Ухвала суду № 31533551, 31.05.2013, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22-ц/778/2845/13 Головуючий у 1 інстанції: Ярош С.О.

Суддя-доповідач: Боєва В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2013 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Боєвої В.В.,

Суддів Денисенко Т.С., Коваленко А.І.,

При секретарі: Хомяк К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства „Аграрний дім" на рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 08 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства „Аграрний дім", третя особа відділ Дежкомзему в Гуляйпільському районі Запорізької області про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі,

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ „Аграрний дім" про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі.

В позові зазначав, що йому на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 6,2722 га, розташована на території Гуляйпільської міської ради Запорізької області, яку 15.01.2005 року він за договором оренди передав відповідачу строком на 5 років і дія договору закінчується 24.04.2011 року. Він звернувся до відповідача з заявою про припинення договору оренди земельної ділянки після закінчення строку його оренди, однак йому було повідомлено, що 08.07.2009 року ним підписана додаткова угода до договору оренди земельної ділянки, яка продовжує строк її оренди на 5 років.

Однак додаткову угоду він не підписував, за фактом підроблення його підпису порушена кримінальна справа. Вважає, що додаткова угода не відповідає його волі. З цих підстав просив визнати недійсною додаткову угоду від 08.07.2009 року до договору оренди землі б/н від 15.01.2005 року та стягнути на його користь з відповідача сплачену суму судового збору.

Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 08 квітня 2013 року позов задоволено.

Визнано додаткову угоду до договору оренди землі №б/н від 15.01.2005 року укладену між ОСОБА_2 та ПАТ „Аграрний дім" Гуляйпільського району Запорізької області про оренду земельної ділянки площею 6,2722 га, розташовану в ДП 4 п. 88 на території Гуляйпільської міської ради Запорізької області, належну ОСОБА_2 на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЗП№020112, зареєстровану 09.10.2009 року за № 040926900227 в Гуляйпільському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП „Центр ДЗК" недійсною.

Стягнуто з ПАТ „Аграрний дім" на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 107 грн. 30 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду ПАТ „Аграрний дім" подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

У відповідності до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції вірно посилався на положення статей 203, 215 ЦК України, якими визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та підстави визнання правочину недійсним. Також суд застосував приписи статей 30, 31 Закону України «Про оренду землі», якими встановлено підстави здійснення зміни умов договору оренди землі та підстави припинення договору оренди землі та статей 78, 152 ЗК України - щодо визначення змісту права власності на землю та способів захисту прав на земельну ділянку.

При цьому суд виходив з того, що додаткова угода до договору оренди землі підписана не позивачем, а іншою особою, отже його справжнє волевиявлення щодо розпорядження належним майном - спірною земельною ділянкою - на умовах, передбачених договором, не засвідчене відповідно до закону.

Такий висновок суду узгоджується з матеріалами справи, поясненнями сторін та підтверджується письмовими доказами: висновком спеціаліста - експерта Пологівського підрозділу Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 01.12.2011 року та висновком судової почеркознавчої експертизи № 28/13 від 21.01.2013 року, виконаної Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз.

З висновку від 01.12.2011 року вбачається, що підпис від імені ОСОБА_2 в розділі «Реквізити сторін» в графі «Орендодавець» в додатковій угоді від 08.07.2009 року до договору оренди землі б/н від 15.01.2005 року виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою (а. с. 91-97).

За клопотанням представника відповідача - ПАТ «Аграрний дім» ухвалою суду від 14.11.2012 року було призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання: Чи виконаний підпис від імені ОСОБА_2 в додатковій угоді від 08.07.2009 року особисто, чи підписаний договір оренди землі б/н від 15.01.2005 року позивачем особисто (а. с. 132).

У висновку судової почеркознавчої експертизи № 28/13 від 21.01.2013 року, виконаної Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз, зазначено наступне: «Підпис від імені ОСОБА_2 в графі «Орендодавець» додаткової угоди від 08.07.2009 року, зареєстрованої Гуляйпільським районним відділом Запорізької філії «Центр ДЗК» 09.10.2009 року № 040926900227 до договору оренди землі б/н від 15.01.2005 року виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою» (а. с. 154-164)

Також слід зазначити, що позивач ОСОБА_2 не надавав права підпису іншим особам, угода не відповідає волевиявленню позивача, а тому суд з огляду на положення до ч. 3 ст. 203, ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України дійшов вірного висновку, що такий правочин є недійсним.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, належним чином оціненим доказам, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 3 статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Зі змісту статті 215 ЦК України вбачається, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Зокрема, частиною 3 цієї статті передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Основні доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд неправильно зазначав, що волевиявлення ОСОБА_2 при підписання додаткової угоди не було вільним, оскільки відсутні докази стосовно тиску в момент підписання угоди. Також судом не враховано факт виплати відповідачем та отримання позивачем після укладення додаткової угоди орендної плати та фактичне виконання умов договору оренди землі, що на думку апелянта свідчить про дійсність додаткової угоди.

Такі доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження при апеляційному розгляді.

По-перше, не має сенсу оцінювати, чи був тиск на ОСОБА_2 при підписанні додаткової угоди, оскільки ОСОБА_2 взагалі не підписував цю угоду, а підписала інша особа, про що зазначено у висновку спеціаліста - експерта Пологівського підрозділу Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 01.12.2011 року та у висновку судової почеркознавчої експертизи № 28/13 від 21.01.2013 року, виконаної Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз (а. с. 91-97; 154-164).

Щодо доводу апеляційної скарги стосовно отримання позивачем орендної плати, то слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. Отже, отримання орендної плати не має суттєвого значення для визнання договору оренди недійсним.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання додаткової угоди недійсною, оскільки положення ч. 1 ст. 241 ЦК України - щодо подальших після укладення додаткової угоди дій позивача, які на думку відповідача, свідчать про наступне схвалення ОСОБА_2 додаткової угоди до договору оренди та її умов - не поширюються на спірні правовідносини, так як позивач не надавав довіреності та не передавав повноважень на підписання додаткової угоди іншій особі.

Із апеляційної скарги вбачається, що інші доводи не мають належного обґрунтування у чому полягає порушення вимог матеріального і процесуального права, а тому не дають підстав для висновку щодо незаконності чи неправильності оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин судова колегія вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Аграрний дім" відхилити.

Рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 04 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: