Ухвала суду № 31540328, 20.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" травня 2013 р. м. Київ К-18158/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

за участю секретаря Зозулі Ю.В.

представника позивача Водзінського О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Відкритого акціонерного товариства «Шепетівський цукровий комбінат» та Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області

на постанову Господарського суду Хмельницької області від 19.09.2008

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2010

у справі № 20/15/516-нА (22-а-14689/08)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Шепетівський цукровий комбінат»

до 1. Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області,

2. Державної податкової адміністрації у Хмельницькій області

про визнання недійсним акту перевірки, визнання протиправними дій в частині проведення виїзної планової перевірки, скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Хмельницької області від 19.09.2008 позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.05.2007 № 000036250/0/6795 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 22297. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ «Шепетівський цукровий завод» 1,70 грн. судового збору. У задоволенні решти позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2010 постанову суду першої інстанції скасовано. Позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.05.2007 № 000036250/0/6795 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 66890 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. Провадження у справі до Шепетівської ОДПІ, ДПА у Хмельницькій області про визнання недійсним акту перевірки закрито.

ВАТ «Шепетівський цукровий комбінат» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Шепетівська ОДПІ подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акту перевірки від 18.04.2007 № 45/23-05/00373391 прийнято оспорювані позивачем податкові повідомлення-рішення від 04.05.2007 № 0000382350/0/6795 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 127759 грн., в тому числі 93626 грн. основного платежу та 32133 грн. штрафних (фінансових) санкцій, № 0000362350/0/6795 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 66890 грн., в тому числі 44593 грн. основного платежу та 22297 грн. штрафних (фінансових) санкцій, № 0000372350/0/6795 про визначення податкового зобов'язання з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у загальній сумі 44373,59 грн., в тому числі 29582,59 грн. основного платежу та 14791 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою для визначення позивачеві податку на прибуток слугували висновки перевірки про порушення вимог п.п. 4.1.1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.1, п. 5.9 ст. 5, п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8, п.п. 11.2.1 п. 11.2, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР; підставою для визначення позивачеві податку на додану вартість слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР; підставою для визначення позивачеві податку з доходів з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог ст.ст. 1, 2 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» від 11.12.1991 № 1963-XII.

Як вбачається з акту перевірки, порушення позивачем наведених норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» полягало у такому:

п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 1, п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 - позивач не збільшив валовий доход за операціями з поставки товару - сільськогосподарської техніки, яка не підпадає під визначення «основних фондів», оскільки придбана та реалізована в одному податковому періоді;

п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 - позивач неправомірно зменшив у 2 кварталі 2006 року валові доходи на суму повернутих товарів покупцем - СВАТ «Городищинське» за наявності отриманої позивачем попередньої оплати від такого покупця у квітні 2006 року;

п. 11.2.1 ст. 11, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 - позивач при списанні кредиторської заборгованості, за якою сплив строк позовної давності, зобов'язаний був, окрім віднесення такої заборгованості до валових доходів, зменшити валові витрати на відповідну суму в податковому періоді, в якому відбувається списання, про те валових витрат не зменшив;

п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 - у декларації за 3 квартали 2006 року, додаток КІ/1 «Розрахунок приросту (убутку) балансової вартості запасів» позивачем неправильно визначена (завищена) балансова вартість запасів станом на 30.09.2006 на суму 108800,00 грн. Станом на 01.01. 2006 по рахунку № 23 «виробництво» обліковуються залишки незавершеного виробництва внаслідок не оприбуткування збору врожаю озимої пшениці та озимого жита по незавершеному виробництву, придбаному у ПСП «Світоч», протягом липня-вересня 2006 року та включно по грудень 2006 року, незважаючи на те, що сезонний цикл збирання врожаю закінчився. Витрати понесено на придбання незавершеного виробництва, що не використовувалось у власній господарській діяльності, оскільки збір врожаю озимої пшениці та озимого жита по незавершеному виробництву не підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

З акту перевірки вбачається, що порушення позивачем вимог п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» полягало у тому, що позивач не визначив у вересні 2006 року об'єкт оподаткування з операцій з продажу товару - простого векселя на адресу ТОВ «Міжнародна насінева компанія», емітованого іншим підприємством - ТОВ «Інвестиційно-фінансова компанія «Євроінвестбуд», в результаті чого занизив податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 44593 грн. При цьому позивач отримав векселі від ТОВ «Інвестиційно-фінансова компанія «Євроінвестбуд» у рахунок поставки ним останньому товарів, а поставив векселі на адресу ТОВ «Міжнародна насінева компанія» у зв'язку з поставкою останнім на адресу позивача товарів.

З акту перевірки також вбачається, що порушення позивачем вимог ст. ст. 1, 2 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» полягало у тому, що позивач не включив у 4 кварталі 2005 року та 2006 році до розрахунку такого податку транспортні засоби, державна реєстрація яких здійснена у Шепетівському МРВ ВДАІ УМВС, проте які не обліковані на балансі підприємства.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд здійснюється за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених цією главою (главою 1 «Апеляційне провадження»).

Виходячи із приписів п. 1, п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України під час прийняття постанови суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження, та яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив правильності встановлених судом першої інстанції обставин та їх оцінки, дотримання судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалив постанову без повного встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення даної справи, без зазначення мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при ухваленні постанови, і положення закону, яким він керувався.

Приймаючи нову постанову, суд апеляційної інстанції обмежився лише зазначенням мотивів, з яких він виходив при наданні оцінки зафіксованому податковим органом порушенню вимог п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що пов'язано з операціями з простим векселем, вимог п.п. 8.2.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що пов'язано з операціями з реалізації позивачем сільськогосподарської техніки, а також вимог ст.ст. 1, 2 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів», що пов'язано із невключенням транспортних засобів до розрахунку відповідного податку.

При цьому суд апеляційної інстанції не встановив обставин щодо зафіксованих в акті перевірки порушень позивачем вимог:

п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11, що полягало у неправомірному зменшенні позивачем валових доходів на суму повернутих товарів покупцем - СВАТ «Городищинське» за наявності отриманої позивачем попередньої оплати від такого покупця;

п.п. п. 11.2.1 ст. 11, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, що полягало у тому, що позивач при списанні кредиторської заборгованості, за якою сплив строк позовної давності, не зменшив валових витрат на відповідну суму в податковому періоді, в якому відбувається списання;

п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5, що полягало в неправильному визначенні балансової вартості запасів внаслідок неоприбуткування збору врожаю озимої пшениці та озимого жита по незавершеному виробництву, придбаному у ПСП «Світоч».

При цьому суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованою постанову суду апеляційної інстанції і в частині, щодо якої останнім зазначено певні мотиви, оскільки останній неповно встановив обставини у справі, чітко не визначив суть зафіксованих в акті перевірки порушень, господарські операції, з якими такі порушення пов'язуються, норми матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні даної справи.

Висновки суду апеляційної інстанції, які викладені в абзацах третьому, четвертому, п'ятому та шостому мотивувальної частини постанови (а.с. 165) суперечать один одному (зокрема в абаці п'ятому суд вказує на спростування доводів податкового органу про те, що вексель є товаром, а в абзаці шостому суд вказує на те, що вексель не вважається засобом платежу).

Суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив повноту та правильність встановлених судом першої інстанції обставин, що мають значення для вирішення спору та їх правової оцінки, не дослідив та не оцінив усі доводи позивача та посилання на обставини, якими він обґрунтовував позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги, та обставини, якими податковий орган обґрунтовував власну позицію.

Також суд апеляційної інстанції не перевірив обґрунтованості та правильності вирішення судом першої інстанції спору в частині позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача в частині проведення виїзної планової перевірки, не з'ясував, в чому, на думку позивача, полягає протиправність таких дій, не перевірив правильності встановлених судом першої інстанції обставин та правової оцінки.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки усім зафіксованим в акті перевірки порушенням та позиціям суду першої інстанції, неповно дослідив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд касаційної інстанції вважає за правильне скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до цього суду, в ході якого суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, з'ясувати суть зафіксованих в акті перевірки порушень, обставини, якими сторони обґрунтовують вимоги і заперечення, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

При цьому суд касаційної інстанції звертає увагу на правильність викладеної судом апеляційної інстанції позиції про те, що позовні вимоги про визнання недійсним акту перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке може бути оскаржено до адміністративного суду.

При наданні оцінки позиції податкового органу щодо необхідності коригування валових витрат у сторону зменшення одночасно при збільшенні валових доходів на суму безповоротної фінансової допомоги - заборгованості платника податку перед іншою юридичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності, слід врахувати таке.

Відповідно до п.п. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених, пунктами 5.3.-5.7. цієї статті.

Згідно із п. 5.1. ст. 5 Закону валовими витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачено зобов'язання платника податку зменшувати валові витрати на суму товарів, віднесену до валових витрат за першою із визначених у п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 цього Закону подією.

Виходячи з вимог п.п. 4.1.6. ст. 4 Закону, сума кредитної заборгованості, що залишилась не стягнутою у зв'язку зі збігом терміну позовної давності, відноситься до валового доходу. При цьому коригування валових витрат на суму вартості отриманих, але не оплачених товарів, Законом не передбачено.

При наданні оцінки позиції податкового органу щодо заниження позивачем об'єкту оподаткування податком на додану вартість з операцій з продажу товару - простого векселя, емітованого третьою особою, слід врахувати таке.

Особливості оподаткування податком на додану вартість операцій з використанням векселів установлено п. 4.8 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі Закону). Зазначений пункт регулює нарахування податку на додану вартість під час здійснення операцій з поставки товарів (послуг), які є об'єктом оподаткування згідно з п. 3.1 ст. 3 цього Закону, під забезпечення боргових зобов'язань покупця, надане платнику податку у формі простого або переказного векселя, випущених таким покупцем або третьою особою.

Відповідно до абзацу третього п. 4.8 ст. 4 Закону для цілей оподаткування векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку, крім податкових векселів.

Отже, передача векселя, раніше емітованого третьою особою, не є формою грошових розрахунків за придбані товари (послуги). Господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари у будь-якій іншій формі, ніж грошова, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (послуг), згідно із п. 1.19 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є бартерною.

Таким чином, в операціях з використанням векселів, раніше емітованих третіми особами, для погашення заборгованості за придбані товари (послуги) такі векселі виступають як товар, що передається в межах бартерних операцій.

Видача векселя (крім податкового), виданого безпосередньо платником податку чи емітованого третіми особами та в подальшому переданого в розрахунок за товари (послуги), не супроводжується виникненням будь-яких додаткових податкових зобов'язань платника податку, зокрема у вигляді нарахувань податку на додану вартість на вартість векселя.

При цьому бартерний характер операцій з використанням векселів для компенсації вартості придбаних товарів (послуг) не впливає на необхідність нарахування податкових зобов'язань у даних операціях, оскільки п. 4.8 ст. 4 Закону не ставить у залежність незмінність податкових зобов'язань під час видачі (передачі) векселів від способу розрахунків.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Відкритого акціонерного товариства «Шепетівський цукровий комбінат» та Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2010 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло