/9991/70557/11 (№ К/9991/73930/11) (також далі - ухвала ВАСУ), яка набрала законної сили з моменту її проголошення, залишено без задоволення касаційні скарги Центрального державного історичного архіву України та заступника прокурора міста Києва, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2011 року у справі - без змін.

Зі змісту наявної у матеріалах справи копії ухвали ВАСУ вбачається, зокрема, що документи Національного архівного фонду, які в той же час є культовим майном, можуть передаватись у власність релігійним організаціям за рішенням відповідного органу влади.

Положеннями чинного законодавства передбачено можливість виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснювати дії, направлені на повернення культового майна релігійним організаціям.

Єврейська релігійна громада міста Києва, реалізуючи своє охоронюване законом право на отримання культового майна, яке перебуває у державній власності, звернулась до Київської міської державної адміністрації з клопотанням про безоплатну передачу у власність культового майна, у якому просила безоплатно повернути у її власність культове майно, а саме Сувої Тори, які знаходяться у Центральному державному історичному архіві України як "Документи з фонду № 1269 "Колекція тор староєврейською мовою".

Інші релігійні організації не звертались до виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з клопотаннями про повернення їм Сувоїв Тори.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи викладене положення, а також те, що на час судового розгляду справи ухвала ВАСУ набрала законної сили, зважаючи на те, що із самого тексту оскаржуваного розпорядження вбачається, що факт перебування Сувоїв Тори у власності держави Україна відповідачем-1 не заперечується та не спростовується, суд прийшов до висновку про правомірність складання оскаржуваного розпорядження.

До того, як з'ясовано у ході судового розгляду справи, передача права власності на документи Національного архівного фонду України не призводить до вилучення відповідних документів із вказаного Фонду.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи позивач та представники третьої особи-1 і третьої особи-2 не надали належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов, а представники відповідача-1 і відповідача-2 надали достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Єврейської релігійної громади міста Києва, треті особи: Центральний державний історичний архів України та Державна архівна служба України, про скасування рішення відповідача-1 є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Стосовно заявленого представником відповідача-2 клопотання про стягнення з позивача на користь відповідача-2 судових витрат на надання правової допомоги суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16, ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 87, ст. 90 КАС України, кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні справ в адміністративному суді, яка надається в порядку, встановленому законом.

Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: витрати на правову допомогу.

Витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

З викладених положень вбачається, що до складу витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, включаються витрати на оплату праці адвоката або іншого фахівця у галузі права (гонорар), а також відшкодування витрат, зумовлених наданням правової допомоги, які, за переконанням суду, повинні перебувати у безпосередньому причинному зв'язку з наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.

Згідно зі ст.ст. 1, 2 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

У разі якщо сторона у цивільній чи адміністративній справі звільнена від оплати витрат на правову допомогу, компенсація таких витрат виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, у розмірі, що не перевищує 2,5 відсотка встановленої законом мінімальної заробітної плати в місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Компенсація витрат на правову допомогу виплачується за рахунок державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами.

У постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2002 року № 30/63 зазначено, що судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Стягнення ж суми в рахунок майбутньої їх оплати у вигляді судових витрат, чинним законодавством не передбачено.

Тобто, розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, повинен бути підтверджений відповідними документами.

Документами, які підтверджують понесення вказаних витрат, у свою чергу, є договір про надання правової допомоги та документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, зокрема, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження.

Проаналізувавши викладені положення та враховуючи, що представником відповідача-2 до суду надано докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, а саме договір про надання правової допомоги № 826 (також далі - договір), копії акту виконаних робіт та квитанції до прибуткового касового ордера № 826, суд прийшов до висновку про необхідність стягнення з позивача на користь відповідача-2 розмір понесених відповідачем-2 витрат на правову допомогу.

При цьому, як з'ясовано у ході судового розгляду справи та підтверджується поясненнями представника відповідача-2, у договорі допущено описку, а саме датою укладання договору помилково зазначено "01 березня 2013 року".

Керуючись ст.ст. 7-12, 24, 25, 69-71, 86, 87, 90, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Єврейської релігійної громади міста Києва, треті особи: Центральний державний історичний архів України та Державна архівна служба України, про скасування розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 листопада 2010 року № 953 "Про безоплатну передачу у власність культового майна".

2. Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець села Хацьки Черкаського району Черкаської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1), на користь Єврейської релігійної громади міста Києва (ідентифікаційний код 22882804; місцезнаходження: вулиця Шота Руставелі, будинок № 13, місто Київ, 01001) судові витрати на правову допомогу у розмірі 50000,00 грн. (П'ятдесят тисяч гривень 00 копійок).

3. Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам та третім особам у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий суддя В.М. Данилишин

Суддя І.А. Качур

Суддя В.І. Келеберда

Постанова у повному обсязі складена 03 червня 2013 року