Постанова № 31543475, 23.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" травня 2013 р. м. Київ К/9991/16034/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Усенко Є.А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу приватного підприємства «Ремікс» (далі - Підприємство)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.12.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.02.2011

у справі № 2а-8114/10/1270

за позовом Підприємства

до Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області (далі - Краснодонська ОДПІ)

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.03.2010 № 0000132340/0, від 28.04.2010 № 0000132340/1, від 19.07.2010 № 0000132340/2 та від 29.09.2010 № 0000132340/3.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 17.12.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.02.2011, у позові відмовлено з тих мотивів, що оспорюване донарахування податкового зобов'язання з ПДВ відповідає даним бухгалтерського обліку Підприємства.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням пункту 4.9 статті 4, підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість», Підприємство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти попередніх інстанцій та задовольнити позов.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги виходячи з такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Крснодонською ОДПІ було проведено планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 31.12.2009, оформлену актом від 12.03.2010 № 365/23/31379818. За наслідками проведення цієї перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.03.2010 № 0000132340/0, згідно з яким Підприємству визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 19740 грн. (у тому числі 13160 грн. за основним платежем та 6580 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначеного донарахування став висновок ДПІ про порушення позивачем вимог пункту 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок невключення до бази оподаткування ПДВ операції з ліквідації основних фондів (вартості поліпшень приміщення).

Відповідно до пункту 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Як вбачається з установлених судами обставин даного спору, за актом списання основних засобів від 03.10.2007 позивачем було ліквідовано будівельно-монтажні роботи вартістю 65 799,22 грн. Зазначені роботи були складовою поліпшень нежитлового приміщення, яке було продано Підприємством за договором купівлі-продажу від 27.06.2006; за посиланням позивача, при формуванні записів у бухгалтерському обліку було допущено методологічну помилку, внаслідок якої вартість цих поліпшень не було своєчасно списано у складі первісної вартості реалізованого нерухомого об'єкта; зазначену помилку було виправлено за фактом її виявлення у жовтні 2007 року шляхом складення акта списання основних засобів від 03.10.2007.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні даного позову, попередні судові інстанції підтримали правову позицію відповідача у справі, зазначивши, що з огляду на вимоги статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, а відтак факт списання балансової вартості об'єкта основних фондів у бухгалтерському обліку платника викликає передбачені законом наслідки у податковому обліку Підприємства.

Однак при цьому суди залишили поза увагою той факт, що юридичним фактом, з яким чинне податкове законодавство пов'язує виникнення у платника об'єкта оподаткування, є здійснення господарської операції.

В умовах дії такого принципу фінансової звітності, як превалювання сутності над формою, який полягає в тому, що операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми, для цілей оподаткування зміст господарської операції має встановлюватися на підставі аналізу дійсних змін майнового стану її учасників.

Втім у розглядуваному випадку списання вартості спірних поліпшень нежитлового приміщення у бухгалтерському обліку позивача не супроводжувалося фактичним рухом активів; наявними у матеріалах справи документами (зокрема, договором купівлі-продажу, актом попередньої податкової перевірки Підприємства від 24.01.2008 № 211/23-31379818 тощо) підтверджується, що зазначені поліпшення були відчужені Підприємством у червні 2006 року як невід'ємна складова нерухомого об'єкта.

Таким чином, складення акта списання основних засобів від 03.10.2007 не супроводжувалося фактичною ліквідацією основних фондів платника, а відтак цей акт не можна розцінювати як документ, що фіксує господарську операцію. Саме ж по собі складення акта (без фактичного вибуття активів) не створює об'єкта оподаткування ПДВ у розумінні пункту 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість». Наведене виключає законність донарахування позивачеві оспорюваної суми податку на додану вартість.

Оскільки обставини даної справи з достатньою повнотою були встановлені попередніми інстанціями, однак цим обставинам надано невірну юридичну оцінку, то Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення по суті спору, яким позов задовольнити.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного підприємства «Ремікс» задовольнити.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.02.2011 у справі № 2а-8114/10/1270 скасувати.

3. Позов задовольнити.

4. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.03.2010 № 0000132340/0, від 28.04.2010 № 0000132340/1, від 19.07.2010 № 0000132340/2 та від 29.09.2010 № 0000132340/3.

5. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати у загальній сумі 6,80 грн. на користь приватного підприємства «Ремікс» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова Є.А. Усенко