Постанова № 31553227, 31.01.2013, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2013 року Справа № 1170/2а-2846/12

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом приватного підприємства "Лідер-ІН" до Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Лідер-ІН" (надалі - ПП "Лідер-ІН") звернулося до суду з позовом до Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області (Добровеличківське відділення) (надалі - Новоукраїнська МДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень №0000172310/0 від 14.06.10, №0000172310/1 від 12.07.10, №0000172310/2 від 15.09.10.

Позов мотивовано тим, що спірні податкові повідомлення-рішення, якими підприємству донараховано податок на прибуток в сумі 15 375 грн. та штрафні санкції у сумі 5 842,50 грн., винесені на підставі акту виїзної планової перевірки ПП "Лідер-ІН" №166/2310/33360617 від 31.05.10, якою встановлено порушення пп.5.3.3 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо безпідставного віднесення до складу інших витрат (рядок 04.13 Декларацій з податку на прибуток) орендної плати за автомобілі, орендовані у ФОП ОСОБА_1, у розмірі 49 200 грн. за 2009 рік, 12 300 грн. - за ІУ квартал 2008 року, договори оренди яких нотаріально не посвідчені. Посилаючись на те, що вимоги ч.2 ст. 799 Цивільного кодексу України, якої передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи, не застосовуються до договорів оренди транспортних засобів, укладених за участю фізичних осіб-підприємців, заперечуючи обов'язок підприємства оформити на орендовані транспортні засоби тимчасові реєстраційні талони та стверджуючи, що підприємством до складу валових витрат декларації з податку на прибуток за 2008 рік включено лише 8200 грн. витрат по оренді вантажних автомобілів (а не 12 300 грн., як вказано в акті перевірки), а у 2009 році такі витрати взагалі не включалися до складу валових витрат декларації з податку на прибуток, наполягає на безпідставності нарахування йому податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємства. Вказуючи на безрезультатність процедури адміністративного оскарження нарахованих зобов'язань, позивач просить суд визнати протиправними та скасувати спірні податкові повідомлення-рішення.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, та надані у справу матеріали і документи. Воднораз, визнав факт включення підприємством до складу валових витрат декларацій з податку на прибуток підприємства за 2008 рік (ІУ квартал), І квартал 2009 року, півріччя 2009 року, ІІІ квартали 2009 року, 2009 рік, вартості послуг по орендні вантажних автомобілів у ФОП ОСОБА_1 у загальній сумі 61 500 грн.

У судовому засіданні 15.01.13 замінено відповідача у справі - Новоукраїнську міжрайонну державну податкову інспекцію - її процесуальним правонаступником - Новоукраїнською міжрайонною державною податковою інспекцією Кіровоградської області Державної податкової служби.

Представник відповідача у письмових запереченнях позов не визнав, стверджуючи що позивач всупереч пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" завищив валові витрати за 2008 рік у сумі 12 300 грн., за 2009 рік у сумі 49 200 грн. внаслідок віднесення до їх складу орендної плати за автомобілі, орендовані у ПП ОСОБА_1, договори оренди яких всупереч ч.2 ст. 799 Цивільного кодексу України нотаріально не посвідчені, а відтак є нікчемними та в силу ст.216 Цивільного кодексу України такими, що не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Посилаючись, крім того, на неоформлення позивачем тимчасових реєстраційних талонів на орендовані транспортні засоби, стверджує про правомірність спірних податкових повідомлень - рішень, у зв'язку з чим просить суд у позові відмовити.

У судове засідання 31.01.13 сторони не прибули, просили справу розглядати у письмовому провадженні.

Розглянувши справу у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами, суд встановив такі обставини та дійшов до таких висновків.

Приватне підприємство "Лідер-ІН" з 23.06.05 зареєстроване як юридична особа Добровеличківською районною державною адміністрацією, з 22.07.05 взято на податковий облік у Добровеличківській МДПІ. На підставі наказу ДПА у Кіровоградській області №92 від 10.03.10 "Про реорганізацію окремих державних податкових інспекцій" правонаступником Добровеличківської МДПІ у межах смт. Доровеличківка та Добровеличківського району стала Новоукраїнська МДПІ, утворена 08.06.10. Остання припинена шляхом перетворення в Новоукраїнську міжрайонну державну податкову інспекцію Кіровоградської області Державної податкової служби, яка утворена на виконання постанови Кабінету Міністрів України №981 від 28.09.11 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" та є правонаступником Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції. (а.с. 163 - 166).

Посадовими особами Добровеличківської МДПІ на підставі плану - графіку проведення перевірок, наказу №88 від 18.05.10 (а.с. 34), направлень №0112 від 30.04.10, №0129 від 19.05.10 (а.с. 35), у період з 30.04.10 по 26.05.10 проведено виїзну планову перевірку ПП "Лідер-ІН" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.07 по 31.12.09, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.07 по 31.12.09, за наслідками якої складено акт перевірки №166/2310/33360617 від 31.05.10 (а.с. 36-52).

За змістом вказаного акту, у ході перевірки виявлено порушення позивачем пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - завищення валових витрат на 61 500 грн., у т.ч. за 2008 рік у сумі 12 300 грн., за 2009 рік у сумі 49 200 грн., яке призвело до заниження податку на прибуток у сумі 15 375 грн., а т.ч. за 2008 рік на 3075 грн., за 2009 рік - на 12 300 грн.

На підставі цього акту Новоукраїнською МДПІ (Добровеличківське відділення) винесено податкове повідомлення-рішення форми "Р" №00000272310/0 від 14.06.10, яким згідно з пп. "б" п.4.2.2. ст.4, пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємства на суму 21217, 50 грн., з яких 15375 грн. - за основним платежем, 5842, 50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями. (а.с. 58).

За наслідками апеляційного узгодження податкового зобов'язання рішеннями Новоукраїнської МДПІ №5218/10/23-046 від 12.07.10, ДПА у Кіровоградській області №2972/10125-037 від 15.09.10, ДПА України №10744/6/25-0115 від 15.10.10, скарги позивача залишені без задоволення (а.с. 59-77), у зв'язку з чим Новоукраїнською МДПІ (Добровеличківське відділення) винесені податкові повідомлення-рішення №0000172310/1 від 12.07.10, №0000172310/2 від 15.09.10 з тих же підстав і на ту ж суму, що і первісне податкове повідомлення - рішення. (а.с. 64, 70)

Не погоджуючись з цими рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вбачається, що предметом спору у даній справі є правомірність висновків податкового органу про нікчемність угод оренди транспортних засобів, не засвідчених нотаріально, вартість послуг за якими віднесена позивачем до складу валових витрат.

Судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 (орендодавцем) та ПП "Лідер-ІН" (орендарем) 21.02.07 укладено договір про оренду транспортного засобу, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне володіння та користування транспортний засіб - автомобіль марки ГАЗ 33021. За умовами договору, майно використовується орендарем для перевезення вантажів. Орендна плата встановлена у розмірі 1500 грн. на місяць. (а.с. 55 - 56).

Також, між ФОП ОСОБА_1 (орендодавцем) та ПП "Лідер-ІН" (орендарем) 04.08.08 укладено договір оренди транспортного засобу, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне володіння та користування транспортні засоби - 2 фургони малотоннажні марки FIAT Ducato 2.OD. Згідно з умовами договору, майно, що орендується, призначене для використання орендарем для перевезення хлібобулочних та кондитерських виробів, а також для вантажного перевезення дрібних речей. Орендна плата встановлена у розмірі 2600 грн. на місяць за два автомобілі. (а.с. 53 - 54).

На виконання умов договорів між його сторонами складено акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-1-10 від 31.10.08, №ОУ-1-11 від 28.11.08, №ОУ-1-12 від 31.12.08, №ОУ-1-01 від 30.01.09, №ОУ-1-02 від 28.02.09, №ОУ-1-03 від 31.03.09, №ОУ-1-14 від 30.04.09, №ОУ-1-15 від 29.05.09, №ОУ-1-16 від 30.06.09, №ОУ-1-17 від 31.07.09, №ОУ-1-18 від 30.08.09, №ОУ-1-19 від 30.09.09, №ОУ-1-20 від 30.10.09, №ОУ-1-21 від 30.11.09, №ОУ-1-22 від 31.12.09, якими підтверджено факт надання ФОП ОСОБА_1 позивачеві послуг по оренді автомобілів, вартістю 4 100 грн. щомісяця. Вказані акти описані в акті перевірки №166/2310/33360617 від 31.05.10, позивачем на пропозицію суду, як докази до справи не надані.

Розрахунки між сторонами проведено у готівковій формі, як це передбачено умовами договорів оренди (пункт 4.2 договору від 21.02.07 та пункт.5.2 договору від 04.08.08). (а.с. 218 -224).

У бухгалтерському обліку сплачені орендні платежі відображені у складі витрат звітних періодів відповідного напрямку (Дт 84, Кт 631).

Вартість отриманих послуг віднесено позивачем до складу валових витрат, а саме 12300 грн. - за ІУ квартал 2008 року, 12300 грн. - за І квартал 2009 року, 12 300 грн. - за ІІ квартал 2009 року, 12 300 грн. - за ІІІ квартал 2009 року, 12 300 грн. - за ІУ квартал 2009 року та до декларацій з податку на прибуток підприємства за 2008 рік (ІУ квартал), І квартал 2009 року, півріччя 2009 року, ІІІ квартали 2009 року, 2009 рік. (а.с.112 - 122 ).

За приписами пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", чинного на час виникнення спірних правовідносин, валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпунктів 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належить до складу валових витрат будь-які витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктами 11.2.1, 11.2.3 "б" пункту 11.2 статті 11 цього Закону передбачено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є резидентами, які сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством, є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, відповідач виходив з того, що позивач не мав права на включення до складу валових витрат витрат, пов'язаних зі сплатою орендної плати за користування транспортними засобами, орендованими у фізичної особи на підставі договорів, які не були нотаріально посвідчені, а тому, на думку податкового органу, є нікчемними.

При цьому, порушень з приводу відображення в документах бухгалтерського та податкового обліку господарських операцій з найму (оренди) транспортних засобів та відсутності самого факту оренди позивачем рухомого майна та сплати орендної плати за користування цим майном відповідачем не встановлено.

Як вбачається, зі змісту спірних договорів оренди транспортних засобів від 21.02.07 та від 04.08.08, вони укладені між позивачем та суб'єктом господарювання ОСОБА_1, як фізичною особою - підприємцем.

Згідно з частинами 1, 2 статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною 3 статті 640 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Відповідно до частини 1 статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

За змістом статей 1, 4 ЦК України, Цивільний кодекс України є основним актом цивільного законодавства, яким регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно з частиною 2 статті 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Господарський кодекс України визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (стаття 1 ГК України).

Відповідно до статі 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є, зокрема, суб'єкти господарювання, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частинами 1, 2 статті 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

За змістом статті 3 ГК України, під господарською діяльністю в цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Стаття 4 ГК України розмежовує відносини у сфері господарювання з іншими видами відносин, зазначаючи, що не є предметом регулювання цього кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються ЦК. Особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Згідно зі статтями 24, 25 ЦК України фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження. В абзаці 2 статті 30 ЦК України цивільна дієздатність фізичної особи визначається як здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Частинами 1, 2 статті 50 ЦК України передбачено право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.

Згідно з частинами 1, 2 статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність: безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється; із залученням або без залучення найманої праці; самостійно або спільно з іншими особами.

Відповідно до частини 1 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Отже, у правовідносинах оренди як господарських відносинах фізичні особи-підприємці, зареєстровані у встановленому порядку, приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи - громадяни.

Згідно з частиною 3 статті 45 ГК України щодо громадян положення цього Кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

Стаття 51 ЦК України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

За правилами частин 1, 4 статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

На відміну від частини 2 статті 799 ЦК України, приписи параграфу 5 глави 30 ГК України ("Оренда майна та лізинг") не встановлюють вимог щодо нотаріального посвідчення договорів оренди транспортних засобів, укладених у сфері господарювання. Отже, оскільки ЦК України та ГК України не вимагають обов'язкового нотаріального посвідчення договорів оренди транспортних засобів, укладених юридичними особами, а правове регулювання підприємницької діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є тотожним, тому приписи частини 2 статті 799 ЦК не застосовуються до договорів оренди транспортних засобів, укладених за участю фізичних осіб-підприємців. Відтак, нотаріальне посвідчення договорів оренди транспортних засобів, укладених фізичними особами-підприємцями, не є обов'язковим.

У ході розгляду справи судом установлено, що ОСОБА_1 - орендодавець транспортних засобів, переданих у користування позивачу, з 26.01.07 і на момент укладення спірних договорів оренди була зареєстрована як фізична особа-підприємець та, будучи платником єдиного податку, займалася господарською діяльністю за кодом КВЕД: 70.10.1 - оренда автомобілів. (а.с. 57, 216 - 217)

Договори оренди транспортних засобів від 21.02.07 та від 04.08.08 укладені позивачем та ФОП ОСОБА_1 як суб'єктами господарювання для здійснення позивачем (орендарем) господарської діяльності - доставки хлібо-булочних виробів до роздрібної торгівельної мережі, що відповідачем не заперечується. Суб'єктний склад сторін цих договорів свідчить про виникнення на підставі них господарських відносин, пов'язаних із отриманням ФОП ОСОБА_1 орендної плати за використання позивачем транспортних засобів у господарській діяльності. Таким чином, договори оренди транспортних засобів, укладені між позивачем та ФОП ОСОБА_1, не потребували обов'язкового нотаріального посвідчення, а висновки податкового органу про нікчемність вказаних договорів у зв'язку з недодержанням вимоги закону про нотаріальне посвідчення, є помилковими.

Щодо доводів відповідача про непідтвердження позивачем здійснення господарської операції з використання орендованих транспортних засобів, мотивованими неоформленням тимчасових реєстраційних талонів, передбачених пунктом 15 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.98 №1388, суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу 3 пункту 15 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.98 №1388 (у редакції, чинній на час укладення спірних договорів оренди, яка діяла до 29.12.09) якщо власник транспортного засобу передав в установленому порядку право користування і (або) розпорядження ним іншій фізичній або юридичній особі, їм видається підрозділами ДАІ тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження. Один екземпляр копії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом, залишається у підрозділі ДАІ.

Згідно з пп. "б" пп.2.1 п.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.01 №1306, у редакції яка діяла до 05.03.09, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі зокрема реєстраційний документ на транспортний засіб, а у разі відсутності в транспортному засобі його власника, крім того, - свідоцтво про право спільної власності на цей транспортний засіб чи тимчасовий реєстраційний талон.

З наведеного випливає, що тимчасовий реєстраційний талон - це документ, який посвідчував факт передачі прав користування за договором оренди чи довіреністю на право управління. Відсутність у водія транспортного засобу тимчасового реєстраційного талону визнавалася порушенням Правил дорожнього руху, за що встановлена відповідальність статтею 126 КУпАП України, але не є порушенням правил ведення податкового обліку для відображення валових витрат, які не передбачають наявності тимчасового реєстраційного талону на орендований транспортний засіб, а тому відсутність цього документу не може бути підставою для позбавлення орендаря права на формування валових витрат при здійсненні господарської операції з оренди автотранспорту.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що факт понесення витрат по оренді транспортних засобів підтверджується актами виконаних робіт, касовими ордерами, суд дійшов до висновку про безпідставність тверджень податкового органу, що відображення позивачем у податковому обліку витрат, пов'язаних із сплатою орендних платежів за вказаними договорами, суперечить пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У ході розгляду справи відповідачем не доведено правомірність своїх висновків про завищення позивачем валових витрат за 61 500 грн. та заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 15 375 грн., що вказує не безпідставність визначення позивачеві податкового зобов'язання за податковими повідомленнями-рішеннями №0000172310/0 від 14.06.10, №0000172310/1 від 12.07.10, №0000172310/2 від 15.09.10.

З огляду на не підтвердження висновків податкового органу про заниження позивачем суми податкового зобов'язання з податку на прибуток, застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій на підставі пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", чинного на час винесення спірних податкових повідомлень-рішень (а.с. 176), є безпідставним.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Згідно з частиною 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Зважаючи на задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне присудити позивачеві здійснені ним судові витрати з Державного бюджету України в розмірі 3, 40 грн.

Керуючись ст.ст. 11, 71, 86, 94, 158 - 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов приватного підприємства "Лідер-ІН" задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції №0000172310/0 від 14.06.10, №0000172310/1 від 12.07.10, №0000172310/2 від 15.09.10.

Присудити приватному підприємству "Лідер-ІН" з Державного бюджету України судовий збір у сумі 3,40 грн.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня отримання її копії апеляційної скарги, з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду О.А. Черниш