Ухвала суду № 31659904, 05.06.2013, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа 210/1217/13-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження 22ц/774/1419/К/13 суддя Валуєва В.Г.

Категорія - 26 (ІІІ) Доповідач - Митрофанова Л.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Митрофанової Л.В.,

суддів - Ляховської І.Є., Соколан Н.О.

при секретарі - Абрамян Н.Л.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 10 квітня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області про стягнення моральної шкоди.

Особи, які беруть участь у розгляді справи:

представник відповідача Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області - Бершадська Людмила Станіславівна

В С Т А Н О В И Л А:

В лютому 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (далі - Відділення Фонду) про стягнення моральної шкоди, посилаючись на те, що він, працюючи на ВАТ «Кривбасзалізрудком» в результаті нещасного випадку на виробництві, що трапився з ним, був тяжко травмований, у зв'язку із чим висновком МСЕК від 29.07.2003 року первинно йому було встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 20% . При повторному переогляді висновком МСЕК від 29.09.2004 року позивачу підтверджено 20 % втрати професійної працездатності безстроково.

Вважає, що у зв'язку з отриманим травми йому спричинено моральну шкоду, розмір якої він визначив у 229 000 грн. та просив суд стягнути цю суму з Відділення Фонду на свою користь.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 10 квітня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з Відділення Фонду на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 12 000 грн.

Судові витрати по справі віднесені за рахунок держави.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач Відділення Фонду ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову, посилаючись на те, що судом не взято до уваги, що відповідно до Закону України № 717 від 23.02.2007 р. внесено зміни до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві...", відповідно до яких усі норми даного Закону стосовно виплати моральної шкоди виключено. Рішенням Конституційного суду України від 08.10.2008 року скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, а тому Фонд є неналежним відповідачем. Судом не враховано, що позивач не надав висновку МСЕК про заподіяння йому моральної шкоди, як не надав і доказів на підтвердження спричинення йому моральної шкоди та саме у розмірі, який він визначив. Позивачем подано позов з порушенням строку позовної давності. Крім того, позов повинен розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

Розмір стягнутої шкоди значно завищений та не відповідає засадам розумності та справедливості. Судом безпідставно стягнуто з Відділення Фонду на користь держави судовий збір, оскільки останній звільнений від сплати судового збору

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно запису в трудовій книжці позивача, що ОСОБА_2 в період з 09.06.1978 року працював в «Першотравневому» управлінні - підземним гірничим робітником, маркшейдером в підземних умовах, з 1998 року - в шахті ім. Леніна на підприємстві ВАТ «Кривбасзалізрудком» гірничим майстром, 02.07.2008 року - звільнений у зв'язку з виходом на пенсію (а.с.5-7).

Відповідно Акту розслідування нещасного випадку № 1 нещасний випадок стався з позивачем 02.01.2003 року о 19 год. 10 хв. В пункті 6 Акту вказано, що працюючи в ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат» за професією гірничий майстер, ОСОБА_2 отримав травму у вигляді закритого перелому кубовидної кисті правої стопи, закритого підголовчастого перелому 2 - ї плюсневої кисті правої стопи, забою лівого плечового суглобу. В пункті 10 Акту…вказано на вину потерпілого в нещасному випадку (а.с.11-14).

За висновком МСЕК позивачеві первинно 29.07.2003 року встановлено 20% втрати професійної працездатності в зв'язку з трудовим каліцтвом, при наступному огляді 29.09.2004 року підтверджено 20% безстроково.

Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з того, що відповідач повинен відшкодувати позивачу шкоду в зв'язку з тим, що позивачу первинно встановлено стійку втрату професійної працездатності з 29.07.2003 р., згідно ж ст.ст. 21,28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" відшкодувати заподіяний громадянам збиток від нещасних випадків, включаючи і моральну шкоду було покладено на відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що суд, під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Як вбачається з матеріалів справи, право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з отриманим професійним захворюванням, виникло у позивача з 29.07.2003 року, тобто з моменту встановлення йому стійкої втрати профпрацездатності висновком МСЕК (а.с36).

Зазначений висновок суду узгоджується також із рішенням Конституційного Суду України №1-рп/2004 від 27.01.2004 року, відповідно до якого громадяни, котрим встановлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди.

Факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв'язку з трудовим каліцтвом встановлений в судовому засіданні в суді першої інстанції. Позивач переніс зменшення обсягу трудової діяльності, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя, тому доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що в даному випадку саме на органи МСЕК покладений обов'язок встановлення факту заподіяння моральної шкоди позивачу є безпідставними та такими, що суперечать "Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким нанесене ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків", затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.11.1995 р. №212, оскільки МСЕК встановлює даний факт щодо потерпілих на виробництві, яким не було встановлено стійку втрату професійної працездатності, в той час як позивачу з 29.07.2003 р. встановлено стійку втрату професійної працездатності.

Враховуючи вищенаведене, доводи Відділення Фонду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог безпідставні, оскільки право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача 29.07.2003 року, тобто до набрання чинності, як Законом України "Про державний бюджет України на 2006 рік", так і Законами України "Про державний бюджет України на 2007 та 2008 роки", якими було зупинено дію чинності норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам, заподіяної внаслідок втрати профпрацездатності на 2006, 2007 роки, а на 2008 рік - дію цих норм припинено.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано поклав на відповідача обов'язок з виплати моральної шкоди позивачу як на належного відповідача, й доводи апеляційної скарги останнього щодо необґрунтованості висновків суду в цій частині безпідставні.

Необґрунтованими є й доводи відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу у зв'язку з відсутністю висновку ЛКК щодо наявності у нього моральних страждань й необхідності в такому випадку обов'язкового проведення МСЕК для встановлення факту спричинення йому моральної шкоди є необґрунтованими й суперечать ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин між сторонами, так як такий висновок відповідного медичного органу є необхідним тільки для тих працівників, яким не спричинено стійкої втрати професійної працездатності.

Також необґрунтованими вважає колегія суддів й доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, оскільки відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов'язаної з ушкодженням здоров'я, випливають з порушення особистих немайнових прав, а тому відповідно до п.3 ч.1 ст. 268 ЦК України, не мають строку позовної давності.

Доводи представника відповідача в апеляційній скарзі про те, що судом необґрунтований розмір моральної шкоди спростовуються встановленими обставинами та матеріалами справи, оскільки судом взято до уваги роз'яснення в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» щодо визначення розміру моральної шкоди залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та визначено розмір моральної шкоди з урахуванням фізичних та душевних страждань позивача.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні рішення врахував тяжкість фізичних і моральні страждань позивача, їх тривалість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, , конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду обґрунтоване і підтверджується матеріалами справи, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 10 квітня 2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: