Постанова № 31487133, 16.05.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2013 р. Справа № 804/5383/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддяЛяшко О.Б., при секретаріСтавицькому О.В., за участю: представника позивача представників відповідача Чемезової Н.В., Тимко Л.Є., Рудько А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "ТУТ" до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

16 квітня 2013 року приватне підприємство «ТУТ» (надалі - Позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (надалі - Відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати Податкове повідомлення-рішення від 02 квітня 2013 року № 0000461520 та Податкове повідомлення-рішення від 02 квітня 2013 року № 0000471520.

В обґрунтування позову зазначено, що висновки позапланової документальної невиїзної перевірки ПП «ТУТ» з питань взаємовідносин з ПП «АТМ», ТОВ «Матадор», ТОВ «Старт-Д», ТОВ «РИВС», ТОВ «Ферріт-Д» за лютий - жовтень 2012 року, які відображені в Акті Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби №216/222-32406476 від 14 березня 2013 року, є хибними, не ґрунтуються на дійсних фактичних обставинах та зроблені у зв'язку з невірним застосуванням норм податкового та цивільного законодавства, а оскаржувані податкові повідомлення - рішення є незаконними та підлягають скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні проти позову заперечували, надали до суду заперечення на адміністративний позов від 14.05.2013, в якому зазначили, що оскаржувані Позивачем рішення винесені в межах та у відповідності до вимог чинного законодавства України, у задоволенні позову просили відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, Верхньодніпровською об'єднаною державною податковою інспекцією Державної податкової служби (далі - Верхньодніпровська ОДПІ, податкова інспекція або Відповідач) на підставі Наказу Верхньодніпровської ОДПІ від 26.02.2013 р. № 226 та Наказу Верхньодніпровської ОДПІ від 04.03.2013 р. № 257 було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку Приватного підприємства «ТУТ» (далі - ПП «ТУТ» або Позивач) з питань перевірки взаємовідносин з ПП «ATM» (код ЄДРПОУ 24606641), ТОВ «Матадор» (код ЄДРПОУ 31820299), ТОВ «Старт-Д» (код ЄДРПОУ 32694059), ТОВ «РИВС» (код ЄДРПОУ 34914473), ТОВ «Ферріт-Д» (код ЄДРПОУ 36441206) за лютий - жовтень 2012 року.

За результатами вказаної перевірки податковою інспекцією було складено Акт №216/222- 32406476 від 14 березня 2013 р. (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем:

1. абз. «а» пп. 14.1.13, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, пп. 138.1.1 п. 138.1, ст. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 р. з наступними змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 1384100,47 грн., в тому числі:

за 1 квартал 2012 року - 289326,18 грн.

за 2 квартал 2012 року - 544217,92 грн.

за 3 квартал 2012 року - 474652,50 грн.

за 4 квартал 2012 року - 75903,87 грн.

2. п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 р. з наступними змінами і доповненнями, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість всього на суму 620662,88 грн., в тому числі: за лютий 2012 року 50428,21 грн. за березень 2012 року 76563,95 грн. за квітень 2012 року 92500,00 грн. за травень 2012 року 72150,00 грн. за червень 2012 року 76996,72 грн. за липень 2012 року 78110,00 грн. за серпень 2012 року 69190,00 грн. за вересень 2012 року 68050,00 грн. за жовтень 2012 року 36674,00 грн.

На підставі вищезазначеного Акту перевірки Верхньодніпровською ОДПІ були складені податкові повідомлення-рішення (отримані позивачем поштою 07.04.2013):

Податкове повідомлення-рішення від 02 квітня 2013 р. № 0000461520, згідно якого встановлено порушення ПП «ТУТ» абз. «а» пп. 14.1.13, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 р., у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1730125,59 гривень (один мільйон сімсот тридцять тисяч сто двадцять п'ять грн. 59 коп.), в тому числі за основним платежем - 1384100,47 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 346025,12 грн.;

Податкове повідомлення-рішення від 02 квітня 2013 р, № 0000471520, згідно якого встановлено порушення ПП «ТУТ» п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 р., у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 775828,60 гривень (сімсот сімдесят п'ять тисяч вісімсот двадцять вісім грн. 60 коп.), в тому числі за основним платежем - 620662,88 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 155165,72 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, п. 135.1 ст.135 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI зазначено, що доходи, що враховуються при обчислені об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2, та складаються з: доходу від операційної діяльності та інших доходів, які визначаються відповідно до п. 135.5, за винятком доходів, визначених у пункті 135.4 та у статті 136.

Відповідно п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI дохід від реалізації товарів визначається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визначається за датою складання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

П.135.2 ст.135 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI передбачено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено ведення бухгалтерського обліку, та інших документів;

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

· придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

· придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як свідчать обставини справи, в перевіряємий період позивачем були укладені наступні правочини з контрагентами, в яких ПП «ТУТ» є покупцем, замовником, а саме:

- Правочин з ТОВ «РИВС»: Договір № 0102-3 від 01.02.2012 р. на поставку щебеню ф.25- 60 та пиломатеріалів.

- Правочин з ТОВ «Матадор»: Договір № 0103/1 від 01.03.2012 р. на виконання робіт.

- Правочини з ПП «АТМ»: Договір № 1106/2 від 11.06.2012 р. на поставку піску формовочного ГОСТ 2138-91; Договір № 1106/3 від 11.06.2012 р. на поставку рукавиць робочих в'язаних; Договір № 1106/4 від 11.06.2012 р. на поставку пиломатеріалів.

- Правочин з ТОВ «Ферріт-Д»: Договір № 0110/1 від 01.10.2012 р. на поставку піддонів дерев'яних.

- Правочин з ТОВ «Старт-Д»: Договір № 0309/2 від 03.09.2012 р. на передачу у строкове платне володіння та користування автотранспорту.

На виконання зобов'язань за вищезазначеними договорами сторонами складені відповідні та достатні для бухгалтерського та податкового обліку первинні документи: договори, видаткові накладні, акти виконаних робіт, податкові накладні, тощо. Розрахунки між ПП «ТУТ» та контрагентами проведено шляхом перерахування відповідних сум на банківський рахунок, шо підтверджується відповідними банківськими виписками по рахунку.

Оплата за правочинами ПП «ТУТ» з ТОВ «РИВС», ТОВ «Матадор», ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Старт-Д» підтверджується наступними документами:

ТОВ «РИВС»: загальна сума поставленого товару та розмір оплат ПП «ТУТ» за нього згідно договору № 0102-3 від 01.02.2012 р. складає 2982762,94 грн., виконання ПП «ТУТ» грошових зобов'язань підтверджується банківськими виписками за період з 14.03.2012 р. по 21.11.2012 р.

ТОВ «Матадор»: загальна сума виконаних робіт та розмір оплат ПП «ТУТ» за них згідно договору №0103/1 від 01.03.2012 р. складає 152370,00 грн., виконання ПП «ТУТ» грошових зобов'язань підтверджується банківськими виписками від 23.04.2012 p., від 02.07.2012 p., від 19.07.2012 p., від 19.10.2012 p., від 22.10.2012 p., від 30.10.2012 р.

ТОВ «Ферріт-Д»: загальна сума поставленого товару та розмір оплат ПП «ТУТ» за нього згідно договору № 0110/1 від 01.10.2012 р. складає 178044,00 грн., виконання ПП «ТУТ» грошових зобов'язань підтверджується банківськими виписками від 05.12.2012 p., від 10.01.2013 р.

ТОВ «Старт-Д»: загальна сума плати за користування та розмір оплат ПП «ТУТ» згідно договору № 0309/2 від 03.09.2012 р. складає 84000,00 грн., виконання ПП «ТУТ» грошових зобов'язань підтверджується банківськими виписками від 10.01.2013 p., від 17.01.2013 р.

Всі вищенаведені операції відображено ПП «ТУТ» в бухгалтерському та податковому обліку.

Зазначені первинні документи були надані позивачем податковому органу під час проведення перевірки та суду під час судового розгляду та долучені до матеріалів адміністративної справи.

Отже, в акті перевірки відображено факт придбання товарів та послуг, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами, здійснення розрахунків між сторонами.

Таким чином, придбавши товари та послуги, для використання у власній господарській діяльності, та сплативши їх вартість, у т.ч. ПДВ у вартості послуг, позивач набув право на віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту підприємства.

Акт перевірки не свідчить про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочнном є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Акт оскаржуваної перевірки не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу ПП «ТУТ» щодо порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Як вбачається із змісту Акту перевірки висновок відповідача про нікчемність правочинів є необґрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами.

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочини, зазначені в Акті оскаржуваної перевірки, до теперішнього часу не визнані недійсними у судовому порядку. Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 2 статті 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Суд вважає за необхідне зазначити, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

При цьому обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ПП «ТУТ» на укладення договорів з іншими контрагентами (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.

Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Викладені в акті перевірки судження перевіряючого про порушення платником податків вимог статей 203, 215, 216, 228 ЦК України не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції (Лист Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11, 02.06.2011).

Висновок відповідача про нереальність вчинених правочинів ґрунтується тільки на припущеннях перевіряючи та на підставі актів перевірок контрагентів ПП «ТУТ», що свідчить про необґрунтованість та неправомірність висновків Акту №216/222- 32406476 від 14 березня 2013 р.

Листом Вищого Адміністративного Суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11 надано роз'яснення шо, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини.

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Під час судового розгляду справи позивачем доведено наявість фізичних, технічних та технологічних можливостеї ПП «ТУТ» для вчинення правочинів з ТОВ «РИВС», ТОВ «Матадор», ПП «АТМ», ТОВ «Старт-Д», ТОВ «Ферріт-Д», що становлять зміст господарської операції. Зазначені обставини підтверджуються первинною документацією ПП «ТУТ», яка була надана представником позивача та міститься в матеріалах справи.

Крім того, суд звертає увагу на те, що в обґрунтування своєї позиції відповідач в акті перевірки посилається на відсутність у постачальників позивача необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності автотранспортних засобів, основних фондів (об'єкти нерухомості, обладнання), складських приміщень та земельних ділянок в оренді чи на праві власності. Підставою для таких висновків слугувала лише податкова звітність цих підприємств.

На думку суду, подана до податкового органу податкова звітність не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємстві основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Суд критично оцінює використання відповідачем актів інших перевірок як підстав для висновків оскаржуваної перевірки, оскільки у відповідності до роз'яснень Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, судом критично оцінюються посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних та сертифікатів відповідності, оскільки податковим органом не надано достатніх та належних доказів на обґрунтування зазначеної обставини.

Так, безтоварність операцій не може підтверджуватися тільки відсутністю товарно-транспортних накладних. Так в ухвалі суду від 26.06.2012г. по справі № К/9991/16335/12 ВАСУ вказав, що за наявності документів, які підтверджують фактичне одержання товару і його використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією підтверджується надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Висновки податкового органу не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.

Вимога щодо встановлення сертифікатів якості на товар взагалі виходить за межі прав, наданих Податковим кодексом України органам державної податкової служби (ст.20). Податковий орган не вправі контролювати наявність або відсутність сертифікатів якості на товар (продукцію), а висновок про нікчемність господарських правочинів в залежності від наявності або відсутності таких документів є безпідставним. Крім того, сертифікат якості на товар не є первинним документом в розумінні Закону України від 16.07.99 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не містить інформації про господарську операцію та не підтверджує її здійснення, і його наявність не передбачена правилами ведення бухгалтерського та/або податкового обліку на підприємстві.

Таким чином, висновки відповідача про недійсність та нереальність спірних угод були зроблені на підставі необґрунтованих та недоведених припущень. Відповідачем не надано суду достовірних доказів, якими б спростовувався рух активів у процесі здійснення вказаних господарських операцій, відсутність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій та відсутність зв'язку між фактом придбання товарів та господарською діяльністю позивача.

Натомість судом були досліджені первинні документи, надані позивачем в обґрунтування правомірності формування у перевіряємому періоді податкового кредиту та складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток.

Надані позивачем і досліджені судом первинні документи не викликають сумнівів щодо реального отримання ПП «ТУТ» товарів, зазначених у видаткових та податкових накладних, і повністю спростовують висновок відповідача щодо нікчемності спірних правочинів. Натомість відповідач під час розгляду справи не навів суду жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, про незвичність цін за спірними операціями або про їх збитковості, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки товарів, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог приватного підприємства «ТУТ» до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади (до яких належать органи державної податкової служби) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства "ТУТ" - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби від 02 квітня 2013 року № 0000461520.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби від 02 квітня 2013 року № 0000471520.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «ТУТ» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294 грн. 00 коп. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн. 00 коп.).

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 21 травня 2013 року.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили 21.05.2013 р. СуддяО.Б. Ляшко О.Б. Ляшко