Постанова № 31636771, 01.06.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2013 р. Справа № 922/897/13-г

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О., суддя Кравець Т.В. , суддя Крестьянінов О.О.

позивача - не з'явився,

відповідача - Ткаченко В.В. (дов.№90 від 13.03.2013р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вх.№1219Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2013р. у справі №922/897/13-г

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ,

до Комунального підприємства "Тепловодосервіс" Лозівської районної ради, Харківська обл., Лозівський район, смт.Краснопавлівка,

про стягнення 482697,09 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до комунального підприємства "Тепловодсервіс" Лозівської районної ради про стягнення 315223,93грн. основного боргу, суми на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 7106,00грн., трьох відсотків річних у розмірі 11177,21грн., пені у розмірі 52062,99грн. та 7% штрафу у розмірі 97126,97грн., всього 482697,09грн.; судові витрати позивач просив суд покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.03.2013р. у справі №922/897/13-г (суддя Френдій Н.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з комунального підприємства "Тепловодсервіс" Лозівської районної ради (мікрорайон, будинок 16, смт. Краснопавлівка, Лозівський район, Харківська область, 64621, рахунок №260303013167 у ВАТ "Ощадбанк" м. Лозова, код ЄДРПОУ 37346355) на користь публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 20077720, у т.ч.: п/р № 26002301921 АТ "Ощадбанк", код банку 300465; р/р 260053012609 ПАТ "Промінвестбанк", МФО 300012) 115223,93грн. боргу, 7106,00грн. втрат від інфляції, 11177,21грн. - 3 % річних, 10412,60грн. пені, 19425,40грн. штрафу та 7653,94грн. витрат по сплаті судового збору. Провадження у справі в частині стягнення 100000,00грн. боргу припинено. В решті позову відмовлено.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2013р. у справі №922/897/13-г в частині зменшення пені та 7% штрафу. В оскарженій частині прийняти нове рішення, яким стягнути з Комунального підприємства "Тепловодосервіс" Лозівської районної ради на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 41650,40 грн. - пені та 77701,58 грн. штрафу. В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2013р. по справі №922/897/13-г залишити без змін. Просить судові витрати покласти на відповідача.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення в частині зменшення заявленого розміру пені та 7% штрафу прийнято з порушенням норм матеріального права, зокрема, ст.233 Господарського кодексу України, ст. 549-552 Цивільного кодексу України та процесуального права, а саме: ст. ст.4-2, 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України.

У судове засідання 28.05.2013р. представник позивача не з'явився. Як вбачається з матеріалів справи, про час та місце проведення судового засідання сторони були повідомлені належним чином ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.04.2013р. про прийняття апеляційної скарги до провадження. Дана ухвала, яка була направлена сторонам у справі та отримана позивачем - ПАТ «НАК «Нафтогаз України» - 23.04.2013р., що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами в господарському судочинстві" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на вищевикладене, ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.04.2013 року сторони були попереджені, що у разі не з'явлення їх представників у судове засідання та не надання сторонами документів, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами та за відсутністю представників сторін, тому справа згідно зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, розглядається за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи належне повідомлення учасників справи про час та місце розгляду апеляційної скарги, та оскільки явка в судове засідання згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження явку представників судом обов'язковою визнано не було.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про належне повідомлення ПАТ «НАК «Нафтогаз України» про час та місце судового засідання.

Відповідач у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечує, вважає її безпідставною та необґрунтованою, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, зазначених у відзиві (вх.№4163) на апеляційну скаргу.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила наступне.

30.09.2011р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Комунальним підприємством "Тепловодсервіс" Лозівської районної ради (покупець) був укладений договір № 49 на купівлю-продаж природного газу, відповідно до п.1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати цей природний газ на умовах цього договору.

Згідно з пунктом 1.2. договору газ, який продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями.

Відповідно до пункту 2.1. договору продавець зобов'язався передати у власність покупцеві з 01.10.2011р. по 31.12.2012р. газ в обсязі до 2821,2 тис.куб.м., у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м.).

Пунктом 2.1.1. договору встановлено, що обсяги газу, що планується передати за цим договором (далі - плановий обсяг), можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку. Допускається відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі +-5% (плюс/мінус п'ять відсотків) від узгодженого сторонами в п.2.1. цього договору планового обсягу продажу газу без коригування планового обсягу (п 2.1.2).

Згідно з пунктом 3.3. договору приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу відповідачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу відповідача.

За умовами п. 3.4. договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати позивачеві підписані та скріплені печатками відповідача та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірника акта приймання-передачі газу, у якому визначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Позивач не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути відповідачу та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Пунктом 6.1. договору передбачено порядок розрахунків, які здійснюються відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пункту 5.2. договору встановлено, що ціна за 1000куб.м. природного газу становить 1091,00грн., з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000куб.м. природного газу - 1091,00грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 1309,20грн.

Додатковою угодою №3 від 27.03.2012р. до договору на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011р. №49 сторони погодили, що з 13.02.2012р. пункт 5.2. статті 5 "Ціна газу", діє у наступній редакції: "Ціна за 1000куб.м. природного газу, що використовується для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, становить 1091,00 грн., з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000куб.м. природного газу - 1091,00 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 1309,20 грн.

Ціна за 1000 куб.м. природного газу, що використовується для виробництва теплової енергії, яка споживається релігійними організаціями, становить 1248,08грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 1248,08 грн., крім того ПДВ: на газ - 0%, на послуги з транспортування - 20% - 61,12 грн., всього з ПДВ - 1309,20 грн." (а.с.18).

Відповідно до п.11.1. договору він набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості.

З матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов'язання виконав у повному обсязі. На підставі вказаного договору у жовтні 2011 року - листопаді 2012 року, позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв, природний газ у обсязі 2679819 тис.куб.м. на загальну суму 3422830,10 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу (а.с.19-а.с.27).

Проте відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого природного газу виконав несвоєчасно і не в повному обсязі, у зв'язку з чим станом на день заявлення позову (26.02.2013р.) заборгованість останнього перед позивачем становить 315223,93 грн.

За статтею 171 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із закону, господарського договору та інших угод передбачених законом.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, та воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом першої інстанції, борг в сумі 315223,93грн. обраховано позивачем за невиконання зобов'язань відповідачем по оплаті поставленого газу в листопаді 2012р.

Однак з платіжних доручень, що місяться в матеріалах справи, вбачається, що відповідач частково сплатив суму основного боргу у розмірі 100000,00грн. до звернення позивача із позовом до суду, а саме: 30.01.2013р., що підтверджується платіжним дорученням №119 від 30.01.2013р. (а.с.63), а тому колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Харківської області про відмову в позові в цій частині, як заявленого безпідставно.

Крім цього, відповідач частково погасив суму основного боргу у розмірі 100000,00 грн. після звернення позивача із позовом до суду - 14.03.2013р., що також підтверджується платіжним дорученням №285 від 14.03.2013р. (а.с.62), а тому суд першої інстанції обґрунтовано припинив провадження в цій частині позову згідно з п.1-1 ст.80 ГПК України через відсутність спору на день його розгляду.

В ході судового розгляду відповідачем не спростовано решту боргу в розмірі 115223,93 грн. та не надано суду належних доказів погашення боргу. Тому, враховуючи, що відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в сумі 115223,93 грн.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 11177,21 грн. - 3% річних та 7106,00 грн. інфляційних витрат, оскільки позивні вимоги є законними та такими, що не спростовані відповідачем. Зазначені нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства України, відповідають наданим розрахункам, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення вказаних сум з відповідача на користь позивача.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором, позивач просив суд стягнути з відповідача 52062,99 грн. пені та штраф у розмірі 97126,97 грн.

Відповідно до п.3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 7.2. договору, у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується оплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Перевіривши правильність нарахування пені та штрафу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку на підставі п.3 ст.551 Цивільного кодексу України, п.1 ст.233 Господарського кодексу України, п.3.ст.83 ГПК України про зменшення розміру пені на 80 % і стягнення з відповідача 10412,60 грн. пені та 19425,40 грн. штрафу з огляду на наступне.

Пунктом 3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до абз.1 п.3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, який відмовив у задоволенні клопотання (№105 від 26.03.13р.) відповідача про звільнення його від сплати пені, штрафу, інфляційних, та річних з огляду на відсутність приписів чинного законодавства щодо вчинення вказаних дій за клопотання сторін, разом з тим зазначивши, що зменшення неустойки є правом суду та вирішується в контексті обставин справи, при цьому нормами діючого законодавства не регламентовано розміру або процентного співвідношення неустойки і суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Керуючись п.3 ст.551 Цивільного кодексу України, п.1 ст.233 Господарського кодексу України, п.3.ст.83 ГПК України, а також, виходячи з того, що Комунальне підприємство "Тепловодсервіс" Лозівської районної ради є бюджетною організацією, враховуючи причини виникнення заборгованості, зокрема, заборгованість за спожитий природний газ виникла в зв'язку з важким фінансово-економічним станом товариства внаслідок великої дебіторської заборгованості, яка станом на 01.01.2013р. (заборгованість населення) складає 1770301,51грн., підприємству не відшкодовано з державного бюджету пільг на суму 316,4 тис.грн., субсидій 922,2 тис.грн., збитки по підприємству за 2012 рік склали 3485 тис.грн., про що свідчать баланс КП "Тепловодсервіс" за 2012 рік, звіт про фінансові результати за 2012р., беручи до уваги той факт, що ступінь виконання зобов'язань відповідача перед позивачем за договором купівлі-продажу природного газу №49 від 30.09.2011 року складає 96,6%, і станом на момент прийняття оскаржуваного рішення у справі несплаченою залишилася лише сума заборгованості, що утворилась у відповідача за листопад 2012 року, а також, враховуючи те, що сума штрафних санкцій є значною, у порівнянні з заборгованістю, яка відшкодовується з урахуванням інфляційних втрат та відсотками, господарський суд Харківської області законно та обґрунтовано зменшив розмір стягнення пені на 80%. та стягнув з відповідача 10412,60 грн. пені та 19425,40 грн. штрафу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 30 березня 2011р. № 14/57-1106, від 20 квітня 2011 р. № 9/215-10, від 20 березня 2012р. № 5024/1438/2011 та від 19 грудня 2012р. № 5019/1287/12.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи та у відповідності до норм чинного законодавства було прийнято рішення, а тому у апеляційного господарського суду відсутні підстави для його скасування.

Враховуючи вищезазначене, рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2013р. у справі №922/897/13-г слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2013р. у справі №922/897/13-г залишити без змін.

Повний текст постанови складено 01.06.2013р.

Головуючий суддя Фоміна В. О.

Суддя Кравець Т.В.

Суддя Крестьянінов О.О.