Рішення № 31599631, 01.06.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/1943/13 Головуючий 1 інст. - Руднєва О.О.

Справа № 2/1318/2012 Доповідач - Кісь П.В.

Категорія: договірні

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Кіся П.В.,

суддів: Кружиліної О.А.,

Макарова Г.О.,

при секретарі - Шабас О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 січня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та звернення стягнення боргу за рахунок спадкового майна,

ВСТАНОВИЛА:

25 січня 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом і, посилаючись на приписи ч. 3 ст. 1268 і ст. 1282 ЦК України, просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь 106373 грн., а також здійснити стягнення за рахунок спадкового майна - 1/2 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що в 2009 році дав у борг ОСОБА_5 6500,00 євро, 5000 доларів США і 1500 євро на строк до 05.08.2010 року. Останній обіцяв у разі неповернення боргу своєчасно перевести на позивача 33% станції по заправленню паливно-мастильними матеріалами, яка розташована у с. Південне Харківського району Харківської області. Вважає, що фактично між ними було укладено договір застави нерухомого майна. В обумовлений строк ОСОБА_5 борг не повернув, однак обіцяв повернути. У листопаді 2011 року, довідавшись, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, ОСОБА_2 звернувся до його дружини ОСОБА_3, спадкоємиці боржника, у якої перебуває у власності квартира АДРЕСА_1, придбана під час шлюбу. Враховуючи той факт, що сума боргу в перерахунку на гривню України дорівнює 106 373,00 гривень, просив суд стягнути зі спадкоємиці вказану суму боргу за рахунок звернення стягнення на 1/2 частину вищевказаної квартири.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 січня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу в сумі 106 373,00 грн. та звернення стягнення боргу за рахунок спадкового майна - 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 - визнані необґрунтованими, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі. Вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи і рішення суду ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити, вказуючи, що з ОСОБА_5 були давно знайомі, як власники автомобілів з однієї автостоянки, підтримували добрі стосунки, виконували взяті зобов'язання, а тому він на прохання ОСОБА_5, який мав певні частку у власності на автозаправочній станції (АЗС) в селищі Південне, надав у борг зазначені у позові суми. ОСОБА_5 борг своєчасно не повернув, обіцяв виконати зобов'язання через деякий час, а у 2011 році позивач довідався, що ОСОБА_5 тяжко хворів (онкологічне захворювання) і помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Так як єдиною спадкоємицею після смерті боржника ОСОБА_5 є його дружина ОСОБА_3, то ОСОБА_2 звернувся з усною, а потім і письмовою претензією до неї, однак вона ухиляється від виконання зобов'язань спадкодавця.

Представник позивача звернула увагу на ту обставину, що боржник ОСОБА_5 після отримання від ОСОБА_2 грошей у борг і надання зобов'язання розрахуватися за рахунок 33% корпоративних прав на АЗС у подальшому подарував їх своєму сину ОСОБА_6, а відповідач ОСОБА_3 квартиру, яка була спільною сумісною власністю подружжя, подарувала сину ОСОБА_6 після сплину шестимісячного строку з дня смерті ОСОБА_5, тобто вжила заходи з метою виведення нерухомого майна зі своєї власності з метою уникнення майнової відповідальності за борги спадкодавця.

Відповідач ОСОБА_3 у судові засідання не з'явилася, знехтувавши викликами і наданою їй можливістю безпосередньо приймати участь і доводити обставини, якими заперечує проти позову, а її представник позовні вимоги та апеляційну скаргу не визнав та просив їх відхилити, посилаючись на те, що договір позики у передбаченій ч. 1 ст. 1047 ЦК України письмовій формі не укладався, ОСОБА_3 не давала письмової загоди на отримання її чоловіком ОСОБА_5 позики від ОСОБА_2, а квартира, яку ОСОБА_3 подарувала сину після смерті чоловіка, не є спільною сумісною власністю подружжя.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Статтями 10, 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, до яких даний спір не відноситься.

Суд, згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд першої інстанції забезпечив сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, сторони не заперечують і підтверджено належними письмовими доказами, що ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 з 23.04.1983 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_5, 1963 року народження, і його дружина ОСОБА_3, 1959 року народження, були зареєстровані і проживали удвох у квартирі АДРЕСА_1. Їх син - ОСОБА_6, 1986 року народження, зареєстрований в квартирі АДРЕСА_2.

Трикімнатна квартира АДРЕСА_1, в якій проживали ОСОБА_5 і ОСОБА_3, придбана під час їх знаходження у шлюбі 12.09.1997 року шляхом оформлення на Харківській біржі нерухомості та основних фондів «Україна» договору купівлі-продажу, у якому покупцем була зазначена ОСОБА_3

З копій матеріалів спадкової справи, наданих суду 6-ю Харківською державною нотаріальною конторою (за місцем відкриття спадщини) вбачається, що після смерті ОСОБА_5 була відкрита спадкова справа у зв'язку з надходженням претензії кредитора ПАТ «Сведбанк» на суму 31953,04 долари США. Станом на 16.06.2012 року з заявами про прийняття та про відмову від спадщини ніхто зі спадкоємців до нотаріальної контори не звертався.

Вказану вище трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 подарувала 16.09.2011 року своєму сину ОСОБА_6 Суб'єктом оціночної діяльності КП «Харківське міське БТІ» Бойко Р.Є. визначено, що станом на 30.12.2012 року вказана квартира має ринкову вартість (без ПДВ) у сумі 432000 грн. (а.с. 9, 10, 41, 104,101-127, 137, 138, 150-152, 173, 180, 198).

Рішення від 11.01.2013 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 суд першої інстанції обґрунтовував посиланням на ст.ст. 215, 220, 575, 577 ЦК України, норми Закону України «Про іпотеку» і вважав, що зазначений ОСОБА_2 договір не є договором позики, бо фактично містить зобов'язання про заставу нерухомого майна, а саме - 33% АЗС у селищі Південний Харківського району, і є нікчемним, оскільки не додержано вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору.

Крім того, суд дійшов до висновку, що позивачем не доведено тієї обставини, що квартира є спільною сумісною власністю і входить до спадщини після смерті ОСОБА_5, а тому позивач не має права вимагати визнання права власності на 1/2 частину квартири, яка набута за час шлюбу ОСОБА_5 і ОСОБА_3

З таким рішенням суду колегія погодитися не може у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Обґрунтовуючи рішення про відмову у задоволенні позову з посиланням на норми Закону України «Про іпотеку», ч. 2 ст. 215, ст.ст. 575, 577 ЦК України і роблячи висновок про те, що вказаний позивачем договір є нікчемним і не є договором позики, бо фактично містить зобов'язання про заставу нерухомого майна (33 % права на АЗС в с. Південний), але нотаріального не посвідчений і не здійснено його державної реєстрації, суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що він таким чином вирішив питання, які знаходяться за межами позовних вимог.

Крім того, на а.с. 4, 5 знаходяться дві розписки ОСОБА_5: від 22.03.2009 року про отримання у борг від ОСОБА_2 грошових коштів екв. 5000 євро, 5000 доларів США і 1500 євро 22.03.2009 року строком на два місяці і від 07.07.2010 року про підтвердження невиконаного боргового зобов'язання та взяття на себе зобов'язання реалізувати належну йому частку 33 % в АЗС сел. Південний і розрахуватися з ОСОБА_2 в строк до 05.08.2010 року.

Зазначене узгоджується з доводами позивача про укладення договору позики. Наявність письмових розписок з викладенням дати, найменування сторін договору, передачі коштів, зобов'язання позивальника у певний строк повернути грошову суму свідчить про їх відповідність ст.ст. 1046, 1047 ЦК України щодо змісту і форми договору позики.

Відповідачем і його представником не оспорено договір позики, не спростовано факт надання вказаних розписок ОСОБА_5, не надано будь-яких доказів виконання зобов'язання (повернення грошей), як передбачено ст. 1049 ЦК України.

Вказівка в тексті розписок про отримання грошей під заставу нерухомості у виді права на 33% АЗС в с. Південний дійсно не тягне настання правових наслідків, передбачених законом у якості забезпечення виконання зобов'язання (ст. 572 ЦК України).

Разом з тим, згідно вимог ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Отже, укладений 22.03.2009 року між ОСОБА_2 (позикодавцем) і ОСОБА_5 (позичальником) договір позики, для якого не вимагається нотаріального посвідчення і державної реєстрації, є дійсним.

Також за межами позовних вимог знаходиться висновок суду першої інстанції про безпідставність вимоги ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на 1/2 частину квартири, набутої під час шлюбу ОСОБА_3 і ОСОБА_5 (а.с. 205), оскільки такі вимоги у позовній заяві ОСОБА_2 відсутні.

Також помилковим є висновок суду про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 по суті передбачають собою вимоги припинити право власності ОСОБА_3 на подаровану нею сину квартиру, так як матеріали справи таких позовних вимог ОСОБА_2 не містять, а висновок суду про відсутність у ОСОБА_2 передбачених законом підстав вважати ОСОБА_3 спадкоємцем зобов'язань ОСОБА_5 не узгоджується з обставинами справи і нормами закону, які регулюють спірні правовідносини.

Так, судом встановлено і сторонами не оспорюється той факт, що квартира АДРЕСА_1, в якій боржник ОСОБА_5 проживав разом зі своєю дружино ОСОБА_3 до дня смерті, придбана за договором купівлі-продажу від 12.09.1997 року під час їх шлюбу. Дійсно, право власності на цю квартиру зареєстровано лише за ОСОБА_3, оскільки в тексті оформленого брокером на біржі «Україна» договору № Н7-706 купівлі-продажу квартири, не посвідченого нотаріусом, покупцем вказана ОСОБА_3

Однак статтею 22 Кодексу про шлюб і сім'ю України, який діяв на час здійснення вказаної угоди, передбачено, що майно, набуте подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю.

За ст. 28 КпШС України у випадку розподілу спільного сумісного майна подружжя їх частки визнавалися рівними.

Згідно ст. 24 КпШС України у якості виключення з загального правила щодо спільної сумісної власності подружжя, передбачалось, що кожен із подружжя міг мати і майно, що є його особистою власністю. До такого майна вказаною нормою закону було віднесено: майно, набуте нею, ним у власність до шлюбу; майно, отримане на підставі договору дарування або в порядку спадкування; предмети індивідуального користування, за виключенням коштовностей.

Ці норми закону знайшли своє відображення в ст.ст. 57, 60, 70 діючого Сімейного кодексу України.

Сама по собі та обставина, що право власності на квартиру було зареєстровано лише за ОСОБА_3, не свідчить про її режим як майна, що є особистою приватною власністю ОСОБА_3

З огляду на викладене вбачається, що саме відповідач у даній справі зобов'язаний доводити, що квартира набута у власність за договором купівлі-продажу під час шлюбу з ОСОБА_5 є виключно її приватною власністю, а не спільною сумісною власністю як це визначено законом. Таких доказів відповідачем і її представником не надано, матеріали справи таких даних також не містять.

З матеріалів справи вбачається, що заповіту ОСОБА_5 не залишив, спадкоємцями за законом у першу чергу є його дружина ОСОБА_3, яка проживала разом з ним за однією адресою, і їх син ОСОБА_6, який проживає окремо.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Передбачений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності, з огляду на зміст договору позики, мав би сплинути з 05.08.2013 року.

Законом передбачені скорочені строки для пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців, поновлення яких, у разі пропуску, не передбачено.

Згідно частини 3 ст. 1281 ЦК України кредитор спадкодавця, якщо він не знав і не міг знати про відкриття спадщини, має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

Право у ОСОБА_2 вимагати від спадкоємці ОСОБА_3 виконати зобов'язання спадкодавця ОСОБА_5 за умовами договору позики виникло з 18.12.2010 року.

За обставинам даної справи відсутні дані, які б свідчили, що ОСОБА_2 знав або міг знати в той же день, ІНФОРМАЦІЯ_1, про смерть ОСОБА_5, а відтак і про відкриття спадщини. Твердження позивача про те, що він про смерть ОСОБА_5 довідався лише у 2011 році узгоджується з іншими матеріалами справи і відповідачем та його представником не спростовувалося.

Оскільки ОСОБА_2 у листопаді 2011 року пред'явив письмово вимогу ОСОБА_3 про виконання зобов'язань ОСОБА_5, взятих ним за договором позики, і повернення грошей, цю вимогу ОСОБА_3 отримала 30.11.2011 року, що підтверджується поштовим повідомленням (а.с. 8), то є підстави вважати, що він в межах передбаченого частиною 3 ст. 1281 ЦК України річного строку звернувся до спадкоємці з відповідною вимогою.

Згідно ч. 1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольняти вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

З наданого позивачем висновку оцінювача і КП «Харківського міського БТІ», який відповідачем і його представником не спростовувався, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1, станом на 30.10.2012 року становить 432000 грн., що вчетверо більше ціни позову.

Та обставина, що 16.09.2011 року ОСОБА_3 подарувала своєму сину квартиру АДРЕСА_1, не є перешкодою для задоволення позову в цій частині позовних вимог.

За таких обставин, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 в частині вимог про стягнення з неї 106373 грн., як примусового виконання за рішенням суду спадкоємицею зобов'язання боржника ОСОБА_5 за умовами договору позики підлягають задоволенню.

Позов ОСОБА_2 в частині вимог про звернення стягнення на спадкове майно - 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, не підлягає задоволенню, оскільки ст. 1282 ЦК України, на яку посилається ОСОБА_2 у своєму позові, такого права у кредитора і обов'язку у спадкоємця не передбачає.

Виконання рішення суду про стягнення коштів здійснюється у відповідності з вимогами Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, у зв'язку з частковим задоволенням позову, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1596 грн. (1064,00 грн. - за подання до суду позовної заяви (а.с. 1) та 517,00 грн. + 15,00 грн. - за подання апеляційної скарги (а.с. 210, 221)).

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 3, 4 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 січня 2013 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 106 373 (сто шість тисяч триста сімдесят три) гривні 00 копійок.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1596 (тисяча п'ятсот дев'яносто шість) гривень.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді: