Ухвала суду № 31482014, 29.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" травня 2013 р. м. Київ К/9991/58341/12

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Голубєвої Г.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2012 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2012 року

у справі № 2а-13295/11/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ортопрот» (далі - позивач, ТОВ «Ортопрот»)

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач, Харківської ОДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Ортопрот» звернулось у жовтні 2011 року до суду з позовом до Харківської ОДПІ, та з урахуванням уточнень до позовних вимог, просило скасувати, з моменту винесення, податкове повідомлення-рішення № 0000041600 від 28.04.2011 року, прийняте Харківською ОДПІ.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2012 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та суду апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позову .

Позивач своїх заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду не надав, що не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну первинного відповідача Харківської об'єднаної державної податкової інспекції на належного відповідача Харківську об'єднану державну податкову інспекцію Харківської області Державної податкової служби.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі фактичні обставини справи.

Харківською ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Ортопрот» з питань правомірності формування податкового кредиту за період з 21.12.2009 року по 31.01.2011 року по взаємовідносинам з ПП «Сканто» за період з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року та по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія Істсервіс», за результатами якої складено акт № 812/07/19470004 від 18.04.2011 року.

Перевіркою встановлені порушення позивачем ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Ортопрот» з ПП «Сканто» та ТОВ «Компанія Істсервіс», пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 204 764,00 гривні.

На підставі акту перевірки керівником Харківської ОДПІ 28.04.2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000041600 про нарахування позивачу зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 255 955,00 гривень, з них за основним платежем - 204 764,00 гривні та штрафними (фінансовими) санкціями - 51 191,00 гривня.

Підставою для зазначеного висновку слугувало те, що за результатами проведеної перевірки ПП «Сканто» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 21.12.2009 року по 31.01.2011 року, встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ПП «Сканто» та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у періоді, що перевірявся; порушення ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Сканто» з постачальниками та покупцями; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Також, на підставі висновків акту перевірки ТОВ «Компанія Істсервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період березень-грудень 2010 року, яким встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Компанія Істсервіс» та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у періоді, що перевірявся; порушення ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Компанія Істсервіс» з постачальниками та покупцями; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Підпунктом 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 цього Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Також, згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього Закону є податкова накладна, яка одночасно є звітним податковим і розрахунковим документом відповідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 цього Закону.

Відповідно до п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Згідно з пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку, як встановлено пп. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно вимог підпункту 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Суди попередніх інстанцій аналізуючи вищезазначені правові норми дійшли вірного висновку про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України «Про податок на додану вартість».

Пунктами 9.4, 9.5, 9.6, 9.8 цієї статті передбачено, що про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання.

Пунктом 9.2 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку.

Відповідно до пп. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 вказаного Закону, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 05.10.2010 року між ТОВ «Ортопрот» (покупець) та ПП «Сканто» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 5101, відповідно до умов якого, предметом є купівля-продаж товару, асортимент, кількість та ціна, якого визначаються видатковими накладними, якими супроводжується товар. Також, 01.06.2010 року між ТОВ «Ортопрот» (замовник) та ПП «Сканто» (виконавець) укладено договір надання послуг мерчендайзінга № 01/06/10, відповідно до якого виконавець приймає на себе зобов'язання з виконання замовнику послуг з мерчендайзінгу, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити належним чином отримані послуги.

На підтвердження реального виконання вказаних правочинів судами попередніх інстанцій досліджені надані позивачем первинні документи та встановлено факт отримання товарів, їх перевезення, а також використання у власній господарській діяльності. Також, судами встановлено, що за отримані товари та послуги ТОВ «Ортопрот» розрахувався з ПП «Сканто» в повному обсязі, шляхом перерахування безготівкових коштів.

Крім цього, підтвердженням реального отримання товарів від ПП «Сканто» та їх використання у господарській діяльності позивача є наявні в матеріалах справи та досліджені судами попередніх інстанцій товарно-транспортні накладні на перевезення вантажу, в яких містяться відомості щодо дат перевезення, автомобілів що здійснювали перевезення вантажу, вантажовідправників та вантажоодержувачів, підписи та печатки вантажовідправників та вантажоодержувачів щодо відправлення та прийняття вантажу відповідно.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 01.04.2010 року між ТОВ «Компанія Істсервіс» (продавець) та ТОВ «Ортопрот» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 01.04/1, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього відповідно до умов даного договору, у відповідності до направленої на адресу продавця заявкою на товар. Також, 03.05.2010 року між ТОВ «Компанія Істсервіс» (продавець) та ТОВ «Ортопрот» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 03.05/1, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю товар (стрейч-плівку), а покупець зобов'язується прийняти товар (стрейч-плівку) та сплатити за нього відповідно до умов даного договору, у відповідності до направленої на адресу продавця заявкою на товар.

На підтвердження реального виконання вказаних правочинів судами попередніх інстанцій досліджені надані позивачем первинні документи та встановлено факт отримання товарів, їх перевезення, а також використання у власній господарській діяльності. Також, судами встановлено, що за отримані товари та послуги ТОВ «Ортопрот» розрахувався з в повному обсязі, шляхом перерахування безготівкових коштів.

Крім цього, підтвердженням реального отримання товарів від ТОВ «Компанія Істсервіс» та їх використання у господарській діяльності позивача є наявні в матеріалах справи та досліджені судами попередніх інстанцій товарно-транспортні накладні на перевезення вантажу, в яких містяться відомості щодо дат перевезення, автомобілів що здійснювали перевезення вантажу, вантажовідправників та вантажоодержувачів, підписи та печатки вантажовідправників та вантажоодержувачів щодо відправлення та прийняття вантажу відповідно.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що наявна в матеріалах справи первинна бухгалтерська документація в сукупності свідчить про реальність виконання укладених між ТОВ «Ортопрот» та ТОВ «Компанія Істсервіс», ПП «Сканто» угод.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що вищевказані договори мають всі необхідні реквізити, а саме підписані та скріплені печатками сторін, що за отримані товари та послуги ТОВ «Ортопрот» розрахувався в повному обсязі, шляхом перерахування безготівкових коштів, що підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій відповідними платіжними дорученнями.

Також, судами попередніх інстанцій досліджено податкові накладні та встановлено, що вони оформлені належним чином, крім того з акту перевірки вбачається, що порушень при їх оформленні перевіряючим у ході проведення перевірки не встановлено.

Крім того, судами встановлено, що на час видання зазначених накладних ТОВ «Сканто»та ТОВ «Компанія Істсервіс» зареєстровані в органах державної податкової служби як платники податку на додану вартість.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що фактичне виконання господарських операцій позивачем з його контрагентами підтверджуються видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними , актами прийому-передачі , платіжними дорученнями тощо, що що господарські операції позивача з його контрагентами мали реальний характер, пов'язані з господарською діяльністю позивача, а відтак позивачем правомірно віднесено суми податку, сплаченого у зв'язку з придбанням товару та послуг у ТОВ «Сканто» та ТОВ «Компанія Істсервіс», до податкового кредиту.

Щодо твердження відповідача, що укладені між позивачем та його контрагентами правочини є недійсними (нікчемними) відповідно до приписів статті 228 Цивільного кодексу кодексу України, як такі, що порушують публічний порядок, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які зазначили наступне.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що правовідносини між позивачем та його контрагентами не були безтоварними, а укладались з метою реального настання позитивних наслідків для обох сторін, за ними реально було отримано матеріальні цінності та перераховано грошові кошти.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2011 року по справі № 2а-2951/11/2070 визнані протиправними дії Харківської ОДПІ щодо проведення документальної невиїзної перевірки ПП «Сканто», за наслідками якої складено Акт Харківської ОДПІ про перевірку ПП «Сканто» № 385/234/36875101 від 17.03.2011 року, та дії щодо викладення в цьому акті висновків щодо неможливості реального здійснення фінансово-господарських операцій, порушення вимог законів в момент вчинення правочинів, відсутності обєктів, що підпадають під визначення, встановлені в Законі України «Про податок на додану вартість» та Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 року по справі № 2а-2951/11/2070 постанову Харківського окружного адміністративного суду 27.04.2011 року в частині визнання протиправними дії Харківської обєднаної державної податкової інспекції щодо проведення документальної невиїзної перевірки ПП «Сканто» за наслідками якої було складено Акт Харківської ОДПІ про перевірку ПП «Сканто» № 385/234/36875101 від 17.03.2011 року, залишено без змін.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2011 року по справі № 2а-1024/11/2070 визнані протиправними дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова щодо проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Компанія Істсервіс», в результаті якої складено акт № 603/23-05/36988381 від 09.03.2011 року.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що в силу приписів ч. 3 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України складений Харківською ОДПІ акт перевірки ПП «Сканто» та ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова акт перевірки ТОВ «Компанія Істсервіс» не може бути сприйнятий судом як належний та допустимий доказ вчинення позивачем порушення закону, так як вказаний акт згідно з судовими рішення (які набрали законну силу) складений з порушенням закону.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення Харківської ОДПІ № 0000041600 від 28.04.2011 року правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню, а заперечення відповідача безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2012 року у справі № 2а-13295/11/2070 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

Г.К. Голубєва