Постанова № 31588893, 29.05.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2013 р.Справа № 1570/6018/2012

Категорія: 5.2.2 Головуючий в 1 інстанції: Федусик А. Г.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Шляхтицького О.І.

при секретарі - Філімович І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Південної митниці Державної митної служби України, прокуратури Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року у справі за позовом Приватного підприємства «Вестра» до Південної митниці Державної митної служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області за участю прокуратури м. Одеси, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з позовом до Південної митниці та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, мотивуючи його тим, що 16.02.2012 року між ПП та компанією «RANDLUX SALES INC» був укладений контракт № ВЕАА/12, згідно п.1.1. якого вказана компанія як продавець зобов'язується поставляти, а ПП як покупець приймати і оплачувати кошти за товар відповідно до специфікації поставки або інвойсів. Продавець здійснює поставку товару на умовах, які оговорюються на кожну партію в інвойсах, при тлумаченні термінів зазначеного контракту має чинність документ Інкотермс 2000 року і Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товару 1980 року. Ціна товару визначається для кожної партії та зазначається в інвойсах на окрему поставку, умови поставки - CIF Одеса, CIF Іллічівськ (у редакції INCOTERMS-2000) - згідно п.4.3. контракту. На виконання умов контракту ПП були поставлені товари загальною фактурною вартістю 35 066 530, 56 грн. Митне оформлення товару відбувалось відповідно до митних декларацій. Дані щодо фактурної вартості товарів, яка відповідає контрактній вартості, були відображені у митних деклараціях (ряд. 42). Разом з тим, мито та ПДВ були нараховані та сплачені ПП з митної вартості, зазначеної у графі 45 митних декларацій - коригування за шостим методом. Відповідно до цих декларацій, з урахуванням коригування, загальна митна вартість товару склала 66 583 090, 37 грн.

Позивач вважає, що ним була здійснена переплата мита та ПДВ, оскільки вказані платежі були нараховані митницею відповідно до рядку 45 митних декларацій виходячи зі збільшеної вартості товару (після митної оцінки). Відповідно до рядка 47 митних декларацій митні платежі були нараховані та сплачені ПП у загальній сумі 19 415 872, 58 грн. У зв'язку зі збільшенням ціни (вартості) товару, державі через Південну митницю та ГУДКС надмірно сплачені грошові кошти у загальній сумі 9 897 184, 49 грн. Позивач зазначив, що відповідно до вимог ст.ст.259-273 МК України від 11.07.2002 року, ст.49-64 МК України від 13.03.2012 року щодо поняття митної вартості товарів та методів їх визначення основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Кожен наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У разі неможливості застосування жодного з методів 1-5, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених МК. Так, згідно з вимогами ч.4 ст.273 МК України від 11.07.2002 року, ч.4 ст.64 МК України від 13.03.2012 року, якщо ця стаття застосовується митним органом, на вимогу декларанта митний орган зобов'язаний письмово проінформувати його про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод. Документ, який би свідчив про те, що ПП самостійно визначило митну вартість за резервним методом, у ПП відсутній.

Також позивач зазначив, щодо у нього відсутні встановлені вимогами ст.267 МК України від 11.07.2002 року обмеження в застосуванні першого методу визначення ціни товару. Для розмитнення отриманого товару ним до Південної митниці було надано всі документи щодо визначення ціни товару, що імпортується, за ціною договору, відповідно до п.7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою КМУ від 20.12.2006 року № 1766 (якій діяв на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до вимог ст.264 МК України, заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів, декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Позивач неодноразово звертався до Південної митниці з заявами про повернення надмірно сплачених платежів, але Південною митницею не прийнято відповідного рішення з цього питання.

Позивач вважає протиправною бездіяльність Південної митниці щодо повернення надмірно сплачених до бюджету коштів, оскільки така бездіяльність не ґрунтується на нормах права. Зазначене стало підставою для звернення до суду з цим позовом, в якому позивач просив суд визнати протиправною бездіяльність Південної митниці щодо повернення надмірно сплачених до бюджету коштів у загальній сумі 9 897 184, 49 грн., а також зобов'язати ГУДКС здійснити повернення на користь ПП надмірно сплачених ПП та зарахованих до бюджету коштів у сумі 9 897 184, 49 грн.

Представник Південної митниці заперечував проти задоволення позову вказуючи, що митниця при оформленні товару діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством. Шостий метод визначення митної вартості декларантом був обраний самостійно, а митниця погодилась з таким методом, оскільки зазначена митна вартість за шостим методом її визначення відповідала рівню митної вартості на аналогічні та подібні товари у базі даних ДМСУ. Відповідно до ч. 3 ст. 265 МК України митний орган має право зобов'язати декларанта вчиняти певні дії, а саме визначити митну вартість іншим способом, ніж якій використовував декларант, лише якщо дійде висновку, що визначена ним митна вартість нижча, ніж прями витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару. З урахуванням цих обставин у Південної митниці не було підстав для прийняття позитивного висновку про повернення надмірно сплачених мита та ПДВ. Крім цього, представник пояснив, що Південна митниця отримувала лише одне звернення ПП щодо повернення надміру сплачених платежів від 03.10.2012 року, але до спливу встановленого законом строку на надання відповіді на це звернення (яка була направлена позивачу 16.10.2012 року), позивач 09.10.2012 року звернувся до суду з цим позовом. Вказане, на думку представника, свідчить про відсутність бездіяльності Південної митниці та необґрунтованість позову і в цій частині.

Представник Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Представник прокуратури також заперечував проти задоволення позову.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року адміністративний позов Приватного підприємства «Вестра» задоволений частково. Зобов'язано Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області здійснити повернення на користь Приватного підприємства «Вестра» надмірно сплачених Приватним підприємством «Вестра» коштів у загальній сумі 9 897 184,49 грн., які було зараховано до бюджету, у тому числі: мито - 2 998 227,09 грн. та ПДВ - 6 898 957,40 грн. В іншій частині вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області на користь Приватного підприємства «Вестра» сплачений судовий збір в розмірі 2146,00 грн.

Не погодившись з таким рішенням Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Південна митниця Державної митної служби України та прокуратура Одеської області звернулися з апеляційними скаргами на зазначену постанову, просять її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у вимогах ПП «Веста» відмовити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Як було встановлено, 16.02.2012 року ПП «Вестра» (покупець) уклало з компанією «RANDLUX SALES INC» (продавець) контракт № ВЕАА/12, згідно п. 1.1 якого Продавець зобов'язується поставляти, а Покупець - приймати й оплачувати отриманий товар відповідно до специфікації поставки або інвойсів. Згідно п. 4 контракту Продавець здійснює поставку товару на умовах, які оговорюються за кожну партію в інвойсах, при тлумаченні термінів зазначеного контракту має чинність документ Інкотермс 2000 року і Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товару 1980 року. Ціна товару визначається для кожної партії та зазначається в інвойсах на окрему поставку, умови поставки - CIF Одеса, CIF Іллічівськ (у редакції INCОTERMS 2000). Відповідно до зазначеного контракту компанією «RANDLUX SALES INC» позивачу у квітні-травні 2012 року були поставлені товари загальною фактурною вартістю 35 066 530,56 грн. згідно інвойсів, що були скріплені печаткою продавця.

Позивачем були підготовлені та подані до Південної митниці вантажні митні декларації та інші документи (у тому числі контракт, інвойси), відповідно до яких загальна фактурна вартість задекларованих товарів (графа 42), поставлених позивачу згідно вказаних інвойсів, склала 35 066 530,56 грн. При цьому, митна вартість деяких товарів у вказаних деклараціях (графа 45) була визначена за 6 (резервним) методом визначення митної вартості товарів, внаслідок чого загальна митна вартість товарів по вказаним деклараціям склала 66 583 090,37 грн., з яких було розраховано та сплачено позивачем до бюджету митні платежі. Дану обставини сторони не заперечували.

Внаслідок зазначеного збільшення митної вартості товару позивачем було сплачено до бюджету на 2 998 227,09 грн. мита та 6 898 957,40 грн. ПДВ більше порівняно з розрахунком митних платежів за контрактною вартістю імпортованих товарів (за 1 методом). Вказані обставини стали підставою для звернення ПП «Вестра» до суду з даним позовом про визнання протиправною бездіяльність Південної митниці щодо повернення надмірно сплачених до бюджету коштів у загальній сумі 9 897 184, 49 грн., а також зобов'язання ГУДКС здійснити повернення на користь позивача надмірно сплачених та зарахованих до бюджету коштів у сумі 9 897 184, 49 грн.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Правовідносини між сторонами регулюються Митним кодексом України, а також іншими нормативно-правовими актами, що стосуються митного оформлення товарів, які переміщуються через митний кордон України, а також визначення митної вартості товарів, сплати митних платежів.

Згідно положень ст. 265 МК України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Такий контроль може здійснюватися в установленому порядку із застосуванням різних форм, у тому числі відповідно до ст. 60, 69 Кодексу, після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів. Порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операцій митного контролю, оформлення ат пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України. Митний орган має право упевнитися у достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Порядком декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. № 1766, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, був встановлений перелік документів для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, які декларант зобов'язаний подати. У разі необхідності для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати податкові документи.

У разі, якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх надання, митну вартість визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно п. 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження.

Як було встановлено, ПП «Вестра» були подані до митного органу всі необхідні документи для митного оформлення товару, у тому числі зовнішньоекономічний договір (контракт) та рахунки-фактури (інвойси), які підтверджували ціну товару відповідно ціни договору. Однак, у ВМД митна вартість товару визначена на підставі 6-го (резервного) методу визначення митної вартості, з якої позивачем сплачені мито та податок на додану вартість.

Представником апелянта - Південної митниці - не заперечувався той факт, що митні платежі ПП «Вестра» були сплачені з митної вартості товарів, визначеної за 6-м резервним методом визначення митної вартості товарів, вказуючи, що позивач самостійно визначив такий метод, а митний орган з цим погодився. Разом з тим представник Південної митниці не заперечував стосовно того, що будь-які додаткові документи для визначення митної вартості від позивача не вимагалися.

Апелянт Південна митниця вказує на те, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 265 МК України митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим методом, ніж зазначено у поданій декларації, лише у випадку, якщо заявлена митна вартість є заниженою, а оскільки митницею не було встановлено такого заниження заявленої вартості задекларованого товару, то у митниці були відсутні повноваження щодо зобов'язання ПП «Вестра» визначити митну вартість іншим методом або самостійно розрахувати таку вартість.

Колегія суддів не погоджується із зазначеними доводами апелянта з таких підстав.

Згідно вимог ст. 266 МК України визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами: за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операцій); за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операцій). Кожний наступний метод застосовується тоді, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У разі неможливості застосування жодного з методів 1-5, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених ст. 273 МК України.

Статтею 266 МК України передбачено, що у разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог ст.ст. 268, 269 МК України за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог ст. 271 МК України, або обчислена відповідно до вимог ст. 272 Кодексу вартість товарів.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У разі, якщо застосувати жодний із зазначених методів неможливо, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог ст. 273 МК України.

Тобто, резервний шостий метод може бути використано для визначення митної вартості товару тільки у разі неможливості використання 1-5 методів визначення його вартості за умови додержання процедури визначення митної вартості, встановленої ч. 3 ст. 273 МК України.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що при здійсненні митного оформлення товарів за вказаними митними деклараціями резервний шостий метод визначення митної вартості цих товарів був застосований з порушенням вимог, встановлених МК України.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника Південної митниці, визначальним критерієм при перевірці митницею правильності заявленої позивачем митної вартості товарів була відповідність цієї митної вартості ціновій базі ДМСУ. Представник апелянта не заперечував, що митна вартість усіх товарів в усіх вказаних митних деклараціях співпадає з вартістю таких товарів з цінової бази ДМСУ, а також, що зазначена база не має вільного доступу і інформація з цієї бази була надана позивачу саме Південною митницею з метою митного оформлення товарів. Суд першої інстанції вірно вказав на те, що МК України не передбачає право митного органу або будь-яких осіб коригувати ціну товару на підставі цінової бази даних ДМСУ. Дані цінової бази щодо рівня вартості ідентичних або подібних товарів з огляду на положення МК України, відповідно до яких перший метод визначення митної вартості є основним, за умови дотримання декларантом вимог щодо порядку декларування митної вартості, визначеної за першим методом, не є достатнім та визначальним для висновку про недостовірність митної вартості товару.

У постанові Вищого адміністративного суду України від 19.01.2012 р. у справі №к-4577/09 була висловлена аналогічна позиція - відсутність вимоги митного органу про надання додаткових документів на підтвердження заявленої декларантом митної вартості товару з наступним винесення картки відмови у митному оформленні товару, унеможливлює реалізацію права декларанта на доведення митному органу правильності визначення ним митної вартості товарів, зокрема, за першим методом. При здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару митним органом повинен бути дотриманий порядок такого здійснення в частині як забезпечення реалізації права декларанта на доведення правильності заявленої ним митної вартості, так і проведення консультацій з декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості за іншим, відмінним від першого, методом визначення митної вартості товару. Крім того, у рішенні від 26.03.2013 р. по справі за позовом «Варра Трейд» до Південної митниці Вищим адміністративним судом України вказано на те, що відповідно до положень МК України для застосування наступних за основним методів визначення митної вартості товарів має бути обґрунтована неможливість застосування першого методу. Безпідставним є застосування третього та шостого методів визначення митної вартості товарів за відсутності доказів та обґрунтування неможливості застосування першого, а потім кожного наступного. Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час апеляційного провадження, Південною митницею не було представлено жодного доказу неможливості застосування основного (першого) методу визначення митної вартості за ціною договору задекларованих позивачем товарів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що визначення митної вартості задекларованих ПП «Вестра» товарів за шостим (резервним) методом визначення митної вартості не відповідає вимогам законодавства щодо процедури визначення митної вартості товару, який імпортується в Україну, що призвело до надмірної сплати позивачем до бюджету мита та ПДВ у загальній сумі 9 897 184,49 грн., що підтверджується розрахунком, зробленим у межах проведеної по справі експертизи.

Посилання апелянта Південної митниці на те, що ПП «Вестра» самостійно обрало резервний (шостий) метод визначення митної вартості задекларованих товарів, що є його правом, колегія суддів вважає безпідставним та необґрунтованим, оскільки за вимогами ст. 260 МК України визначення митної вартості товару повинно здійснюватися декларантом не на власний розсуд, а лише у визначеному Митним кодексом порядком обрання методів визначення митної вартості, а відповідно ст. 265 цього Кодексу на митні органи покладено обов'язок перевіряти дотримання декларантом цього порядку. При цьому, митний орган не обмежений у засобах контролю правильності обрання декларантом методу визначення митної вартості, у тому числі й щодо прийняття відповідних рішень у випадку завищення митної вартості товару внаслідок недотримання декларантом порядку обрання методів визначення митної вартості.

Колегія суддів не приймає доводи апелянта Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, який посилається на Порядок взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (затвердженого наказом Державної митної служби України, Державного казначейства України від 20.07.2007 р. №611/147) та стверджує про неможливість повернення надмірно сплаченого ввізного мита та податку на додану вартість без наявності відповідного висновку митного органу.

Так, відповідно до п. 1 вищевказаного Порядку, його дія не поширюється на виконання судових рішень про повернення помилково та/або надмірно сплачених митних та інших платежів. Такий порядок визначений Законом України «Про виконавче провадження» та Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим Постановою КМУ від 3.08.2011 року № 845.

Стосовно вимог позивача про визнання неправомірною бездіяльність Південної митниці щодо неповернення надмірно сплачених до бюджету коштів у загальній сумі 9 897 184,49 грн., то суд першої інстанції вірно відмовив у їх задоволенні, оскільки фактів протиправної бездіяльності митного органу як на момент звернення позивача до суду, так і на час розгляду справи, не встановлено.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідачі, які є суб'єктами владних повноважень, свою позицію суду не довели та не обґрунтували.

Згідно до положень ч. 1 ст. 257 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні.

Вимогами п.п. 3, 23 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМУ від 03.08.2011 р. №845, передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів виконуються на підставі виконавчих документів. Казначейство здійснює у порядку черговості надходження виконавчих документів безспірне списання коштів державного бюджету у розмірі, встановленому судом. Тому підстав для зобов'язання ГУ ДКС України вчиняти дії щодо повернення на користь позивача надмірно сплачених коштів немає.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає зміні шляхом виключення з резолютивної частини постанови пункту про зобов'язання ГУ ДКС України вчинити певні дії та викладення другого абзацу резолютивної частини постанови у наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Вестра» (65088, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, буд 92/94, інд. код. 32028708) надмірно сплачених до бюджету Приватним підприємством «Вестра» мита у сумі 2 998 227,09 грн. та податку на додану вартість у сумі 6 897 184,40 грн., що були зараховані до бюджету, у загальній сумі - 9 897 184, 49 грн.». В решті постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 201; 205; 207; 254; 257 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Південної митниці Державної митної служби України, прокуратури Одеської області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року змінити.

Викласти другий абзац резолютивної частини постанови у наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Вестра» (65088, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, буд 92/94, інд. код. 32028708) надмірно сплачених до бюджету Приватним підприємством «Вестра» мита у сумі 2 998 227,09 гривень та податку на додану вартість у сумі 6 897 184,40 гривень, що були зараховані до бюджету, у загальній сумі - 9 897 184 (дев'ять мільйонів вісімсот дев'яносто сім тисяч сто вісімдесят чотири) гривні 49 копійок.».

В решті постанову залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Повний текст судового рішення виготовлений 31.05.2013 року.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький