Постанова № 31664920, 05.06.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2013 року Справа № 906/123/13-г

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі Мулявка М.П.

за участю представників сторін:

позивача: представник не з'явився

відповідача: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Дочірнього підприємства "Еней" на рішення господарського суду Житомирської області від 11.03.13р. у справі № 906/123/13-г (суддя Машевська О.П.)

за позовом Житомирського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

до відповідача Дочірнього підприємства "Еней"

про стягнення 3360,00 грн. пені

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області у справі №906/123/13-г від 11.03.13р. позовні вимоги задоволено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що прострочення сплати застосованого штрафу є підставою для нарахування та стягнення пені за несвоєчасну оплату такого штрафу відповідно до вимог статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, дочірнє підприємство "Еней" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 11.03.13р. у справі 906/123/13-г та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що господарським судом не застосовано положення закону щодо наслідків пропуску строку пред'явлення позивачем позову до суду про стягнення пені. На думку апелянта, позивачем пропущено такий строк, який відповідно до статті 258 Цивільного кодексу України обчислюється в один рік. Також скаржник зазначає, що висновки суду щодо того, що норми цивільного кодексу України не поширюють свою чинність на спірні правовідносини, суперечать закону.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Житомирської області від 11.03.13р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

Представники позивача та відповідача у судове засідання не з'явилися. Про час і місце розгляду апеляційної скарги були повідомленні належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвал суду, а.с. - 35, 36).

У зв'язку з належним повідомленням представників сторін про дату, час судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами.

Рівненський апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 11.03.13р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу скаржника - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Адміністративної колегії від 30.06.2011 року №1.16/-35р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» у справі №3.7.1-6/2011 визнано дії ПП «Ренет», ДП «Молочний завод» ТОВ «Молочна фабрика «Рейнфорд» та ДП «Еней» (відповідач), що полягають у одночасному встановленні на однаковому рівні закупівельних цін на молоко коров'яче незбиране від особистих підсобних господарств населення с. Глезне Любарського району Житомирської області з 01 червня 2010 року, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 статті 50 та ч.3 ст. 6 Закону України « Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, шляхом вчинення схожих дій на ринку товарів, які можуть призвести до обмеження конкуренції, оскільки аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (а.с. 7-10).

Пунктом 2 цього рішення на відповідача у справі накладено штраф у розмірі 8 000,00 грн.

Копію рішення відповідачем отримано 05.07.2011 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового рекомендованого відправлення №1001480769937.

Рішення адміністративної колегії Житомирського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.06.2011року №1.16/-35р відповідачем в адміністративному або судовому порядку не оскаржено. Останнє на дату винесення рішення у справі є чинним.

На виконання вище зазначеного рішення відділення відповідач сплатив штраф в сумі 8000,00 грн. платіжним дорученням від 04.10.2011р. №1128, тобто з простроченням на 28 днів.

За наведених обставин та відповідно до ч.5 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за період прострочки, а саме з 06.09.11 року по 03.10.11 року включно, позивачем нарахована пеня в сумі 3360, 00 грн. (120 грн. х 28 днів). Розмір пені за один день прострочення сплати штрафу позивачем розраховано наступним чином: 8000,00 грн. х1.5% = 120 грн., де 8000,00 грн. - сума штрафу накладеного рішенням відділення, 1,5% - відсоток суми штрафу, визначений ч.5 ст. 56 зазначеного Закону.

До звернення з позовом до суду, позивач надіслав відповідачу лист про сплату пені за вих. № 1.20/6-4080 від 09.11.2012 року в сумі 3360 грн. (а.с. 11). Однак відповідач добровільно пеню не сплатив, що зумовило позивача звернутися з позовом про її стягнення в судовому порядку.

Відповідач заперечував проти позову не з підстав відсутності обов'язку сплачувати пеню у зв'язку з прострочкою сплати штрафу, а з підстав звернення позивача з позовом до суду з пропуском строку позовної давності на 1 рік 3 місяці та 19 днів після виникнення права на її стягнення в судовому порядку (а.с. 14). Також зазначена позиція відповідача лягла в основу і його апеляційної скарги.

Позивач, як вже наголошувалось судом в описовій частині цього рішення, доводить, що інститут позовної давності, встановлений у Цивільному кодексі України, не застосовується до правовідносин у сфері конкуренції, за дотриманням правил якої територіальне відділення здійснює контроль.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, колегією суддів апеляційної інстанції взято до уваги наступне.

Як зазначено в мотивувальній частині Рішення Адміністративної колегії від 30.06.2011 року №1.16/-35р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» у справі №3.7.1-6/2011 відповідач на засіданні адміністративної колегії відділення 30.06.2011 року порушення визнав та висловив згоду з висновками, викладеними у поданні про результати розгляду справи (а.с.10).

Рішення позивача про накладення на підприємство штрафу в розмірі 8000,00 грн. у строк до 05.09.2011 року включно в адміністративному або судовому порядку відповідач не оскаржив, чим позбавив себе права доводити у даному судовому процесі незаконність та/або необґрунтованість останнього. Закінчення двохмісячного строку на оскарження рішення відповідного акта державного органу, який є присічним в силу ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі-Закон), виключає можливість перевірки законності та обґрунтованості рішення органу Антимонопольного комітету України судом самостійно (п.21 постанови пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. №15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" (зі змінами та доповненнями)).

Згідно з частиною другою і третьою статті 56 Закону: рішення та розпорядження органів АМК, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання; особа, на яку накладено штраф за рішенням органу АМК, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

Остання з наведених норм пов'язує початок перебігу строку для добровільної сплати штрафу особою, на яку його накладено, саме з днем одержання відповідного рішення органу АМК.

Судом першої інстанції на підставі відбитків штемпеля на повідомленні про вручення поштового рекомендованого відправлення №1001480769937 встановлено, з чим погоджується і колегія суддів, конкретну дату одержання відповідачем рішення позивача, а саме - 05.07.11 року. Місцевим господарським судом підставно враховано, що перебіг будь-якого строку, в тому числі, визначеного у ч. 3 ст. 56 Закону починається з наступного дня, в даному випадку, з 06.07.11 року. Останнім днем строку сплати штрафу є 05.09.11 року. Відповідно, 06.09.11 року - перший день прострочки в його сплаті.

Оскільки, як встановлено судом, штраф відповідачем у розмірі 8000,00 грн. сплачено 04.10.2011 року, позивачем правомірно взято для розрахунку пені період з 06.09.11 року по 03.10.11 року включно, який дорівнює 28 дням.

Відповідно до ч. 5 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

Підстави та умови нарахування пені в даному випадку визначаються статтею 56 Закону, яка встановлює як обов'язковість пені в разі несплати штрафу, так і правила обчислення її розміру та строки нарахування.

Розрахунок пені за один день прострочки сплати штрафу в розмірі 120,00 грн. здійснено позивачем у відповідності до ч.5 ст. 56 Закону. Розмір мені 3360 грн. не перевищує, відповідно, розмір штрафу - 8000,00 грн.

Відповідно до ч. 7 ст. 56 Закону, у разі несплати штрафу та пені органи Антимонопольного комітету стягують штраф та пеню в судовому порядку.

Отже, пеня не лише має безальтернативний характер, але й не потребує прийняття уповноваженим органом рішення про її застосування, внаслідок чого не підпадає під визначення адміністративно-господарських санкцій у розумінні статей 238 - 239, 249 - 250 Господарського кодексу України.

Апеляційна скарга відповідача ґрунтується на неправомірному, на його думку, незастосуванні господарським судом положення закону щодо наслідків пропуску строку пред'явлення позивачем позову до суду про стягнення пені.

Зазначене твердження скаржника не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги та спростовуються нижченаведеним.

Згідно з частиною першою статті 42 Закону (розділ VІІ "Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції") суб'єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності; строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 12 статті 50 Закону, становить п'ять років з дня вчинення порушення.

Як встановлено судами обох інстанцій у справі: рішення АМК недійсним у встановленому порядку не визнано; прийняття рішення АМК відбулося в межах п'ятирічного строку з моменту вчинення відповідачем згаданого порушення законодавства про захист економічної конкуренції; позивачем правильно визначено період, за який підлягає стягненню з відповідача сума пені; чинне законодавство не містить такої підстави для відмови в позові АМК, як сплив строку давності на момент прийняття судом рішення зі справи.

Більше того, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України , та у господарських відносинах (стаття 3 ГК України ).

З урахуванням приписів ч. 2 ст.1 ЦК України правила позовної давності, передбачені цим Кодексом, не застосовуються (якщо інше не встановлено законом) до правовідносин, які виникають у зв'язку із застосуванням державними органами щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановленої законодавством відповідальності за вчинення протиправних дій, у тому числі за порушення встановлених правил здійснення підприємницької діяльності зокрема, й вимог конкурентного законодавства. Так, у частині 4 ст. 18 ГК України прямо передбачено, що правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначаються цим Кодексом та іншими законами. Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом (ст. 40 цього Кодексу). Про відповідальність суб'єктів господарювання за порушення антимонопольно - конкурентного законодавства йдеться у главі 28 цього Кодексу.

Між позивачем та відповідачем не виникли ні цивільні, ні господарські відносини, в основі яких, як правило, закладено принцип майнової рівності. Відтак, цивільно-правовий інститут позовної давності до вимог позивача не застосовується.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що Житомирським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України в повній мірі доведено позовні вимоги, що і стало підставою для їх задоволення в повному обсязі.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Враховуючи наведене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Еней" від 28.03.13р. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 11 березня 2013 року у справі №906/123/13-г залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №906/123/13-г повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Василишин А.Р.