Ухвала суду № 31622735, 01.06.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/2372/13 Головуючий 1-ї інстанції - Задорожна А.М.

Справа № 2027/18188/2012 Доповідач - Довгаль А.П.

Категорія: про відшкодування

шкоди

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді Довгаль А.П.

суддів - Коваленко І.П., Коровін С.Г.

при секретарі - Рудь А.С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в приміщенні суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2013 року по справі за позовом заступника Харківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави, в особі Академії внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, -

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2012 року заступник Харківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави, в особі Академії внутрішніх військ МВС України (далі - Академія ВВ МВСУ), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просив стягнути з відповідача на користь Академії внутрішніх військ МВС України витрати, пов'язані з його утримання у вищому навчальному закладі в розмірі 41 141,38грн.

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 наказом начальника Академії внутрішніх військ МВС України №429 від 10.07.2006 року був прийнятий на військову службу та зарахований курсантом до Академії внутрішніх військ МВС України. Між відповідачем та Міністерством внутрішніх справ, в особі начальника Академії внутрішніх військ МВС України, був укладений Контракт про проходження військової служби відповідно до положень ст.19 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Згідно Контракту відповідач добровільно взяв на себе зобов'язання проходити військову службу в органах Міністерства внутрішніх справ протягом строку його дії на умовах, установлених законом та іншими нормативно-правовими актами України, що регулюють порядок проходження військової служби, а також сумлінно виконувати вимоги статутів, накази командирів та начальників. Строк дії Контракту складав 5 років. Після успішної здачі державних іспитів та отримання диплому про вищу освіту та військового звання «лейтенант», згідно наказу командувача ВВ МВС України від 18.06.2011року №60о/с, відповідача було направлено для подальшого проходження військової служби до військової частини 3033 внутрішніх військ МВС України. Наказом командира в/ч 3033 від 03.09.2012року №181с/ч старшого лейтенанта ОСОБА_1 було виключено зі списків військової частини 3033 та розраховано по всіх видах забезпечення, а чинність Контракту припинено достроково на підставі пункту «и» частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (надалі - Закон). Прокурор зазначає, що оскільки відповідач своїх зобов'язань за Контрактом не виконав, т.я. у внутрішніх військах прослужив лише 6років, 1місяць, 21день, тому відповідно до положень п.10 ст.25 Закону (в редакції цього Закону №267 від 11.04.2008року та постанову КМУ від 12 липня 2006 року №964 «Про затвердження Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах», повинен відшкодувати витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі.

У судовому засіданні суду першої інстанції представник Академії внутрішніх військ МВС України, в інтересах якого державного вищого учбового закладу було заявлено позов, Першина К.В. уточнила позовні вимоги і просила стягнути з відповідача витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі в розмірі 41 058,38грн., з підстав наведених прокурором у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 заперечували проти задоволення позову, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Академії внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі у розмірі 40 835,39грн. та на користь держави судовий збір в сумі 408,35грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційні скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, на не відповідність висновків суду обставинам справи та на неналежну оцінку наданим доказам. Зокрема вказує, що під час укладання контракту на навчання та контракту на проходження військової служби у внутрішніх військах МВС України між ОСОБА_1 та Академією внутрішніх військ України не було визначено обов'язку та умов добровільного відшкодування курсантом витрат, пов'язаних з його утриманням. Жодних доказів щодо того, що відповідач добровільно взяв на себе зобов'язання відшкодувати витрати пов'язані з його утриманням у вищому навчальному закладі позивачем надано не було.

Інші сторони рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржують.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Статтею 303 ЦПК України визначено межі розгляду справи апеляційним судом. Відповідно до положень ч.1 цієї статті під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені надані сторонами докази, їм дана належна правова оцінка, правильно визначено природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює та на підставі встановленого ухвалене рішення, яке відповідає вимогам ст.ст. 10, 60, 212, 214, 215 ЦПК України.

Згідно положень ст.16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних справ та інтересів є примусове виконання зобов'язання.

Як встановлено судом, на підставі наказу №429 начальника Академії ВВ МВСУ від 10.07.2006року відповідача ОСОБА_1 було зараховано курсантом 1-го курсу та на усі види постачання з 11.07.2006року (а.с.7). Наказом начальника Академії ВВ МВСУ №60о/с від 18.06.2011року ОСОБА_1 у зв'язку із закінченням навчання 18.06.2011року присвоєно первинне військове звання «лейтенант» (а.с.8).

Також, 18.06.011року між відповідачем та Міністерством внутрішніх справ, в особі начальника Академії внутрішніх військ МВС України, був укладений Контракт про проходження ОСОБА_1 військової служби відповідно до положень ст.19 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Згідно Контракту відповідач добровільно взяв на себе зобов'язання проходити військову службу в органах Міністерства внутрішніх справ протягом строку його дії на умовах, установлених законом та іншими нормативно-правовими актами України, що регулюють порядок проходження військової служби, та сумлінно виконувати вимоги статутів, накази командирів та начальників. Строк дії Контракту складав 5 років (а.с.5-6).

Відповідно до наказу командувача ВВ МВС України від 18.06.2011року №60о/с, ОСОБА_1 було направлено для подальшого проходження військової служби до військової частини 3033 внутрішніх військ МВС України. Наказом командира в/ч 3033 від 03.09.2012року №181 старшого лейтенанта Панченка В.Д. відповідно до п. 6 «И» ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнено з військової служби наказом командувача внутрішніх військ МВС України від 10.08.2012року №97о/с у запас у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем без права носіння військової форми одягу (а.с. 9).

Контракт про проходження громадянами України військової служби у внутрішніх військах МВС України від 18.06.2011року ОСОБА_1 укладено з дотриманням вимог, встановлених ст.203 ЦК України, а саме правочин вчинено у формі, встановленій законом; особами, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення їх було вільним та відповідало їхньої внутрішньої волі; цей правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Позивачем надано довідки (розрахунки) витрат пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 на час навчання у Академії ВВ МВС України, а саме за конкретні періоди, яка підписані і затверджені посадовими особами навчального закладу. До цих витрат входять, зокрема, комунальні послуги, речове забезпечення, харчування, грошове забезпечення, медичне забезпечення.

Відповідно до п.10 ст.25 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу (в редакції цього Закону №267 від 11.04.2008року), особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу відповідно до пунктів «е», «є», «ж», «и» частини 6 статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці навчальні закладі, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат, таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року №964 затверджено «Порядок відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах» (далі - Порядок). Цей Порядок визначає механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу відповідно до пунктів "е", "є", "ж", "и" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу "(2232-12) витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі (далі - витрати). Відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов'язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпечення; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напряму; оплати комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв.

Витрати відшкодовуються згідно з контрактом про проходження військової служби (навчання) курсантами у вищому навчальному закладі, який укладається між навчальним закладом та особою (курсантом). Порядок розрахунку витрат установлюється Міноборони разом з Мінфіном, МВС, Адміністрацією Держприкордонслужби, Управлінням державної охорони, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбою.

Отже, в даному випадку, цей спір випливає з договірних правовідносин, а договірні правовідносини між сторонами, однією з яких є фізична особа, регулюються ЦК України.

Посилання представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що він не повинен відшкодовувати витрати за період навчання в Академії, оскільки під час укладання контракту на навчання та контракту на проходження військової служби у внутрішніх військах МВС України між ОСОБА_1 та Академією внутрішніх військ України не було визначено обов'язку та умов добровільного відшкодування курсантом витрат, пов'язаних з його утриманням, колегією суддів не приймаються. Державні кошти на утримання курсантів виділяються кожного року відповідно до фактичної кількості курсантів, які навчаються в учбовому закладу. Відшкодування такої шкоди встановлено спеціальними законами та нормативними актами. Окрім того, будь-яких доказів на спростування розрахунку понесених Академією витрат на утримання відповідача, в тому числі, що ОСОБА_1 на відповідній правовій основі протягом якогось часу навчання було дозволено проживати за межами території вищого військового навчального закладу суду не надавалося, хоча відповідно до вимог ч.1 ст.60 ЦПК України це є їхнім обов'язком.

Доводи апеляційної скарги про нарахування відповідачу витрат за комунальні послуги, т.я. з часу навчання та до виникнення даних спірних правовідносин ОСОБА_1 був зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1, про що свідчить штамп в його паспорті, і за весь зазначений період на відповідача здійснювалися нарахування за користування комунальними послугами та які на теперішній час є повністю сплаченими, і що в даному випадку відбувається дублювання по їх сплаті, є безпідставними, оскільки реєстрації за вищевказаною адресою не спростовує обставин фактичного проживання ОСОБА_1 за місцем навчання.

Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і висновків суду не спростовують, а тому колегія суддів не вбачає підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції, яке ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково позов заступника прокурора та стягуючи на користь держави, в особі Академії внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, з відповідача ОСОБА_1 фактичні витрати, пов'язані з його утриманням як курсанта у вищому навчальному закладі, суд першої інстанції виходив з того, що ним не дотримано зобов'язань за Контрактом при проходженні військової служби.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 307ч.1п.1), 308, 313, 314ч.1п.1), 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2013 року залишити без змін..

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - Судді -