Ухвала суду № 31616154, 23.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" травня 2013 р. м. Київ К-34354/10

№ К-34354/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Бухтіярової І.О., Костенка М.І., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2010

у справі № 2а-30780/08/2070 Харківського окружного адміністративного суду

за позовом Приватної фірми «ЕСКО»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2010, позов задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова від 10.10.2008 № 0004111503/0, від 05.11.2008 № 0004111503/1 та від 24.11.2008 № 0004771503/1.

У касаційній скарзі ДПІ у Київському районі м. Харкова просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 01.10.2008 за № 5109/15-209/21258808, про порушення позивачем норм підпунктів 7.2.1 та 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР) щодо завищення у податкових деклараціях з податку на додану вартість за травень, червень, липень 2008 року податкового кредиту на загальну суму 88642,00 грн. за господарськими операціями з поставки товарів (послуг) з ПП «Бакоз», ПП «Аграрник», ПП «Анікедь», ТОВ «Авекс-Плюс» з огляду на розбіжності між сумами податкового кредиту, задекларованими позивачем та сумами податкових зобов`язань вказаних контрагентів.

За наслідками перевірки та адміністративного оскарження відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.10.2008 № 0004111503/0 та від 05.11.2008 № 0004111503/1 про донарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 122399,07 грн. (у т.ч. 88642,20 грн. - основний платіж та 33756,87 грн. - штрафні (фінансові) санкції); від 24.11.2008 № 0004771503/1 про донарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 2166,00 грн. (штрафні (фінансові) санкції).

У судовому процесі встановлено, що у травні, червні та липні 2008 року позивачем було віднесено до податкового кредиту податок на додану вартість у сумах 21666,87 грн., 49975,33 грн. та 17000,00 грн. відповідно, які сплачені за наслідками господарських операцій з ПП «Бакоз», ПП «Аграрник», ПП «Анікедь», ТОВ «Авекс-Плюс», які, однак, не були відображені вказаними контрагентами у власній податковій звітності за ці періоди, про що свідчить автоматизоване співставлення податкової звітності з податку на додану вартість.

Підпунктом 1.7 ст.1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті).

Вищенаведені правові норми не ставлять у залежність право платника податку на формування податкового кредиту від фактичної сплати сум ПДВ до бюджету іншим платником податку - постачальником товару, якщо цей платник (покупець) сплатив податок в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність поставок у судовому процесі не спростована.

Будь-яких доводів на спростування факту господарських операцій між позивачем та ПП «Бакоз», ПП «Аграрник», ПП «Анікедь», ТОВ «Авекс-Плюс» з поставки товарів та послуг, податок на додану вартість у ціні за які включений до податкового кредиту, ДПІ не наводить.

Суди попередніх інстанцій дали правильну юридичну оцінку обставинам, на які посилається ДПІ та обґрунтовано зробили висновок про індивідуальний характер відповідальності платника податків за виконання податкового обов'язку.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства країни, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: І.О. Бухтіярова М.І. Костенко