Постанова № 31522232, 30.05.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2013 р. Справа № 922/661/13-г

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гончар Т. В., суддя Гребенюк Н. В. , суддя Істоміна О.А.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників:

прокурора - Кондратюк Н.А. посвідчення № 009093 від 12.10.2012 р.

позивача - Ісаєва Я.В. за довіреністю № 01/24 від 26.02.2013 р., Воробйова Л.І. за довіреністю № 01/25 від 26.02.2013 р., Гордієнко О.Г. за довіреністю № 01/168 від 07.09.2012 р.,

відповідача - Ярова Л.Л. за посвідченням № 13-010 від 01.12.2011р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу прокурора Дергачівського району Харківської області (вх. № 1261Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2013 р. у справі № 922/661/13-г

за позовом Відкритого акціонерного товариства "АТП-16351", м. Дергачі Харківська область

до Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, м. Дергачі Харківська область

про стягнення 41624,21 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2013р. позивач - Відкрите акціонерне товариство "АТП-16351", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області 3% річних у розмірі 41624,21 грн., нарахованих у зв'язку з порушенням відповідачем грошових зобов'язань за договорами на виплату компенсацій за перевезення пільгового контингенту пасажирів від 26.02.2003 р. та від 26.01.2004 р. Крім того, просив судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.03.2013 р. у справі № 922/661/13-г (суддя Денисюк Т.С.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області на користь ВАТ "АТП-16351" 3% річних в сумі 41624,21 грн. та 1720,50 грн. судового збору.

Прокурор Дергачівського району Харківської області з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2013 р. у справі № 922/661/13-г скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Вимоги скарги прокурор, зокрема обґрунтовує тим, що в даному випадку має місце порушення інтересів держави в особі Дергачівської районної Державної адміністрації, що передбачає необхідність представництва інтересів останньої прокуратурою району. Стверджує, що відповідач мав право брати бюджетні зобов'язання та провадити видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом Дергачівської районної державної адміністрації і будь-які зобов'язання, взяті Дергачівською районною державною адміністрацією за кошти Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями, витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися. Крім того, заявник апеляційної скарги стверджує, що підставою для стягнення 3 % річних повинно здійснюватись за двох умов: відшкодування матеріальних втрат кредитора здійснюється у разі знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та разі користування боржником утриманими грошовими коштами належними до сплати кредитору. В даному випадку факт користування боржником коштами не підтверджений.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з її вимогами не погоджується. Рішення місцевого господарського суду від 19.03.2013р. вважає законним та обґрунтованим, стверджує, що господарським судом Харківської області при прийнятті оскаржуваного рішення правомірно застосовано до спірних правовідносин норми господарського та цивільного законодавства України та відсутні будь-які підстави вважати, що судом помилково застосовано матеріальне чи процесуальне право в розрізі даного спору. Свою позицію, крім того, зокрема обґрунтовує тим, що у даній справі предметом спору є компенсація позивачу його збитків, пов'язаних з виконанням пільгових перевезень пасажирів, які здійснювались на підставі відповідних господарських договорів в ході своєї господарської діяльності. Не зважаючи на те, що однією із сторін у договорах на перевезення є орган владних повноважень, правовідносини з пільгового перевезення пасажирів не мають публічно-правового характеру та не пов'язані з реалізацією публічної влади, тому даний спір є господарським, а не адміністративним та підлягає розгляду за правилами Господарського процесуального кодексу України. Посилання відповідача виключно на норми бюджетного законодавства є таким, що суперечить природі спірних правовідносин, що існують між сторонами, які є саме договірними правовідносинами. Таким чином, враховуючи характер спірних правовідносин, даний спір є господарським та підлягає вирішенню за правилами Господарсько процесуального кодексу України, із застосуванням норм цивільного та господарського законодавства.

Відповідач письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, у судовому засіданні його уповноважений представник вимоги апеляційної скарги підтримує у повному обсязі та просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ВАТ "АТП-16351" відмовити.

У призначене судове засідання 22.05.2013р. з'явилися: прокурор, представники сторін та надали пояснення по справі.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на скаргу доводи прокурора та позивача, заслухавши у судовому засіданні пояснення прокурора, а також уповноважених представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Як свідчать матеріали справи, у серпні 2005 року Відкрите акціонерне товариство "АТП-16351" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до: 1) Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, 2) Управління соціального захисту населення Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, третя особа - Головне управління промисловості, транспорту та зв'язку Харківської обласної державної адміністрації про стягнення компенсації за безкоштовний проїзд пільгової категорії пасажирів в сумі 1211550,00 грн. за договорами б/н від 26.02.2003р. та 26.01.2004р. на виплату компенсації за перевезення пільгового контингенту пасажирів.

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.04.2010 р. у справі №61/142-09, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.11.2010 р. позов задоволено частково. Стягнуто з Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області на користь ВАТ "АТП-16351" 1211550, 00 грн. заборгованості, 12115 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення набрало законної сили 15.11.2010 р.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.02.2011р. у справі № 61/142-09 (42/91-08, 53/441-06, 08/288-05) постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.11.2010 р. залишено без змін.

09.12.2010р. господарським судом Харківської області було видано відповідний наказ про примусове виконання рішення господарського суду Харківської області від 07.04.2010 року у справі №61/142-09 та 27.05.2011р. відділом державної виконавчої служби головного управління юстиції у Харківській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 26779403.

Також, рішенням господарського суду Харківської області від 12.03.2012 р. у справі №5023/10649/11, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2012 р., постановою Вищого господарського суду України від 26.10.2012 р. позов ВАТ "АТП-16351" про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних задоволено частково. Стягнуто з Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області на користь ВАТ "АТП-16351" за період з 23.12.2008 р. по 23.12.2011 р. 340599,91 грн. інфляційних нарахувань та 3% річних в сумі 109139,08 грн.

23.03.2012р. господарським судом Харківської області було видано відповідний наказ про примусове виконання рішення господарського суду Харківської області від 12.03.2012 р. у справі №5023/10649/11 та 25.05.2012 р. відділом державної виконавчої служби головного управління юстиції у Харківській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 32765903.

Постановами відділу державної виконавчої служби головного управління юстиції у Харківській області від 04.01.2013р.накази повернуті стягувану та направлені ним до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області.

Як зазначає позивач, рішення господарського суду Харківської області від 12.03.2012 р. у справі № 5023/10649/11 Державною казначейською службою України 15 квітня 20ІЗ р. виконане у повному обсязі.

Проте, станом на момент подання даного позову ВАТ "АТП-16351" - 13 лютого 2013р., рішення господарського суду Харківської області від 07.04.2010 р. у справі №61/142-09 не виконане, відповідачем доказів погашення існуючої заборгованості перед позивачем у розмірі 1211550,00 грн. місцевому господарському суду надано не було.

Отже, суд першої інстанції правомірно встановив, що після прийняття судом рішення про стягнення основного боргу, грошове зобов'язання не припинилось, оскільки позивач реально грошові кошти не отримав.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення даної статті застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов'язання в незалежності від наявності вини в його діях.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися.

В інформаційному листі ВГСУ № 01-8/685 від 20.11.2008 року зазначено, що право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно зі статтями 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Водночас, приписи статті 625 ЦК України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення (постанова Верховного Суду України від 30.09.2008 №1/384-07).

Три відсотки річних - це частина грошового зобов'язання боржника, як спеціальна відповідальність перед кредитором за порушення грошового зобов'язання; стягнення трьох відсотків річних є правом кредитора, встановленим законом. Три відсотки річних не є штрафом, неустойкою або способом забезпечення виконання зобов'язань.

У зв'язку з цим, з посиланням на прострочення виконання грошового зобов'язання Дергачівською районною державною адміністрацією Харківської області перед ВАТ "АТП-16351", господарським судом Харківської області було прийнято рішення від 19.03.2013р. у справі № 922/661/13-г, яким позов задоволено повністю.

Прокурор Дергачівського району Харківської області з даним рішенням не погоджується, вважає його таким, що підлягає скасуванню.

Натомість, суд апеляційної інстанції з доводами прокурора не погоджується, враховуючи наступне.

Статтею 35 ГПК України визначено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, тобто, сукупність даних, що характеризують подію (в чому полягала ця подія, чи мала вона місце та коли, хто був її учасниками тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, судовими рішеннями першої, апеляційної та касаційної інстанцій встановлено, що правовідносини, які склалися між Дергачівською районною державною адміністрацією Харківської області та ВАТ "АТП-16351" підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, оскільки вони виникли у господарських правовідносинах і суб'єктний склад сторін відповідає вимогам ст. 1 ГПК України.

Більше того, вирішення щодо підвідомчості таких спорів унормовано постановою пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011р. №10 (зі змінами, внесеними постановою пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013р. №3).

Так, у п.п.3.2. п.3 згаданої Постанови зазначено, що господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані зі стягненням з органів місцевого самоврядування та спеціально уповноважених державних органів, які є розпорядниками бюджетних коштів, сум збитків, пов'язаних з перевезеннями пасажирів пільгових категорій.

Частиною 1 ст. 175 ГК України прямо встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься і в ч. 1ст. 193 ГК України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає безпідставними посилання прокурора на те, що у позові не зазначено жодної норми закону, яка б відсилала вирішення спору в порядку господарського судочинства до вимог Цивільного кодексу України, якщо діє Господарський кодекс України, який визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Разом з цим, як підставу для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 41624,21 грн. нарахованих у зв'язку з порушенням відповідачем грошових зобов'язань за договорами на виплату компенсацій за перевезення пільгового контингенту пасажирів б/н від 26.02.2003 р. та від 26.01.2004 р., місцевий господарський суд, з посиланням на п. 2 ст. 35 ГПК України, прийняв рішення від 19.03.2013р. у справі № 922/661/13-г.

З даним висновком місцевого господарського суду також погоджується колегія суддів апеляційного господарського суду, враховуючи наступне.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.

09.12.2010р. господарським судом Харківської області, як вже зазначалося вище, було видано відповідний наказ про примусове виконання рішення господарського суду Харківської області від 07.04.2010 року у справі №61/142-09, проте цей наказ як на час прийняття оскаржуваного рішення, так і на час розгляду у суді апеляційної інстанції залишається не виконаним (докази виконання суду не було надано).

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Зазначена норма Конституції України кореспондується зі ст. 115 ГПК України, якою передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому ГПК України та України "Про виконавче провадження".

Тобто, за загальними принципами чинного законодавства, виконання судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

В рішенні господарського суду Харківської області від 12.03.2012 року у справі №5023/10649/11 встановлена правомірність стягнення з відповідача 3%.

У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що оскільки за цим рішенням у даній справі стягнуто 3% річних в сумі 41624,21грн. у межах спірних договорів за період з 23.12.2008 р. по 23.12.2011 р., то в силу приписів ст. 35 ГПК України, а також з урахуванням приписів ст.ст. 509, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 175, 193 Господарського кодексу України, стягнення 3% річних в сумі 41624,21грн. у межах спірних договорів за період з 24.12.2011р. по 13.02.2013 р. за прострочення виконання вказаних договорів є правомірним.

Відповідно до ст. 124 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується. Для забезпечення судового захисту Конституція України у статті 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами, неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів. Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обмежене.

Офіційне тлумачення ст. 124 Конституції України наведено в рішенні Конституційного суду України від 09.07.2002 р. №15-рп/2002 у справі №1-2/2002 за конституційним звернення Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення частини другої статті 124 Конституції України.

Із змісту ч. 2 статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин.

Зокрема, в абзацах 4,5 п.3 зазначеного рішення Конституційного суду зазначено, що ч. 4 статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто, можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами, у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту.

Колегія суддів вважає, що таким Конституційним та процесуальним правом скористалося Відкрите акціонерне товариство "АТП-16351" для захисту свого порушеного права з боку Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, звернувшись до господарського суду Харківської області з відповідним позовом. Колегія суддів вважає, що заявлений позов було цілком законно та обґрунтовано задоволено судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 121 Конституції України одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Відповідно до частини першої статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судових рішень господарських судів, заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду.

Прокурор Дергачівського району Харківської області в межах вказаних норм чинного законодавства звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою для забезпечення, на його думку, захисту інтересів держави в особі Дергачівської районної державної адміністрації.

У контексті ст. 1 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов про захист свого порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Юридична заінтересованість позивача у судовому процесі зобов'язує його довести як наявність спірних матеріальних правовідносин, так і ту суб'єктивну обставину, що його права порушені і на відповідача має бути покладено відповідальність на передбачених законом підставах.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 у справі N 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 ЦПК України та інших законах України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Оскільки колегія суддів вбачає цивільний інтерес позивача, обґрунтований належними та допустимими доказами наявними в матеріалах справи, який підлягає правовому захисту і у цьому зв'язку може вважатись законним, то і наявні підстави для задоволення позову ВАТ "АТП-16351".

Пунктами 2, 3 ст. 13 ЦК України визначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Судова колегія вважає, що позиція відповідача свідчить, що саме його дії на протязі виконання договорів, а також після закінчення строку їх дії є неправомірними та такими, що вчинюються з наміром завдання шкоди своєму контрагенту - ВАТ "АТП-16351", тому колегія суддів вважає, що саме дії відповідача не відповідають вимогам п.1 ст. 203 ЦК України, моральних засад суспільства.

Також, колегія суддів, з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що прокурор, звернувшись з апеляційною скаргою в інтересах відповідач, не довів яким чином права останнього і ким порушені. Більше того, відповідач, взявши на себе зобов'язання за договорами на виплату компенсацій за перевезення пільгового контингенту пасажирів б/н від 26.02.2003 р. та від 26.01.2004 р., і на час розгляду позову не виконав рішення суду від 07.04.2010р. та не розрахувався з позивачем у повному обсязі, а звернувся до прокурора для представництва його інтересів як порушення інтересів держави в особі Дергачівської районної державної адміністрації, суд апеляційної інстанції вважає, що всупереч приписам п.6 ст. 3 ЦК України, це є дією несправедливою та недобросовісною.

Викладені в оскаржуваному рішенні висновки господарського суду першої інстанції, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі ст. 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись Законом.

Отже позивач надав, а господарський суд Харківської області належним чином дослідив та оцінив докази, які свідчать про невиконання відповідачем своїх зобов'язань на час розгляду у суді першої інстанції за договорами на виплату компенсацій за перевезення пільгового контингенту пасажирів б/н від 26.02.2003 р. та від 26.01.2004 р. присудженим до стягнення. Позивач у повній відповідності до чинного законодавства матеріально обґрунтував та довів правомірність своїх позовних вимог до відповідача. Відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ні під час розгляду апеляційної скарги прокурора не надав жодного доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і викладених в апеляційній скарзі тверджень прокурора. Наведені прокурором в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не відповідають законодавству.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 99,101,102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2013 р. у справі № 922/661/13-г залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови підписано 27 травня 2013 р.

Головуючий суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Істоміна О.А.