Рішення № 31572546, 27.05.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" травня 2013 р. Справа № 911/1236/13

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт", м. Бровари

про стягнення 537 727,24 грн.

Суддя С.Ю. Наріжний

Представники:

від позивача: Жигадло І.Б. - довіреність №266/10 від 14.12.2012 р.;

від відповідача: Лук'янова І.Ю. - довіреність №06-12/3 від 06.12.2012 р.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - позивач) до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (далі - відповідач) про стягнення 537727,24 грн., з яких 485359,83 грн. - основний борг, 36018,55 грн. - пеня, 1941,44 грн. - індекс інфляції та 14407,42 грн. - 3% річних.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору на постачання природного газу №24/11-1978/04-0/ПДВ від 30.08.20011 р. щодо оплати за поставлений природний газ.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.04.2013 р. порушено провадження у справі №911/1236/13 та призначено розгляд на 13.05.2013 р.

07.05.2013 р. від відповідача надійшов відзив №01-4-2/169 від 07.05.2013 р., в якому він просить суд у задоволенні позовних вимог Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" відмовити у повному обсязі з підстав, викладених у даному відзиві.

У судовому засіданні 27.05.2013 р. позивач позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягає задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позовних вимог заперечив з тих же підстав, що і виклав у своєму відзиві №01-4-2/169 від 07.05.2013 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

30.08.2011 р. між Львівською філією ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» (Постачальник) та ДП «Укрспирт» (Покупець) був укладений договір на постачання природного газу №24/11-1978/04-0/ПДВ. Згідно з цим договором, ДК «Газ України» зобов'язувався передати відповідачу протягом серпня - вересня 2011 року природний газ, а ДП «Укрспирт» повинно прийняти та оплатити поставлений природний газ.

У зв'язку з ліквідацією Львівської філії ДК «Газ України» - 01.04.2012 р., на баланс Компанії від Львівської філії ДК «Газ України» було передано заборгованість ДП «Укрспирт» у сумі 485 359,83 грн, що підтверджується довідкою щодо стану заборгованості (копія в матеріалах справи).

Відповідно до п. 1.2. договору постачальник передає покупцю в період з 06.08.2011 р. по 30.09.2011 р. природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі 689,763 тис. куб. м., у томі числі по місяцях, як визначено у даному пункті договору.

Сторонами узгоджено (п. 3.1. договору), що ціна за 1000 куб. м. природного газу становить 3023,50 грн. без урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ - 2 %. Крім того, тариф на транспортування газу - 285 грн., крім того ПДВ 20 %, всього до сплати 3425,97 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято природний газ, що підтверджується підписаним та скріпленим печатками обох сторін актами передачі-приймання природного газу від 31.08.2011 р., від 30.09.2011 р. та від 31.10.2011 р.

Претензій щодо недобросовісного виконання позивачем своїх договірних зобов'язань від відповідача не надходило.

Порядок щодо оплати за поставлений природний газ визначено сторонами у п. 4.1. договору - остаточний розрахунок за фактично спожиті та про транспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання - передачі газу до 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Проте, як свідчать матеріали справи відповідач в порушення умов договору оплату за отриманий природний газ здійснив частково, внаслідок чого вартість неоплаченого відповідачем газу, на момент звернення з позовом, склала 485359,83 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов до висновку про доведеність існування боргу відповідача перед позивачем в розмірі 485359,83 грн., а відтак заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, згідно із ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунками позивача, що знаходиться в матеріалах справи, розмір 3% річних за весь час прострочення з 01.04.2012 р. по 29.03.2012 р. (362 дня) складає 14407,42 грн. та індекс інфляції за весь час прострочення з вересня 2012 року по січень 2013 року складає 1941,44 грн.

Перевіривши розрахунки позивача, господарський суд встановив, що вони відповідають вимогам законодавства та обставинам справи, а тому зазначені вимоги також підлягають задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором позивачем нарахована пеня за період з 29.09.2012 р. по 29.03.2013 р. на суму боргу 485359,83 грн., яка складає 36018,55 грн.

Пунктом 7.3.1. договору визначено, що у разі порушення покупцем умов п. 4.1. договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. У відповідності до п. 9.3. договору неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, суд звертає увагу на те, що зазначена норма надає сторонам за договором право змінити лише строк, протягом якого управнена сторона може нараховувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане, що, відповідно, кореспондується з положенням ст.ст. 260, 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами з урахуванням імперативу встановленого ч. 2 ст. 260 ЦК України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.

З матеріалів справи вбачається, що зобов'язання з оплати отриманого газу мало виконуватись відповідачем до 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 4.1. договору), а отже прострочення платежу за кожний неоплачений місяць починається з 5 числа відповідного місяця. Однак, позивачем нараховується пеня в період з 29.09.2012 р. по 29.03.2013 р., протягом шести місяців, що передують зверненню з позовом, з посиланням на п. 9.3 договору.

Зі змісту ст. 627 ЦК України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Абзацом 2 ч.3 ст. 6 ЦК України закріплено імперативну норму, відповідно до якої сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це… .

Так, стаття 259 ЦК України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом, а не визначати початок перебігу позовної давності, що врегульовано ст. 261 ЦК України.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, ч. 2 ст. 260 ЦК України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в даному випадку, виходячи із змісту договору (п. 4.1 договору), початок перебігу позовної давності за вимогами, що випливають з даного договору починається з 5 числа наступного за місяцем поставки, який неоплачений, тобто від дня, коли позивач дізнався про порушення свого права, а відтак, з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, саме з 5 числа місяця + 6 місяців повинна обчислюватися пеня, а не з 29.09.2012 р. по 29.03.2013 р., як зазначає позивач.

Враховуючи наведене, судом встановлено, що пунктом 9.3. договору сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення неустойки (штрафу, пені) на прострочену суму, оскільки, застосовуючи вказаний пункт договору у спірних правовідносинах сторони фактично визначили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахування шести місяців від дати звернення постачальника з претензією або позовом, що не відповідає положенням ч. 2 ст. 260 ЦК України.

Отже, умови пункту 9.3. договору на постачання природного газу №24/11-1978/04-0/ПДВ від 30.08.20011 р. суперечать нормам ст. ст. 260, 261 ЦК України та положенням ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.

Водночас, закон, зокрема положення ст. ст. 260, 261 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України, не містить прямої вказівки на недійсність договору щодо зміни сторонами порядку обчислення позовної давності.

Відтак у суду, немає підстав для висновку, що пункт 9.3. договору на постачання природного газу №24/11-1978/04-0/ПДВ від 30.08.20011 р. є нікчемним в силу вимог ч. 2 ст. 215 ЦК та таким, що не вимагає визнання його недійсним у судовому порядку.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до п. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.12.2012 р. у справі № 15/046-11.

Таким чином, оскільки, п. 9.3. договору на постачання природного газу №24/11-1978/04-0/ПДВ від 30.08.20011 р. суперечить нормам ст. 260 ЦК України, ст. 261 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України цей пункт підлягає визнанню судом недійсним згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Водночас, пунктом 7.3.1. договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 4.1 договору він зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Як зазначено в статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи, що згідно п. 4.1. договору оплата здійснюється до 5 числа, наступного за місяцем поставки, тобто помісячно, а тому момент прострочення відповідачем виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного платежу за місяць окремо і нараховувати пеню на суму боргу по кожному місяцю поставки окремо з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 24.06.2008 року у справі № 15/360-07 та від 06.08.2009 року у справі № 5/634-08.

Відтак, враховуючи викладене вище, судом при розрахунку пені враховуються наступні показники:

- період нарахування пені заявлений позивачем - з 29.09.2012 р. по 29.03.2013 р.

- період нарахування пені по акту від 31.08.2011 р. з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України - з 05.09.11 р. по 05.03.11 р.;

- період нарахування пені по акту від 30.09.2011 р. з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України - з 05.10.11 р. по 05.04.11 р.;

- період нарахування пені по акту від 31.10.2011 р. з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України - з 05.11.11 р. по 05.05.11 р.

Здійснивши розрахунок пені за вищевказаними періодами (тобто, по кожному місяцю окремо) господарський суд Київської області встановив, що в період заявлений позивачем (з 29.09.2012 р. по 29.03.2013 р.) до стягнення пені не входить жоден із шестимісячних періодів нарахування пені по жодній з поставок по яким прострочено оплату, а саме, поставки: за серпень, вересень та жовтень 2011 р., оскільки початок нарахування пені за неоплачений газ отриманий у відповідних місяцях починається з 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу та припиняється через 6 місяців (11 числа місяця), в той час як 29.09.2011 р. є датою початку періоду нарахування пені заявленого позивачем.

Отже, у заявлений позивачем період стягнення пені жодна з прострочених оплат отриманого природного газу, в розрізі заявлених до стягнення вартості отриманого природного газу за неоплачені поставки починаючи з серпня 20011 р. по жовтень 2011 р., не потрапляє.

За таких обставин, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 36018,55 грн. за період з 29.09.12 р. по 29.03.13 р. є необґрунтованою, недоведеною належними доказами та такою, що не підлягає задоволенню.

Посилання відповідача на акт звіряння розрахунків щодо дебіторської та кредиторської заборгованості за договорами, що були укладені між сторонами та за яким виведено загальне сальдо у розмірі 1799,30 грн., на думку відповідача несе за собою відсутність заборгованості за спірним договором, є необґрунтованим та судом не приймається до уваги, оскільки главою 50 "Припинення зобов'язання" ЦК України не передбачено такого способу припинення зобов'язання як складання акту звірки розрахунків. Такий акт за своєю правовою природою є лише бухгалтерським документом який свідчить про здійснення сторонами відповідних оплат за певними правовідносинами.

Інші докази які свідчили б про припинення зобов'язання між сторонами за договором на постачання природного газу №24/11-1978/04-0/ПДВ від 30.08.20011 р. в матеріалах справи відсутні, тому у даному випадку підстави припинення зобов'язання за вказаним договором відсутні.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються судом на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Визнати недійсним п. 9.3. договору на постачання природного газу №24/11-1978/04-0/ПДВ від 30.08.20011 р. в частині: "неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом", укладеного між Львівською філією ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та ДП «Укрспирт».

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, 16, код ЄДРПОУ 37199618) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) 485359 (чотириста вісімдесят п'ять тисяч триста п'ятдесят дев'ять) грн. 83 коп. основного боргу, 1941 (одну тисячу дев'ятсот сорок одну) грн. 44 коп. індексу інфляції, 14407 (чотирнадцять тисяч чотириста сім) грн. 42 коп. 3% річних та 10034 (десять тисяч тридцять чотири) грн. 60 коп. судового збору.

4. В частині позову про стягнення 36018,55 грн. пені відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Наріжний С.Ю.

Дата виготовлення та підписання рішення 03.06.2013 р.