Ухвала суду № 31536344, 13.03.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2013 р.справа № 2а/0470/1838/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Мельника В.В.

суддів: Юхименка О.В. Нагорної Л.М.

за участю секретаря: Рязанова А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платникам податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2011р. у справі №2а/0470/1838/11 за позовом Публічного акціонерного товариства «Сигмабанк» до про Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платникам податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби скасування повідомлення-рішення №0000278824/0,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Сигмабанк» (далі по тексту - позивач) звернулось з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платникам податків у м.Дніпропетровську (далі по тексту - відповідач), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення №0000278824/0 від 08.09.2010 р., винесене Спеціалізованою Державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську. (а.с.3-18)

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі №2а/0470/1838/11. (а.с. 1)

Позивач, посилаючись на доводи, викладені у позовній заяві, зазначив, що ревізори відповідача прийшли до висновку, що позивачем порушено ст.12, п.18.3 ст.18 Закону України №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", що банківською установою у перевіряємому періоді занижено податок на прибуток, порушено пп. «в» п.13.1, п.13.2 ст.13, п.16.13 ст.16 Закону №334/94-ВР при виплаті нерезиденту доходів типу «роялті» не нараховано, не утримано та не сплачено до бюджету податок з таких доходів за ставкою 15% від їх суми та за їх рахунок. Позивач вважає податкове повідомлення-рішення №0000278824/0 від 08.09.2010 р. неправомірним та таким, що має бути скасованим.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2011 року у справі №2а/0470/1838/11 адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Сигмабанк» задоволено. (суддя - Єфанова О.В.) (а.с.270-278)

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що формування позивачем страхових резервів за операціями з цінними паперами, методика формування яких передбачена Положенням про порядок формування резерву під операції банків України з цінними паперами, було правомірним та визначено суми валових витрат за правилами, встановленими пп. 12.2.1 Закону №334/94-ВР. Крім того, замовник не отримує права на користування правом інтелектуальної власності (авторським правом) на програмне забезпечення, а є кінцевим користувачем цього забезпечення, тому платежі за договором не відповідають визначенню роялті, наведеному в п. 1.30 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та не включаються до складу валових витрат на підставі пп. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 цього Закону.

Відповідач - Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платникам податків у м. Дніпропетровську, не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції у даній адміністративній справі, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.11 р. по справі №2а/0470/1838/11 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Публічному акціонерному товариству «Сигмабанк» відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги того факту, що у фінансовому обліку за операціями з цінними паперів банки відносять на доходи (або витрати) «реалізований результат» - тобто різницю між ціною продажу та купівлі кожного цінного паперу, яка буде відома на момент продажу. Висновки суду першої інстанції щодо правомірності формування ПАТ «Сигмабанк» страхового резерву по векселям, які класифіковані до портфеля на продаж і портфеля до погашення є необґрунтованими та такими, що зроблені без системного аналізу норм податкового законодавства та врахування істотних обставин справи.

21 лютого 2012 року на адресу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду за вх.№17011/13 надійшли заперечення позивача на апеляційну скаргу, в яких він посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платникам податків у м.Дніпропетровську без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2011р. у справі №2а/0470/1838/11 - без змін.

В підготовчій частині судового розгляду представник відповідача заявив клопотання про здійснення процесуального правонаступництва.

Винісши на розгляд зазначене клопотання, з урахуванням думок представників позивача, кожного окремо, колегія суддів ухвалила здійснити процесуальне правонаступництво, допустивши до участі у справі в якостя належного відповідача - Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську Державної податкової служби.

Представники відповідача, кожен окремо, посилаючись на доводи, викладені в апеляційній скарзі, та на свої пояснення, надані в судовому засіданні, повністю підтримали вимоги апеляційної скарги.

Представники позивача, кожен окремо, просили суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити за її необґрунтованості та безпідставності, а рішення суду першої інстанції як вмотивоване та законне - залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, об»єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду вважає, що відсутні підстави для скасування судового рішення, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що фахівцями відповідача проведено виїзну планову перевірку Публічного акціонерного товариства «СИГМАБАНК» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 року по 31.03.2010 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складений акт від 27.08.2010 року №1940-08-04/33972230.

З наданої суду ксерокопії зазначеного акту вбачається, що в ході перевірки було встановлено, що в порушення:

- пп.5.2.4 п.5.2 ст.5, пп. 12.2.1 та пп.12.2.2 п.12.2 ст.12 Закону №334/94-ВР, банківською установою внаслідок включення до складу валових витрат сум страхового резерву за операціями з цінними паперами в портфелі банку на продаж завищено валові витрати за перевіряємий період на загальну суму 901 825,64 грн

- п.1.32 ст.1, п.5.1, ст.5 Закону №334/94-ВР банківською установою у перевіряємому періоді завищено суму валових витрат на вартість послуг з незалежної оцінки ринкової вартості нерухомості, що не пов'язано з веденням господарської діяльності, на загальну суму 18 700,00 грн

- п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, ст.5 Закону №334/94-ВР банківською установою у перевіряємому періоді завищено валові витрати на вартість послуг з незалежної оцінки ринкової вартості пакету акцій, що не пов'язано з веденням господарської діяльності на загальну суму 1 000,00 грн

- пп.5.4.2 п.5.4 ст.5, п.18.3 ст.18 Закону № 334/94-ВР за перевіряємий період з 01.04.07 по 31.03.10 банківською установою занижено валові витрати на суму перерахованих роялті на загальну суму 63877,50 грн

- п.1.2 ст.1, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону №334/94-ВР за перевіряємий період з 01.04 07 по 31.03.10 банківською установою внаслідок помилкового визначення програмного забезпечення інформаційно-торгової системи "Meta Trader" нематеріальним активом та проведенням операцій з нарахування амортизації за період з 01.04.07р. по 01.01.09р., завищено суму амортизаційних відрахувань на 78 906,25 грн

За результатами розгляду матеріалів перевірки прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення №0000278824/0 від 08.09.2010 р., яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за основним платежем 5864,06 грн. та за штрафними санкціями 592163,76 грн.

В ході адміністративного оскарження скарги позивача залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін. При цьому збільшено суму основного платежу, визначену податковим повідомленням - рішенням №0000278824/0 від 08.09.2010 р на 225256,41 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 45091,28 грн.

Визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000278824/0 від 08.09.2010р. є предметом судового спору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно були сформовані страхові резерви під векселі (цінні папери) та віднесені до складу валових витрат згідно з пп. 12.2.1 Закону № 334, які у подальшому підлягають коригуванню, оскільки даною нормою передбачено віднесення сум страхових резервів для відшкодування збитків за придбаними цінними паперами, вексель же є борговим цінним папером, за яким існує заборгованість. При цьому будь-яких обмежень щодо класифікації цінних паперів, резерви за якими можуть або не можуть відноситись до складу валових витрат, не існує.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Сторони щодо встановлених судом фактичних обставин справи, заперечень не заявляли.

Як вбачається з матеріалів справи, за позицією податкового органу, оскільки векселі, по яких Позивач формував страховий резерв, придбані з метою подальшого продажу та отримання доходу, то виникнення збитків від вказаних операцій по своїй суті є неможливим. Оскільки Позивачем при здійсненні операцій з купівлі-продажу цінних паперів (векселів) не було виплачено суму, що складає основний борг, то не виник і ризик неповернення цих коштів. Крім того, на думку Відповідача, Положення НБУ „Про порядок формування резерву під операції банків України з цінними паперами", затвердженого поставою Правління НБУ від 02.02.2007р. №31, не передбачає формування резерву під заборгованість за операціями з цінними паперами, так як цінні папери, які знаходяться у портфелі банку на продаж, засвідчують лише право власності, а не боргове зобов 'язання.

Колегія суддів, як і суд першої інстанції, не погоджується з такими висновками Відповідача та вважає їх помилковими з огляду на наступне.

У відповідності з пп. 5.2.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР (в редакції Закону N 283/97-ВР від 22.05.97р.), до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Згідно з пп. 12.2.1 ст. 12 Закону N 283/97-ВР в редакції, чинній у 2007-2008 роках, будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній (далі - фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів, а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів, інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно з законодавством.

Згідно з пп.12.2.2. Закону № 334 з урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

Підпунктом 12.2.3 вказаної статті Закону № 334 ( у редакції, чинній на 2007-2008 роки) визначено, що розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати:

для комерційних банків - 10 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду;

У 2009 році - І кварталі 2010 року, норми ст.12 Закону №334, застосовувались у редакції Закону України від 23.06.09 №1533-УІ „Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи".

Пунктом 12.2.1 п.12.2 ст.12 Закону №334 було передбачено, що банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, формують резерви для відшкодування збитків за всіма видами кредитних операцій (у тому числі гарантій, поручительств, акцептів та авалів, підтверджених акредитивів, зобов'язань з кредитування, консолідованого іпотечного боргу), коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках, придбаними цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю), іншими активними банківськими операціями згідно із законодавством (далі - страховий резерв).

Страховий резерв формується банком самостійно в розмірі та в порядку, передбачених методикою, яка визначається для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та цінних паперів відповідно до повноважень, та включається до складу валових витрат.

Згідно з пп.12.2.2 п.12.2 ст.12 Закону №334 до складу валових витрат включається 80 відсотків (для банків на період до 1 січня 2011 року - 100 відсотків) сукупного розміру страхового резерву, сформованого банком або небанківською фінансовою установою згідно з підпунктом 12.2.1 цього пункту.

Страховий резерв формується банком самостійно в розмірі та в порядку, передбачених методикою, яка визначається Національним банком України, тобто, зокрема, відповідно до „Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні", затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 368, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.09.2001 р. за № 841/6032 із змінами і доповненнями (далі - Постанова № 368).

Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що положення Закону № 334 у жодній редакції, що діяла у перевіряємому періоді, не обмежували створення страхових резервів за видами цінних паперів. Віднесення суми сформованих страхових резервів до складу валових витрат було обмежено лише відповідним розміром суми сукупної заборгованості за борговими зобов'язаннями і будь-яких інших обмежень щодо віднесення страхових резервів, зокрема, за операціями з цінними паперами, до складу валових витрат Законом № 334 не визначено.

Порядок формування резервів під такі активні банківські операції як операції з цінними паперами визначено „Положенням про порядок формування резерву під операції банків України з цінними паперами", затвердженим постановою Правління Національного банку України від 02.02.2007 р. № 31, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.03.2007 р. за № 189/13456 із змінами і доповненнями (далі - Постанова № 31).

Пунктом 2 Постанови № 31 зазначено, що нестандартні цінні папери - активи у вигляді цінних паперів, за якими визнано втрату економічної вигоди та під які мають створюватися резерви; ризик цінного папера - ризик, пов'язаний з вкладанням коштів у цінний папір, що проявляється у вигляді втрати економічної вигоди від утримання цінного папера та засвідчується наявністю принаймні однієї із нижчезазначених подій (об'єктивних доказів зменшення корисності), які мають вплив на очікувані майбутні грошові потоки за цінним папером: фінансові труднощі емітента; висока ймовірність банкрутства; реорганізація емітента; зникнення активного ринку для цінних паперів через фінансові труднощі емітента; розірвання договору внаслідок невиконання його умов; прострочення виплати відсотків чи основної суми; значне або тривале зменшення справедливої вартості акцій та інших цінних паперів з нефіксованим прибутком порівняно з їх собівартістю.

Пункт третій вказаної Постанови прямо регламентує вимоги до розрахунку та формування резерву за цінними паперами в портфелі банку на продаж.

Підпунктом 3.1. Постанови № 31 визначено, що розрахунок резерву за цінними паперами здійснюється з урахуванням виду цінного папера (боргові цінні папери, акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком) і методу визначення його балансової вартості (собівартості або справедливої вартості).

Отже, і Постанова № 31 не містить жодних обмежень щодо формування страхових резервів за операціями з такими цінними паперами як векселі , у тому числі і у портфелі банку на продаж.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що формування Позивачем страхових резервів за операціями з цінними паперами правомірно здійснено з урахуванням методики, визначеної Постановою № 31, та про те, що Позивачем правомірно визначенно і суму валових витрат за правилами, встановленими пп. 12.2.1 Закону № 334, з урахуванням положень пп.12.2.2 , 12.2.3 п.12.2 ст.12 Закону №334, є правомірними та такими, що підтверджуються вищевказаними доказами та положеннями правових норм, що діяли на час виникнення спірних правовідносин.

Щодо твердження Відповідача про те, що оскільки векселі, по яких Позивачем сформовано страховий резерв, придбані з метою подальшого продажу, то і виникнення збитків від вказаних операцій по своїй суті не є можливим, а отже, не виникає і ризик неповернення цих коштів, а тому відсутні правові підстави створення страхового резерву за такими операціями, визнаються колегією суддів помилковими та такими, що не ґрунтуються на положеннях діючого законодавства щодо цього питання.

Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог, колегія суддів керується, в тому числі, й вимогами п. 5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР, згідно яких, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334/94-ВР передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Пунктами 5.3- 5.7 ст.5 Закону №334/94-ВР визначено вичерпний перелік витрат, які не включаються до складу валових витрат. Жодним підпунктом зазначених пунктів не встановлено будь-яких обмежень щодо не можливості включення витрат на проведення незалежної оцінки нерухомого майна або цінних паперів банками, що є обєктами застави за умови надання кредиту.

Статтею 1 Закону України „Про заставу" від 02.10.1992 р. № 2654-XII із змінами і доповненнями (далі Закон № 2654) застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Згідно з цим ст. 12 Закону № 2654 визначено, що у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.

При укладанні договору застави за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін може бути проведена аудиторська перевірка достовірності та повноти балансу або фінансового стану відповідної сторони договору застави та оцінка предмета застави відповідно до законодавства.

З правового аналізу зазначених законодавчих норм колегія суддів робить висновок, що Закон №2654 не обмежує здійснення оцінки майна лише власником цього майна та не визначає, що вигодонабувачем при оцінці майна є саме власник.

Крім того, статтею 8 Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" наведено вичерпний перелік обмежень щодо проведення оцінки майна, при цьому будь-яких обмежень щодо можливості проведення банком оцінки заставного майна не існує.

Законом № 2568 не визначається вигодонабувач, як це визначено в Акті, оскільки власник майна не отримує будь-яких доходів за результатами проведення незалежної оцінки.

На підставі зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат вартість послуг за проведення незалежної оцінки ринкової вартості нерухомості та ринкової вартості пакета акцій.

Як вбачається з матеріалів справи, між ЗАТ „АКБ „СИГМАБАНК" та Компанією Meta Quotes Software Corp. укладено Угоду від 23.01.07 № МТ/Sgma-07.

Згідно п.1.1 Угоди Ліцензіар надає Ліцензіату майнові права на цільове використання інформаційно-торгової системи „Meta Trader" програмного забезпечення для ЕВМ, призначеної для організації брокерського обслуговування клієнтів, які здійснюють торгівлю через мережу Інтернет.

Відповідно до п. 5.1 Угоди за надання вказаних в угоді майнових прав Ліцензіату останній сплачує Ліцензіару авторську винагороду в розмірі 50000 дол. США.

Судом першої інстанції встановлено, що у перевіряємому періоді з 01.04.07 по 31.03.10 ПАТ "СИГМАБАНК" здійснено перерахування остаточної суми винагороди. Поставка Компанією Meta Quotes Software Corp. програмного забезпечення здійснено згідно акту приймання-передачі б/н від 25.04.07 та введено ЗАТ „АКБ „СИГМАБАНК" в експлуатацію відповідно до Акту (внутрішнього переміщення форми №ОЗ-1) № 000167 від 13.07.07 р.

У фінансовому обліку вказана операція відображена у ІІ кварталі 2007 року, що підтверджується меморіальним ордером № 21_18 від 13.07.07 на суму 252500,00 грн.

У податковому обліку вартість придбаного програмного забезпечення інформаційно-торгової системи „Meta Trader" у вигляді амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, поступово, починаючи з IV кварталу 2007 року по IV квартал 2008 року, відноситься на зменшення скоригованого прибутку ПАТ „СИГМАБАНК".

Відповідно до абз. 1 п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", роялті - це платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- чи аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торговельної марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Тобто, під терміном "роялті" слід розуміти платежі за отримання права на користування авторським правом.

Згідно зі статтями 418, 440 та 441 Цивільного кодексу України право на користування авторським правом є одним з майнових прав інтелектуальної власності, які можуть повністю або частково передаватися іншій особі. Таким використанням є: опублікування (випуск у світ); відтворення будь-яким способом та в будь-якій формі; переклад; переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; публічне виконання; продаж, передання внайми (оренду) тощо; імпорт примірників, примірників перекладів, переробок тощо.

Статтею 31 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено - майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Відповідно до пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до групи 4 основних фондів належать електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друкування інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Термін "комп'ютерна програма" наведено в Законі України "Про авторське право і суміжні права", тому в податковому обліку комп'ютерна програма (програмне забезпечення) вважається об'єктом основних фондів групи 4.

Згідно з пп. 8.3.5 п. 8.3 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2, 3 і 4, здійснюється за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів. При цьому окремий облік балансової вартості індивідуальної матеріальної цінності, що входить до складу основних фондів груп 2, 3 або 4, з метою оподаткування не ведеться.

Колегія суддів вважає, що якщо договором не передбачено отримання замовником права на користування, зазначеного у ст. 441 Цивільного кодексу України, а комп'ютерна програма надається лише для функціонального використання в господарській діяльності цього замовника, то в такому випадку замовник фактично є її кінцевим користувачем тобто таке використання програмного забезпечення не є використанням у розумінні ст. 441 цього Кодексу.

Оскільки у даному конкретному випадку замовник, позивач по справі, не отримує права на користування правом інтелектуальної власності (авторським правом) на програмне забезпечення, а є кінцевим користувачем цього забезпечення, колегія суддів приходить до висновку, що платежі за договором не відповідають визначенню роялті, наведеному в п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", та не включаються до складу валових витрат на підставі пп. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 цього Закону.

Виходячи з наведеного, понесені платником податку за отримання права на використання програмного забезпечення, збільшують балансову вартість групи 4 основних фондів та підлягають амортизації.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення позовних вимог прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 08 вересня 2011р. необхідно залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування законної постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.160,196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2011р. справі №2а\0470\1838\11 - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, а вразі складання рішення в повному обсязі відповідно до статті 160 зазначеного Кодексу - з дня складання постанови в повному обсязі.

Повний текст виготовлено - 20 травня 2013р.

Головуючий: В.В. Мельник

Суддя: О.В. Юхименко

Суддя: Л.М. Нагорна