Ухвала суду № 31622391, 29.05.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2013 р. Справа № 51335/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Дяковича В.П.,

суддів: Хобор Р.Б., Рибачука А.І.,

з участю секретаря судового засідання: Дембіцької Х.М.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЗЕСТ" Лтд. до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

25.11.2010 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЗЕСТ" Лтд. звернувся в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова про скасування рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова № 0002352321/0 від 24 вересня 2010 року про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін, якими встановлено порушення п. 1.18 ст. 1, п. 4.1 та 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року за № 169/97-ВР, із змінами і доповненнями і нараховано суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем податку на додану вартість в сумі 34298,00 грн., в тому числі: 22865,00 грн. - основний платіж та 11433,00 грн. - сума штрафних (фінансових) санкцій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, на підставі направлення від 12.08.2010 р. № 585 та № 639 від 23.08.2010 р., виданих ДПІ у Сихівському районі м. Львова, податковим органом проводилась виїзна планова перевірка ТОВ фірма "ЗЕСТ" Лтд. з питань дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 р. по 30.09.2010 р. За результатами перевірки було складено Акт № 2181/23-209/20771805 від 14.09.2010 р. На підставі Акту, 24 вересня 2010 року відповідачем було винесено рішення про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін за №0002352321/0. Із зазначеним Актом та Рішенням позивач не погоджується та вважає їх необґрунтованими, безпідставними та прийнятими з порушеннями норм діючого законодавства. На думку позивача відповідачем невірно визначена звичайна вартість транспортного засобу. Зазначене позивач обґрунтовує наступним: додаток № 2 до Акту перевірки не визначає розмір звичайної ціни, так як чинне законодавство не передбачає ні порядку ні форми його складання, Додаток не містить ні дати складання, ні зазначення до якого Акту перевірки він доданий. Додаток не містить інтернет-адрес чи номерів і дат оголошень, а містить інформацію з інтернет-сайту http:www.rstcars.com.ua де розміщені тільки приватні оголошення. Тобто інформація розміщена на ньому не є офіційною і не накладає жодних зобов'язань на осіб, що подають ці оголошення. - відповідач використовував інформацію тільки про "ціни пропозицій, що розміщені в мережі Інтернет. Згідно із пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначення звичайної ціни товару використовується інформація про укладені договори на момент продажу такого товару. - легковий автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG позивач продав за ціною 240000,00 грн. з ПДВ. Ця ціна є ринковою, так як в лютому 2010 року позивач провів експертне товарознавче дослідження. Це дослідження проводив судовий експерт, член Союзу експертів України у Львівському регіоні. Згідно висновку експертного товарознавчого дослідження № 2985/10 від 23.02.2010 року ринкова вартість автомобіля марки VOLKSWAGEN TOUAREG, реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 203369,20 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2011 року позов задоволено. Скасовано рішення ДПІ у Сихівському районі м. Львова №0002352321/0 від 24.09.2010 р.

Представник Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова постанову суду першої інстанції оскаржив, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає фактичним обставинам справи, просить її скасувати та прийняти нову, якою в позові відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом не враховано, що позивачем не подано жодного доказу, який би був обґрунтований посиланням на чинні нормативно-правові акти спростовував висновку Звіту про оцінку майна. Також не зазначив жодного положення нормативного акту, жодного показника, який був би порушений, неправильно використаний чи спотворений при проведення оціни майна та його складення суб'єктом оціночної діяльності. Проведеною перевіркою проаналізовано ціни пропозицій з продажу, станом на березень-квітень 2010 року (за період, за який використовувалися оголошення - за грудень 2009, лютий, березень, квітень, вересень 2010 року) для визначення звичайної ціни відповідно до п. 1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Порівняльний аналіз для визначення звичайної ціни проведено по 5 ідентичним транспортним засобам і наведено в додатку №2 до акту перевірки. Отже, перевіркою встановлено, що підприємством занижено податкове зобов'язання березень 2010 року по операції з продажу легкового автомобіля VOLKSWAGEN TOUAREG на суму 22865,0 грн. за рахунок заниження бази оподаткування даної операції, визнане підприємством за договірною вартістю, а не за звичайною ціною. У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 %, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами. Тобто якщо звичайна ціна продажу буде нижчою за звичайну ціну більше ніж на 20 %, база оподаткування такої операції розраховується виходячи з рівня звичайної ціни.

В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення та підтримав доводи апеляційної скарги, а представник позивача заперечив проти них.

Суд, дослідивши матеріали цієї справи, перевіривши доводи апелянта у їх сукупності, приходить до переконання, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу чи постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем, на підставі направлення від 12.08.2010 р. № 585 та № 639 від 23.08.2010 р., виданих ДПІ у Сихівському районі м. Львова, податковим органом проводилась виїзна планова перевірка ТОВ фірма "ЗЕСТ" Лтд. з питань дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 р. по 30.09.2010 р. За результатами перевірки було складено Акт № 2181/23-209/20771805 від 14.09.2010 р. На підставі Акту, 24 вересня 2010 року відповідачем було винесено рішення про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін за №0002352321/0.

Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що відповідно з п. 4.1 Закону України "Про податок на додану вартість" база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідно до п. 1.18. вищеназваного Закону звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" де сказано, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

Підпункт 1.20.8. п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року N 142/5/2092 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 р. за N 1074/8395 при визначенні вартості автомобіля необхідно враховувати його комплектність, укомплектованість і фактичний технічний стан, строк експлуатації, величину пробігу, умови, у яких він експлуатувався (зберігався), особливості кон'юнктури ринку регіону (п 7.1). А п. 7.2 методики (на який посилається відповідач) говорить, що основним підходом, який використовується для оцінки КТЗ, є порівняльний підхід. Згідно з ним визначення вартості КТЗ на території України проводиться на підставі їх цін продажу та поточних цін пропозиції до продажу, які зазначені у вітчизняних довідниках. Зазначені ціни є статистично усередненими ціновими даними КТЗ, які були відчужені в Україні згідно з умовами, що відповідають змісту і поняттю "ринкова вартість".

Відповідно до статті 3 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"органи державної податкової служби України у своїй діяльності зобов'язані керуватись Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Суд першої інстанції вірно встановив те, що в порушення вимог п. 1.18 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", при визначенні звичайної ціни легкового автомобіля VOLKSWAGEN TOUAREG відповідачем було проаналізовано ціни пропозицій з продажу, наявні у мережі Інтернет, а не інформація про укладені на момент продажу договори. При визначенні звичайної ціни було враховано тільки марку автомобіля, рік його випуску і пробіг, але не було враховано інші суттєві умови які б могли вплинути на ціну. Зокрема не було враховано комплектацію, в тому числі додаткову, автомобілів, чи мали вони пошкодження в наслідок ДТП, відповідачем не враховано, що легковий автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG, що був проданий позивачем, перед продажем попав у дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок чого отримав пошкодження.

З метою визначення реальної ринкової вартості автомобіля відповідач в лютому 2010 року провів експертне товарознавче дослідження. Це дослідження проводив судовий експерт, член Союзу експертів України у Львівському регіоні (свідоцтво № 899 видане рішенням Центральної експертно-кваліфікаційної комісії МЮ України). Згідно висновку експертного товарознавчого дослідження № 2985/10 від 23.02.2010 року ринкова вартість автомобіля марки VOLKSWAGEN TOUAREG, реєстраційний номер НОМЕР_1, на момент огляду становить 203369,20 грн., ринкова вартість досліджуваного автомобіля, на території України, при тривалості експлуатації 2.6 років, при нормальному пробігу, в повно комплектованому стані з стандартною заводською комплектацією, в доброму технічному стані, на ходу, без аварійних пошкоджень, становить 240001,34 грн.; середня ринкова вартість автомобіля, тобто ринкова вартість такого автомобіля із врахуванням коефіцієнту ринку регіону, який враховує рівень цін продажу та поточних цін пропозицій до продажу в даному регіоні відносно довідкової літератури - становить 247201,38 грн. Автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG було продано позивачем за ціною 240000,00 грн. Отже звичайна ціна визначена відповідачем не перевищує договірну ціну продажу на 20 %.

ДПІ у Сихівському районі в апеляційній скарзі зазначає, що з рішення суду першої інстанції не зрозуміло чому до уваги береться висновок одного експерта, а відкидається іншого. З цього приводу колегія суддів зазначає, що в основу рішення суду першої інстанції покладено висновок експерта, проведеного у лютому 2010 року судовим експертом, відповідно до якого ринкова вартість автомобіля становить 203369,20 грн. Висновок експерта Фонду Держмайна надавався у 2009 році. За цей період ціни і конюктура ринку змінилась і автомобіль був вже не в такому стані, як у 2009 році, а тому суд першої інстанції правильно взяв до уваги висновок, зроблений у 2010 році. Сумнівів у обєктивності експерта не виникає.

Зокрема ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на платника податків, за винятком випадків, визначених пунктом 4.3 цієї статті.

П. 4.3 цього Закону визначено, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом "а" підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

За непрямим методом податкове зобов'язання визначається за оцінкою витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) відповідно до закону.

Якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами. Якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються.

Методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків. Порядок застосування непрямих методів визначення суми доходів фізичної особи визначається з урахуванням норм закону з питань оподаткування доходів фізичних осіб.

Застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється.

Враховуючи вищенаведене, обов'язок доведення правомірності та правильності нарахування, у даному випадку, покладається на контролюючий орган.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, до яких належать органи державної податкової служби та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов до вірних висновків, приймаючи рішення по суті спірних правовідносин.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст.160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2011 року у справі №11045/10/1370 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 03.06.2013 року.

Головуючий суддя В.П. Дякович

Судді Р.Б. Хобор

А.І. Рибачук