Постанова № 31557190, 31.01.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2013 р.

справа № 2а-0470/2071/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Поплавського В.Ю.

суддів: Сафронової С.В. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Антіпової В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 травня 2011 року по справі за позовом приватного підприємства «Компанія Ліон» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2011 року ПП «Компанія Ліон» звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000132302/0 від 09 лютого 2011 року про визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 35672,50 грн., визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000142302/0 від 09 лютого 2011 року про визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів у розмірі 28537,50 грн., що включає суму нарахованого податку в розмірі 22830,00 грн. та суму штрафної санкції в розмірі 5707,50 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 травня 2011 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду, оскільки вона винесена з порушенням норм матеріального права та ухвалити нове рішення по справі, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню а постанова суду скасуванню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 11.01.2011 року по 17.01.2011 року посадовою особою ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПП «Компанія Ліон» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Оптдевайс» за період з 01.01.2010 року по 29.11.2010 року.

За результатами перевірки складено акт № 30/232/34498292 від 24.01.2011 року.

Перевіркою встановлено порушення пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження у жовтні 2010 року податкових зобов'язань на 22830 гривень, та порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження у третьому кварталі 2010 року податкових зобов'язань на 28538 гривень.

На підставі даного акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення № 0000132302/0 від 09 лютого 2011 року про визначення ПП «Компанія Ліон» суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 35672,50 грн. та № 0000142302/0 від 09 лютого 2011 року про визначення ПП «Компанія Ліон» суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 28537,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суду першої інстанції виходив з того, що правочини укладені між ПП «Компанія Ліон» та ТОВ «Оптдевайс» були реальними, а відповідачем не було доведено, факту укладення між ПП «Компанія Ліон» та ТОВ «Оптдевайс» договору без мети настання реальних наслідків.

Проте апеляційний суд не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між ПП «Компанія Ліон» та ТОВ «Оптдевайс» укладено договір від 02.08.2010 року № 08/10-2, за умовами якого ТОВ «Оптдевайс» (Постачальник) зобов’язується передати ПП «Компанія Ліон» (Покупець) товар, а Покупець зобов’язується прийняти товар та оплатити його (а.с. 23). Згідно з договором, товар передається Покупцеві зі складу Продавця, а доставка може бути здійснена або транспортом Постачальника або Покупця. Позивач зазначив, що на виконання даного договору було поставлено товар відповідно до специфікацій зазначених у договорі.

До перевірки по взаємовідносинам з ТОВ «Оптдевайс» позивачем надані видаткові накладні, податкові накладні, договори, банківські виписки. Документів про транспортування товару до перевірки надано не було.

Перевіркою встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів від ТОВ «Оптдевайс» до позивача, в зв'язку з відсутністю у ТОВ «Оптдевайс» майна, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, відсутність підприємства за місцем реєстрації, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання правових наслідків.

Згідно з пп.5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до абз. 1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені зазначеними пунктами.

Разом з тим, ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугували відображені в акті перевірки висновки податкового органу про не підтвердження операцій між позивачем та ТОВ «Оптдевайс» стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна які необхідні для виконання постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання правових наслідків.

Отже, за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Оцінюючи відносини, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що правочнном є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 204 ЦК закріплює презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

З аналізу акта перевірки вбачається, що податковий орган встановив обставини, які свідчать про умисел позивача на укладення договору з контрагентом (та його умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами, оскільки у ТОВ «Оптдевайс» відсутнє майно, технічний персонал, основні фонди, виробничі активи, складські приміщення, засоби для транспортування та інше майно, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, та відсутність підприємства за місцем реєстрації, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання правових наслідків.

Під час судового розгляду представник позивача не надав належних та достатніх доказів, які підтверджують реальність укладених позивачем угоди з ТОВ «Оптдевайс», а саме: документів щодо відвантаження товару, актів прийому-передачі, сертифікатів про якість товару, подорожніх листів щодо перевезення, інформації про водіїв перевізника та автомобілів, що використовувалися для зазначених перевезень та інших документів.

Враховуючи викладені обставини апеляційний суд приходить до висновку, що правочини вчинені між позивачем та ТОВ «Оптдевайс» протягом перевіряємого періоду не могли спричинити реального настання правових наслідків, а тому є фіктивними.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що відповідачем було правомірно винесено податкові повідомлення-рішення № 0000132302/0 від 09 лютого 2011 року про визначення ПП «Компанія Ліон» суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 35672,50 грн. та № 0000142302/0 від 09 лютого 2011 року про визначення ПП «Компанія Ліон» суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 28537,50 грн.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції було допущено порушення норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому постанова суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, суд, -

П О С ТА Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська – задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 травня 2011 року – скасувати.

В задоволенні позовних приватного підприємства «Компанія Ліон» відмовити в повному обсязі .

Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення її тексту у повному обсязі.

Повний текст виготовлено 1 квітня 2013 року.

Головуючий: В.Ю. Поплавський

Суддя: С.В. Сафронова

Суддя: Д.В. Чепурнов