Ухвала суду № 31504559, 22.05.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2013 р.Справа № 2-а-4601/11/2170

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Кравченко К.В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом приватної фірми "Наталі" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2011 року приватна фірма "Наталі" звернулась з адміністративним позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ від 01.09.2011р. № 0003082301, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань по податку на додану вартість на загальну суму 200566 грн., у т.ч. 200565 грн. - за основним платежем та 1 грн. - за штрафними санкціями.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що спірне рішення винесено на підставі акту від 09.08.2011р. № 2869/23-2/24119556 (надалі - акт перевірки) про результати виїзної позапланової документальної перевірки позивача з питань правових відносин та відстеження подальшої реалізації продукції (послуг) отриманої від ТОВ «РІ-КО»за березень 2011 року.

За висновками акту перевірки № 2869/23-2/24119556 позивачем в порушення вимог п.185.1 ст.185, п.189.4 ст.189, п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України неправомірно віднесено до податкового кредиту березня 2011 року суми ПДВ по операціям з ТОВ «Рі-Ко», в результаті чого позивачем завищено податковий кредит за березень 2011 року на суму 221865,22 грн.

Такі висновки акту перевірки, на думку позивача, ґрунтуються на тому, що в порушення ряду статей Цивільного кодексу України (ст.ст. 203, 215, 228, 662, 655. 656) позивачем проводились господарські операції із ТОВ «Рі-Ко», які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а тому такі операції позивача є нікчемними господарськими операціями.

Позивач не погоджується з висновками акту перевірки та спірним рішенням з тих підстав, що придбання у ТОВ «Рі-Ко» дитячих іграшок з метою їх подальшої реалізації через власну мережу супермаркетів «Бебі Бум», є цілком законними операціями, які підтверджені податковому органу належними первинними документами, що відповідають вимогам законодавства, і є підставою для включення позивачем ПДВ за цими операціями до податкового кредиту декларації з ПДВ за березень 2011 року. Позивач зазначав, що законодавство України не покладає на сторону договору обов'язку перевіряти дотримання іншою стороною договору вимог податкового законодавства, а невиконання контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку тягне відповідальність саме щодо цього контрагента, і право платника податку на формування податкового кредиту не залежить від податкового обліку його контрагентів. Твердження ДПІ про порушення позивачем норм Цивільного кодексу України при укладанні із ТОВ «Рі-Ко»нікчемних правочинів позивач вважає надуманими і не підтвердженими належними доказами.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2011 року адміністративний позов було задоволено.

Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Херсоні від 01.09.2011р. №0003082301.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь приватної фірми «Наталі» (код ЄДРПОУ 24119556) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп. шляхом їх безспірного списання Державною казначейською службою з рахунку державної податкової інспекції у м. Херсоні.

Не погоджуючись з даною постановою суду податковий орган подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно акту перевірки відповідачем встановлено завищення позивачем податкового кредиту за березень 2011 року на суму 221865,22 грн.

Причини завищення позивачем податкового кредиту березня 2011 року на вказану суму викладені у п. 3 акту перевірки і пов'язані із невизнанням відповідачем податкового кредиту, сформованого по операціям із ТОВ «Рі-Ко».

Неправомірність віднесення позивачем до податкового кредиту податку на додану вартість по операціям з придбання дитячих іграшок у ТОВ «Рі-Ко» ДПІ обґрунтовує обставинами діяльності цього контрагента, які викладені в акті перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 31.05.11р. №170/23-214/36611772 про неможливість проведення документальної позапланової перевірки з питань дотримання вимог формування податкових зобов'язань ТОВ «Рі-Ко» за березень 2011 року.

Ці обставини полягають у тому, що ТОВ «Рі-Ко» не може здійснювати реальні господарські операції через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу; проводить нікчемні господарські операції з постачальниками та покупцями продукції; задекларовані показники податкового кредиту та податкових зобов'язань є недійсними.

Копія акту перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 31.05.11 р. №170/23-214/36611772 долучена до матеріалів справи.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дії позивача по віднесенню до податкового кредиту березня 2011 року сум ПДВ по операціям із ТОВ «Рі-Ко» свідчать про його добросовісність як платника податків, а вчинені позивачем господарські операції з цим контрагентом не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, Податкового кодексу України.

За змістом п.14.1.181. ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Порядок формування платником податку податкового кредиту встановлений статтею 198 ПК України.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу /п.198.6 ст.198 ПК України/.

У відповідності до п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Отже в контексті зазначеної норми закону, лише відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум ПДВ у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

На підтвердження правильності та повноти декларування податкового кредиту по операціям із ТОВ «Рі-Ко»за березень 2011 року до матеріалів справи позивачем долучені копії видаткових, податкових та товарно-транспортних накладних, платіжних доручень на оплату вартості придбаного товару з урахуванням ПДВ, та копія договору № 2502 від 02.02.11р. із вказаним постачальником.

Податковий в акті перевірки не посилається на невідповідність вимогам законодавству податкових накладних, за якими позивач формував податковий кредит, не вказує на неправильність складання позивачем податкової декларації з ПДВ за березень 2011 року.

Отже, належними доказами підтверджено той факт, що на момент проведення перевірки у позивача в наявності були всі необхідні первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість по операціям з ТОВ «Рі-Ко», які задекларовані позивачем у податковій декларації з ПДВ за березень 2011 року.

Дослідивши надані позивачем документи колегія суддів зазначає про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2011р. по постачальнику ТОВ «Рі-Ко».

У відповідності до статті 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Будь-які первинні документи (у тому числі договори, накладні, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

У випадку коли фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Разом з тим за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Слід зазначити, що наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до ПК України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, і сплата позивачем вартості товару з податком на додану вартість є обов'язковими, але не вичерпними підставами для висновку про правомірне декларування податкового кредиту.

Для встановлення обґрунтованості декларування платником податку податкового кредиту суду необхідно встановити також наступні обставини:

- реальність здійснення господарських операцій, суми за якими віднесені до податкового кредиту;

- наявність у продавців товарів, робіт (послуг), які видавали податкові накладні, спеціальної податкової правосуб'єктності;

- віднесення до складу податкового кредиту лише сум, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку;

В акті перевірки та в ході судового розгляду ДПІ стверджувало про відсутність реальних поставок товарів від ТОВ «Рі-Ко».

На виконання вимог суду першої інстанції позивач надав наявні в нього документи, складання яких було обумовлено економічною сутністю проведених позивачем операцій із ТОВ «Рі-Ко».

Так, окрім податкових та видаткових накладних, до матеріалів справи позивачем також були долучені копії товарно-транспортних накладних, які підтверджують перевезення товарів від ТОВ «Рі-Ко»до позивача вантажним автотранспортом приватного підприємця ОСОБА_1.

З метою перевірки реальності господарських операцій позивача із ТОВ «Рі-Ко», судом першої інстанції 18.11.11 р. на адресу цього постачальника був направлений запит про підтвердження операцій із придбання та подальшої реалізації позивачу товарів за договором № 2502 від 02.02.2011 р.

На вказаний запит ТОВ «Рі-Ко» листом від 29.11.11р. надало суду копії документів, підтверджуючих операції з позивачем: договір №2502 від 02.02.11р., видаткові накладні, а також копії вантажно-митних декларацій, які підтверджують факти придбання цим підприємством дитячих іграшок у нерезидентів, доставку цих товарів на митну територію України зі сплатою до бюджету обов'язкових платежів, у тому числі і податку на додану вартість.

Також ТОВ «Рі-Ко» надало копію довідки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 19.10.2011р. № 833/23-208 про результати зустрічної звірки правових відносин ТОВ «Рі-Ко» з ПФ «Наталі» за березень 2011 року, якою підтверджені господарські операції між цими підприємствами та встановлено відображення ТОВ «Рі-Ко» в податковому обліку результатів господарських відносин з ПФ «Наталі».

Зміст довідки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 19.10.2011р. № 833/23-208 повністю спростовує висновки акту перевірки цієї ж ДПІ від 31.05.11р. №170/23-214/36611772, на підставі якого ДПІ у м. Херсоні побудувала свої висновки про завищення позивачем податкового кредиту по операціям з ТОВ «Рі-Ко».

В судове засідання суду першої інстанції 02.12.2011 р. з'явився співзасновник ТОВ «Рі-Ко»- ОСОБА_2, який, будучи допитаним судом в якості свідка, пояснив, що він разом із другим засновником - ОСОБА_3, який також є директором цього товариства, займається імпортом дитячих іграшок із Китаю та реалізацією їх на території України. Свідок підтвердив факти господарських операції із позивачем, пояснивши, що з позивачем його фірма співпрацює вже більше року. Стосовно акту перевірки його фірми від 31.05.11р. №170/23-214/36611772 свідок пояснив, що про цей акт йому нічого невідомо, а на дату його складання на їх фірмі тривала виїзна планова перевірка, а тому висновки цього акту про ненадання ДПІ у Малиновському районі м. Одеси документів по операціям з позивачем, проведення фіктивних операції та про неможливість здійснення господарської діяльності є надуманими. Свідок також зауважив, що операції його фірми з позивачем за березень 2011 року були предметом перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, яка проводилась у жовтні 2011р., і результати цієї перевірки оформлені довідкою від 19.10.2011р. № 833/23-208, в якій не вказано про наявність жодних порушень законодавства.

Надані суду першої інстанції сторонами документи не підтверджують твердження ДПІ про те, що операції позивача із ТОВ «Рі-Ко» були безтоварними операціями, а навпаки, свідчать про те, що ТОВ «Рі-Ко»реально купувало товар у нерезидентів зі сплатою до Державного бюджету України ПДВ, а також реально поставляло цей товар позивачу.

Слід зазначити, що вплив допущених контрагентами платника податків порушень податкового законодавства на право платника податків на податковий кредит слід оцінювати з урахуванням можливої обізнаність цього платника податків щодо таких порушень.

При цьому саме по собі невиконання контрагентом платника податків своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету ще не є підставою для відмови у праві на податковий кредит з податку на додану вартість.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Надані докази підтверджують той факт, що ТОВ «Рі-Ко», як на час проведення операцій із позивачем, так і на даний час є зареєстрованим податником ПДВ, і станом на 16.11.2011р. відомості по цій юридичній особі підтверджені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Що стосується наведених в акті перевірки обставин діяльності ТОВ «Рі-Ко», то ці обставини повністю спростовані наданими суду доказами.

З урахуванням встановлених фактичних обставини справи, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку, що дії позивача по віднесенню до податкового кредиту березня 2011 року сум ПДВ по операціям із ТОВ «Рі-Ко» свідчать про його добросовісність як платника податків, а вчинені позивачем господарські операції з цим контрагентом не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Перевіривши наведені відповідачем в акті перевірки доводи для донарахування позивачу спірним повідомленням-рішенням податкових зобов'язань, встановивши фактичні обставини проведених позивачем спірних господарських операцій з ТОВ «Рі-Ко», суд першої інстанції вірно дійшов до висновку, що позивачем не допущено порушень вимог Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту по операціям з цим контрагентом.

Слід також зазначити, що стаття 215 ЦК України, на порушення якої вказує ДПІ, розрізняє нікчемні та оспорювані правочини.

Так, згідно вказаної статті ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом.

Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладання, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. Тобто, в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Іншим видом недійсних правочинів є оспорювані правочини, відмінність яких від нікчемних полягає в тому, що оспорювані правочини припускаються дійсними, проте їх дійсність може бути оскаржена стороною правочину або іншою зацікавленою особою.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

З цією нормою ЦК України узгоджуються і положення ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, за якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на його оспорюваність.

З наведеного слідує, що оскільки недійсність вчинених позивачем правочинів із ТОВ «Рі-Ко»законом прямо не встановлена, то такі правочини слід віднести до оспорюваних, а тому викладені в акті перевірки висновки ДПІ про нікчемність цих правочинів є передчасними та безпідставними, оскільки відповідні судові рішення щодо цих правочинів відсутні.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відтак, податковий орган ні в акті перевірки, ні під час судового засідання не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності оскаржених податкових повідомлень-рішень та обґрунтованості висновків акту перевірки.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги приватної фірми "Наталі" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2011 року у справі № 2-а-4601/11/2170 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням до Вищого адміністративного суду України в порядку статті 212 КАС України.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян