Постанова № 31592215, 29.05.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/2225/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 травня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу приватного підприємства «Електроізоліт» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.03.2013 року по справі за їх позовом до Держаної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування наказу, визнання дій протиправними та зобов'язання чинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

ПП «Електроізоліт» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС про скасування наказу від 06.02.2013 року № 376 «Про проведення позапланової документальної невиїзної перевірки» позивача за лютий, березень і квітень 2012 року; визнання протиправними дій по проведенню зазначеної перевірки та зобов'язання вилучити з Автоматизованої системи «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації» інформацію про результати перевірки позивача, оформленої актом перевірки від 08.02.2013 року № 113/22.4/31901079, і поновити в ній дані, що містяться в податкових звітах з податку на додану вартість.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.03.2013 року в позові відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ПП «Електроізоліт» подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо скасування спірного наказу та визнання протиправними дій відповідача по проведенню перевірки, з чим апеляційна інстанція погоджується, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом було скеровано позивачу письмовий запит від 23.10.12 року № 8809/10/22-410 про надання письмових пояснень та їх документальні підтвердження щодо порядку підтвердження в бухгалтерському та податковому обліках господарських відносин з ТОВ «Енергопром.ЛТД». Запит отримано позивачем 26.10.12 року, що не заперечується сторонами.

ПП «Електроізоліт» у рамках наданого відповідачем строку (10 днів), було скеровано до податкового органу супроводжувальний лист від 02.11.12 року за вих. № 11/02-1 до пакету документів.

Як зазначалось вище не надання платником пояснень та їх документального підтвердження на запит податкового органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту є підставою для призначення позапланової перевірки.

Вважаючи, що надані документи не в повній мірі відображають відповіді на питання, поставлені у звпиті податкового органу, 06.02.2013 року ДПІ у Печерському районі м. Києва прийнято наказ № 376 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки», на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, наказано провести документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Електроізоліт» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при проведенні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Енергопром ЛТД» за період з 01.02.2012 по 30.04.2012 року., тривалістю 2 робочих дня. За результатами перевірки складено акт від 08.02.13 року за № 113/22.4/31901079.

Відповідно до п. 79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Згідно п. 79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Пункт 78.1 ст. 78 ПК України визначає вичерпний перелік обставин для здійснення документальної позапланової перевірки.

Так, відповідно до пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України визначено, що документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку коли за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, судова колегія повністю погоджується з висновком суду першої інстанції, що документальна позапланова невиїзна перевірка проведена на підставі наказу керівника органу державної податкової служби та за наявності підстав для її проведення, як того вимагають законодавчі норми.

Крім того, слід зауважити на відсутності з боку відповідача порушень при проведенні перевірки, оскільки остання здійснена з дотриманням процедури її проведення, а за її результатами було складено відповідний акт.

В свою чергу, судова колегія не може не погодитися з доводами апелянта щодо неправомірного залишення поза увагою судом першої інстанції позовної вимоги про зобов'язання відповідача вилучити з Автоматизованої системи «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації» інформацію про результати перевірки ПП «Електроізоліт», оформленої актом перевірки від 08.02.2013 р. № 113/22.4/31901079, і поновити в ній дані, що містяться в наданих позивачем податкових звітах з податку на додану вартість.

Апеляційна інстанція також погоджується з підтвердженням обґрунтованості і законності формулювання таких позовних вимог на захист прав і законних інтересів позивача, оскільки податковим органом за наслідками проведення позапланової невиїзної документальної перевірки позивача та складання акту не було прийнято податкове повідомлення-рішення в установленому ст. 86 ПК України порядку і строку, яке позивач, як платник податків міг би оскаржити. Зважаючи на те, що акт перевірки не є рішенням в розумінні ст. 17 КАС України, а тому не підлягає оскарженню, наведене свідчить, що ПП «Електроізоліт» не має іншого способу захисту порушених, на його думку, прав та законних інтересів, окрім як просити вилучити зазначені вище дані з автоматизованої системи.

Колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення позовної про зобов'язання вилучити з АС «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації» інформацію про результати перевірки ПП «Електроізоліт», оформленої актом перевірки від 08.02.2013 року № 113/22.4/31901079, і поновити в ній дані, що містяться в наданих позивачем податкових звітах з ПДВ, виходячи з наступного.

Так, в акті перевірки від 08.02.13 року за № 113/22.4/31901079 ПП з питань дотримання «Електроізоліт» вимог податкового та іншого законодавства при проведенні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Енергопром ЛТД» за період з 01.02.2012 по 30.04.2012 року зазначено, що між позивачем та ТОВ «Енергопром ЛТД» було укладено договори купівлі-продажу. Господарські операції по дослідженню реальності безпосередньо укладання даних договорів в акті абсолютно не досліджено. Висновок щодо не підтвердження реальності здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) ПП «Електроізоліт» у ТОВ «Енергопром ЛТД» зроблено виключно на підставі відомостей акту перевірки контрагента позивача по взаємовідносинам з ТОВ «МВ Консалтінг».

Колегія суддів не може не зауважити, що позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Крім того, порушення контрагентом-постачальником податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року.

На момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а отже мав повне право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформований податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів приходить до висновку, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності. Крім того, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів. Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого з контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічні доводи викладені і в рішеннях Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушує справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

У разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, прямого впливу на оподаткування організації-заявника це не мало б (справа «Бізнес Сепорт Сентре» проти Болгарії).

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

За ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Матеріали справи містять ряд документів, що підтверджують реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Енергопром ЛТД», а саме: копії договорів поставки, податкових та видаткових накладних, реєстри податкових накладних, виписок по особовому рахунку позивача, оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 за лютий-квітень 2012 року.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до наведених вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення щодо правомірності занесення до АС «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації» інформації про результати перевірки ПП «Електроізоліт» про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ «Енергопром ЛТД», що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позову в цій частині шляхом поновлення в зазначеній системі даних, що містяться в наданих позивачем податкових звітах з ПДВ.

Відповідно до ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду.

За ч. 1 ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є вирішення не всіх вимог питань.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга - підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції зміні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 201, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Електроізоліт» - задовольнити частково.

Змінити постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.03.2013 року, додавши в резолютивну частину постанови наступне речення:

Зобов'язати Держану податкову інспекцію у Печерському районі м. Києва вилучити з Автоматизованої системи «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації» інформацію про результати перевірки приватного підприємства «Електроізоліт», оформленої актом перевірки від 08.02.2013 року № 113/22.4/31901079, і поновити в ній дані, що містяться в наданих приватним підприємством «Електроізоліт» податкових звітах з податку на додану вартість.

В решті постанову суду - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Аліменко В.О.

Кучма А.Ю.