Ухвала суду № 31516495, 21.05.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/282/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В. Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Бужак Н. П.

Суддів Костюк Л.О., Твердохліб В.А.

За участю секретаря Савін І.В.

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року у справі за позовом Дочірнього підприємства «Дрінкс Україна» до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Дочірнє підприємство «Дрінкс Україна» звернулось до суду з позовом до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000402200 від 24.10.2012 року, № 0000542200, №0000552200, №0000562200 від 24.12.2012 року.

Відповідно до постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року позовні вимоги задоволено.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідач Ніжинська об'єднана державна податкова інспекція Чернігівської області подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги залишити без задоволення.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з»явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Ніжинською ОДПІ проведена документальна планова виїзна перевірка ДП «Дрінкс Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 08.10.2012 року № 990/22-24268368 у якому зазначено порушення позивачем вимог законодавства України, зокрема: ст.1,2 Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства», пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49, пп. 54.3.1 п.54.3 ст. 54 та п. 120.1 ст.120 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства на суму 1 452 647,83 грн.

Крім того, податковим органом винесено 24.10.2012 року податкове повідомлення-рішення №0000402200, яким підприємству донараховано зобов'язання за збором на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства на суму 1 817 849,79 грн, в т.ч. 1 452 647,83 грн за основним платежем та штрафні санкції в розмірі 365201,96 грн.

Також судом першої інстанції встановлено, що у перевіряємий період ДП «Дрінкс Україна» здійснювало операції з придбання імпортного пива, яке передавалося для реалізації за договором комісії № 3 від 05.01.2011 року ДП «Пілснер Україна», а також за договором комісії №5 від 01.07.2011 року ПП «Пілснер Дистриб»юшин».

Відповідно до даних договорів комісіонер зобов'язався за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один або декілька правочинів щодо продажу товарів, а саме пива солодового за ціною не нижчою узгодженої сторонами договору та зафіксованій в актах передачі на комісію.

Як зазначено в акті перевірки, податковий орган прийшов до висновку, що позивач повинен нараховувати збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства в розмірі 1,5 % на виручку, одержану від ДП «Пілснер Україна» та ПП «Пілснер Дистриб»юшин» за продане пиво всього на суму 1 452 647,83 грн. Крім того, відповідачем було зазначено, що пиво є підакцизним товаром у розумінні п.215.1 ст. 215 ПК України. Тому, відповідач дійшов висновку, що передача позивачем пива згідно з договорами комісії комісіонерам є реалізацією підакцизних товарів у зв'язку з чим перераховані кошти від ДП «Пілснер Україна» та ПП «Пілснер Дистриб»юшин» на користь ДП «Дрінкс Україна» вдруге підлягають оподаткуванню збором на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Згідно з пп. 14.1.202 п.14.1 ст.14 ПК України продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

За змістом пп. 14.1.212 ст. 14.1 ст.14 ПК України реалізація підакцизних товарів (продукції) - будь-які операції на митній території України, що передбачають відвантаження підакцизних товарів (продукції) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами з передачею прав власності або без такої, за плату (компенсацію) або без такої, незалежно від строків її надання, а також безоплатного відвантаження товарів, у тому числі з давальницької сировини.

За змістом статті 1 Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» платниками збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності та підпорядкування, які реалізують в оптово-роздрібній торговельній мережі та мережі громадського харчування алкогольні напої та пиво.

Виробники алкогольних напоїв та пива є платниками збору лише за умови реалізації ними цієї продукції в роздрібній торгівлі безпосередньо споживачам. У разі постачання такої продукції суб'єктам оптової та роздрібної торгівлі власного виробництва вони не є платниками збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

У разі реалізації алкогольних напоїв та пива за договорами комісії (консигнації) платниками збору є суб'єкти підприємницької діяльності (крім виробників-комітентів у разі здійснення ними оптової торгівлі алкогольних напоїв та пива), які отримують на свій рахунок кошти або інші види компенсації за продаж цієї продукції.

Згідно статті 2 Закону, об'єктом оподаткування збором є виручка - товарооборот, одержаний на всіх етапах реалізації в оптово-роздрібній торговельній мережі та мережі громадського харчування алкогольних напоїв та пива, у тому числі за операціями, що не передбачають оплати у грошовій формі.

Підпунктом 6.2 п. 6 Положення №290 (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Мінфіну України від 29.11.1999 року визначено, що не визнаються доходами такі надходження від інших осіб як , зокрема, сума надходжень за договором комісії агентським та іншим аналогічним договорам на користь комітента, принципала, тощо.

Отже, суд першої інстанції вірно зазначив в оскаржуваній постанові, що кошти, отримані комісіонером від реалізації пива, не є виручкою комісіонера, а обліковуються як виручка комітента, а тому внаслідок реалізації алкогольних напоїв за договорами комісії виникає лише один об'єкт оподаткування алкозбором - виручка комітента.

Як зазначено у роз'ясненні ДПА України, розміщеного в Єдиній базі податкових знань, при реалізації алкогольних напоїв та пива в оптово-роздрібній торгівельній мережі за договором комісії об'єктом оподаткування є виручка торговельного обороту від зазначеної продукції. У разі, коли таку виручку отримує на свій рахунок комісіонер, то він нараховує суму збору, подає звіт до податкового органу за місцем реєстрації та сплачує його до бюджету, а у разі отримання виручки на свій рахунок комітентом, то в цьому випадку комітент (крім виробників алкогольних напоїв) нараховує суму збору, подає звіт та сплачує суму збору до бюджету.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач правомірно керувався у своїй діяльності роз'ясненням ДПА України, зазначеним судом вище, так як воно не було змінено чи скасовано.

Таким чином, сплата збору за договором комісії, передбаченого ч.3 ст.1 вищезазначеного Закону покладається на комісіонерів, оскільки кошти, отримані від покупців надходили на їх банківські рахунки.

Крім того, суд під час розгляду справи встановив, що ДП «Пілснер Україна» та ПП «Пілснер Дистриб»юшин» було нараховано суму збору, що підтверджено долученими до справи платіжними дорученнями, бухгалтерськими довідками.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини у справі, надав їм правову оцінку з урахуванням чинного на момент виникнення правовідносин законодавства та прийшов до правильного висновку про те, що позивач повинен був нараховувати збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства в розмірі 1,5 % на виручку, одержану від ДП «Пілснер Україна» та ПП «Пілснер Дистриб»юшин»за продане пиво на суму 1 452 647,83 грн та неправомірно виніс податкове повідомлення-рішення від 24.10.2012 року № 0000402200.

На підставі направлень від 04.12.2012 року №818 Ніжинською ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ДП «Дрінкс Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.09.2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 06.12.2012 року №1310/22-24268368 в якому зазначено виявлені під час перевірки порушення позивачем вимог чинного законодавства України, зокрема:

-п.5.1, пп. 5.2.1 п.5.2, пп.. 5.3.9 п.5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; п.2 ст.3 ДК «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що призвело до заниження податку на прибуток у 1 кварталі 2011р на загальну суму 76771 грн ;

-п.138.2 ст.138, пп.. 139.1.9 п. 139.1 ПК України, п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що призвело до заниження податку на прибуток у ІІ, ІІ-ІІІ, ІІ-ІУ кв. 2011 року, І квартал, півріччя, ІІІ квартал 2012 року на суму 613354 грн;

-п.44.1 п.44.6 ст. 44, п.198.1, п.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п.201.6 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість за жовтень, грудень 2011 року, січень, травень, липень-вересень 2012 року на суму 610870 грн;

-п.44.1, п.44.6 ст. 44, п.198.2, п. 198.3, п. 198. 6 ст. 198, п.201.4, п.201.6 ст. 201 ПК України, що призвело до завищення від»ємного значення рівниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за лютий-жовтень 2011 року, березень 2012 року на загальну суму 485498 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 24.12.2012 року №0000542200 та №0000542200 про збільшення суми грошового зобов'язання ДП «Дрінкс Україна» з податку на прибуток на суму 738733 грн, в т.ч.: 690125 грн - за основним платежем та 48608 грн - штрафних (фінансових) санкцій; №0000552200 про збільшення суми грошового зобов'язання ДП «Дрінкс Україна» з ПДВ на суму 916305 грн в т.ч. 610870 грн - за основним платежем та 305435 грн - штрафних (фінансових) санкцій; №0000562200 про зменшення розміру від»ємного значення суми податку на додану вартість на суму 489498 грн.

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судом першої інстанції встановлено, що у перевіряємому періоді ДП «Дрінкс Україна» здійснювало господарську діяльність із контрагентами ПП «Еверест» та ФОП «ОСОБА_3

04.01.2011 року між позивачем та ПП «Еверест» укладено договір №10/11 відповідно до умов якого ПП «Еверест» зобов'язалось передати у власність позивачу товар (продукти харчування) за кількістю та по ціні, погодженій згідно рахунків-фактур, видаткових накладних відповідно до умов вказаного договору.

ПП «Еверест» поставив позивачу цукор-пісок на суму 2554200 грн, що підтверджується видатковими накладними, які долучені до матеріалів справи, досліджені в ході розгляду справи судом першої інстанції і зазначені у постанові суду.

Розрахунок за надані послуги проведено безготівковим шляхом, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких також було долучено до матеріалів справи та досліджено судом першої інстанції в ході розгляду справи.

Транспортування товарів, поставлених ПП «Еверест» здійснювалось вантажним автотранспортом, що підтверджено товарно-транспортними накладними.

01.03.2012 року між ДП «Дрінкс Україна» та ФОП ОСОБА_3 укладено договір №ДГ-0049 відповідно до якого ФОП ОСОБА_3 зобов'язався передати позивачу товар (цукор-пісок) в кількості та по ціні, погодженій згідно рахунку-фактури, відповідно до умов даного договору.

На виконання умов договору ФОП ОСОБА_3 поставив на користь ПП «Дрінкс Україна» товар (цукор білий) на суму 1 109 670 грн, що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, які були долучені до матеріалів справи та досліджені судом першої інстанції.

Розрахунок за вказані послуги здійснено у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями. Транспортування товарів, поставлених ФОП ОСОБА_3, здійснювалось вантажним транспортом, що підтверджується товарно-транспортними накладними.

Поставлений цукор зберігався в складських приміщеннях, які позивач орендує на підставі договору оренди від 01.12.2011 року №6/2011.

Якість поставленого товару підтверджується копіями сертифікатів відповідності.

Отже, враховуючи зазначене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивач, укладаючи вищезазначені договори, здійснював господарську діяльність, отримував відповідні доходи, що свідчить про реальність господарських операцій.

На момент укладення договорів, контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податків, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та копією карток платників податків.

За змістом п.187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно п.188.1ст, 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст. 198 ПК).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг (п.198.6 ст. 198 ПК).

Пунктами 200.1-200.3 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як встановлено судом, видані податкові накладні ПП «Еверест» та ФОП ОСОБА_3 містять всі визначені законом реквізити, а отже вони є підставою для нарахування податкового кредиту.

Щодо доводів відповідача, які стосуються нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами ПП «Еверест» і ФОП ОСОБА_3, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно надав оцінку доводам відповідача та визнав їх безпідставними.

Відповідно до частин 1,5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За змістом частини 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що укладали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Суд вірно не прийняв до уваги доводи відповідача щодо неможливості здійснення контрагентами позивача фінансово-господарської діяльності у зв'язку з відсутністю матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, відсутність основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, оскільки чинним законодавством дійсність і реальність договорів та правомірність виданих ними податкових накладних не обумовлені наявністю у постачальника (продавця) матеріальних та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності.

Так, у справі «Булвес»АД проти Болгарії Європейський суд з прав людини визнав про платник ПДВ не повинен нести відповідальності за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про низ знати.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що позивач як платник ПДВ не втрачає права на податковий кредит та бюджетне відшкодування у випадку вчинення зловживань його контрагентами за ланцюгом постачання товару.

Доказів, які б свідчили, що позивачу було відомо чи могло бути відомо про такі зловживання відповідач в ході розгляду справи не надав.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Викладені в апеляційній скарзі апелянтом доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 198,200 КАС України, суд апеляційної інстанції має право за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160,197,198,200,205,206,212,254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Бужак Н.П.

судді: Костюк Л.О.

Твердохліб В.А.

Повний текст виготовлено: 22 травня 2013 року

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.