Ухвала суду № 31591186, 28.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2013 року м. Київ К-39498/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Бившевої Л.І.

Голубєвої Г.К.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2010 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2010 року

у справі № 2а-20629/10/0570

за позовом Дочірнього підприємства «Виробничо-комерційний центр» Відкритого акціонерного товариства «Донецьке обласне підприємство автобусних станцій»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2010 року, позов Дочірнього підприємства «Виробничо-комерційний центр» Відкритого акціонерного товариства «Донецьке обласне підприємство автобусних станцій» (позивач) до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька (відповідач) задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001882340/0-20023/10/23-313 від 30 липня 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП «Виробничо-комерційний центр» ВАТ «Донецьке обласне підприємство автобусних станцій» судові витрати в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Київському районі м. Донецька посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2010 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2010 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ДП «Виробничо-комерційний центр» ВАТ «Донецьке обласне підприємство автобусних станцій» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2009 року по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрмашпром», за результатами якої складено акт № 4738/23-3/31177997 від 09 липня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001882340/0-20023/10/23-313 від 30 липня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 21 886,00 грн. (14 590,00 грн. - основний платіж, 7 296,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4, пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «Укрмашпром», з огляду на нікчемність договору № 8-06 від 08 червня 2009 року, укладеного між ДП «Виробничо-комерційний центр» ВАТ «Донецьке обласне підприємство автобусних станцій» та вказаним контрагентом.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з підстав відсутності у ТОВ «Укрмашпром» трудових ресурсів, складських приміщень та виробничих потужностей, необхідних для здійснення основного виду діяльності, а також відсутності вказаного суб'єкта господарювання за юридичною адресою.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми, сплачені в ціні придбаних у контрагента будівельних матеріалів, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особою, яка має статус платника податку на додану вартість.

Фактичне виконання договору № 8-06 від 08 червня 2009 року підтверджується дослідженими судами належним чином оформленими актами прийому-передачі товару за липень - листопад 2009 року, видатковими накладними та виписками по банківському рахунку позивача.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірним договором, узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальника, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «Укрмашпром» правочину є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Бившева Л.І.

Голубєва Г.К.