Ухвала суду № 31482001, 29.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" травня 2013 р. м. Київ К/800/9956/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Голубєвої Г.К., Костенка М.І.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представника позивача Токарєва А.О.,

представника відповідача Джиджавадзе Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2012 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2013 року

у справі № 2а-11145/12/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укр.Агро-сервіс» (далі - позивач, ТОВ «Укр.Агро-сервіс»)

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області державної податкової служби (далі - відповідач, Основ'янська МДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Укр.Агро-сервіс» звернулось у жовтні 2012 року до суду з адміністративним позовом до Основ'янської МДПІ, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова № 0000460154 від 28.09.2012 року та № 0000520154 від 01.11.2012 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Відповідачем у період з 29.08.2012 року по 13.09.2012 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ТОВ «Укр.Агро-сервіс» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту у сумі 1 099 878,00 гривень, за результатами якої складено акт № 3089/15-408/24269988, яким зафіксовано порушення позивачем п. 201.4, п. 201.5, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201, п. 198.6, п. 198.4, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), встановлено завищення податкового кредиту за рахунок відображення у складі податкового кредиту сум ПДВ по першої події (придбанням товарно-матеріальних цінностей або перерахування коштів) всього в сумі 793 275,06 грн., що призвело до зменшення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 в декларації з ПДВ за липень 2012 року).

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Червонозаводському районі м. Харкова прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000460154 від 28.09.2012 року, за яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 793 275 грн. по декларації ТОВ «Укр.Агро-сервіс» № 9049188763 від 15.08.2012 року за липень 2012 року.

Крім того, 22.10.2011 року Основ'янською МДПІ проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Укр. Агро-сервіс» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ОСОБА_1 за період з 01.07.2012 року по 31.07.2012 року, за наслідками якої складено акт № 3570/15-408/24269988, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000520154 від 01.11.2012 року про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 166 097 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали встановлені у ході перевірок обставини відсутності факту реального вчинення господарських операцій та неможливістю підтвердження їх використання в господарській діяльності по взаємовідносинам ТОВ «Укр.Агро-сервіс» з ТОВ «Самай 10», ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до складу податкового кредиту суми податку сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між ТОВ «Укр.Агро-сервіс» та ФОП ОСОБА_2 укладені договори, предметом яких є поставка комплектуючих згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною договорів, а саме № 01-7 від 16.05.2009 року, № 01-11 від 17.08.2010 року, № 01-12 від 15.09.2010 року, № 01-13 від 19.10.2010 року, № 01-14 від 16.11.2010 року, № 01-15 від 15.12.2010 року, № 01-1 від 12.01.2011 року, № 01-2 від 15.02.2011 року, № 01-3 від 16.03.2011 року, № 01-4 від 12.04.2011 року, № 01-5 від 16.05.2011 року, № 01-7 від 21.06.2011 року, № 01-10 від 20.07.2011 року, № 01-12 від 17.08.2011 року, № 01-13 від 14.09.2011 року, № 01-14 від 03.10.2011 року, № 01-15 від 10.10.2011 року та укладено договір № 01-11 від 03.09.2009 року, предметом якого є періодичні випробування обладнання.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між ТОВ «Укр.Агро-сервіс» та ООО «Самай-10» укладено договори, предметом яких є поставка комплектуючих згідно специфікації, а сааме: № 01-6 від 17.05.2011 року, № 01-8 від 22 червня 2011 року.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між ТОВ «Укр.Агро-сервіс» та ФОП ОСОБА_1 укладені договори, предметом яких є поставка комплектуючих, а саме № 01-16 від 21.11.2011 року, № 01-17 від 09.12.2011 року, № 01-18 від 22.12.2011 року, № 01-1 від 10.01.2012 року, № 01-2 від 15.02.2012 року, № 01-3 від 12.03.2012 року, № 01-4 від 12.03.2012 року, № 01-7 від 18.04.2012 року, № 01-8 від 03.05.2012 року, № 01-9 від 16.05.2012 року, № 01-10 від 05.06.2012 року, № 01-11 від 12.06.2012 року, 01-12 від 25.06.2012 року, 01-13 від 25.06.2012 року.

Фактичне здійснення господарських операцій по вищевказаним договорам підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій належним чином оформленими первинними документами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що надані позивачем первинні бухгалтерські документи на виконання вищезазначених договорів за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства. Підстав, визначених ПК України, які б виключали право позивача на формування на їх основі суми податкового кредиту та визначення суми від'ємного значення в даному випадку, не вбачається.

Також, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності сторін за спірними правочинами, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином відповідачем ані при проведенні перевірки, ані під час складання акту перевірки не пред'явлено. Мотиви фізичної відсутності товару або послуг у спірних правовідносинах, невикористання товару чи послуг у господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаних товарів та послуг, оплаті вартості придбаних товарів та послуг не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень. Актами перевірки не заперечується, що на час укладання та виконання спірних договорів купівлі-продажу та надання послуг ТОВ «Самай 10», ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_1 були зареєстровані як юридичні особи та як платники податку на додану вартість.

Щодо твердження податкового органу щодо нікчемності угод, укладених між ТОВ «Укр.Агро-сервіс» та ТОВ «Самай 10», ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_1, що не спричиняє реального настання правових наслідків, то суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, зазначили наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним.

Нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок, та вважається таким, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо. Однак, акти перевірки не містять посилань на вищезазначені обставини, не доводять умислу сторін спірного правочину на порушення публічного порядку, не пояснює в чому саме таке порушення полягає.

Також, судами попередніх інстанцій зазначено, що що правочин, який не має на меті створення реальних наслідків є фіктивним (ст. 234 Цивільного кодексу України) та визнається судом недійсним, але жодних судових рішень про визнання спірних правочинів недійсними під час перевірки судом не встановлено, а відповідачем під час розгляду справи не наведено.

Щодо посилань податкового органу на неправомірність дій ТОВ «Укр.Агро-сервіс» щодо включення до податкового кредиту сум за податковими накладними виписаними ТОВ «Т-пласт», яке має стан « 9» - повідомлення про відсутність за місцезнаходженням; ОСОБА_3, має стан « 18» - повідомлення про відсутність за місцезнаходженням; ПМТП «Аграрник» ТОВ, має стан « 7» - до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей; ТОВ «Укрсварка групп», що має стан « 9» - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням; ТОВ «Янтарь», що має стан « 9» - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням; ТОВ НВО «Стандарт», що має стан « 8» - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням; ТОВ «ТАНТАЛ», що має стан « 14» - визнано банкрутом, ПП фірма «ПВ-ИНТЕКС», що має стан « 9» - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням, судами попередніх інстанцій зазначено, що на момент здійснення спірних господарських відносин із зазначеними особами відповідно до довідок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказані податковим органом записи відсутні.

Відповідно до положень ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вказані у акті перевірки дані, не ґрунтуються на фактичних даних та жодним чином не відображають неможливості виконання вказаними контрагентами договорів на момент виконання вказаних договорів, оформлення первинної бухгалтерської документації та виписки податкових накладних, за якими було сформовано від'ємне значення з податку на додану вартість. Подальша діяльність контрагентів та їх можливе банкрутство або відсутність за місцезнаходженням, жодним чином не впливають на право ТОВ «Укр.Агро-сервіс» відображати податкові накладні, отримані від таких контрагентів.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що отриманий товар та послуги від ТОВ «Т-пласт», ОСОБА_3, ПМТП «Аграрник» ТОВ, ТОВ «Укрсварка групп», ТОВ «Янтарь», ТОВ НВО «Стандарт», ТОВ «ТАНТАЛ», ПП фірма «ПВ-ИНТЕКС», ТОВ «Самай 10», ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_1 були використані позивачем в ході своєї господарської діяльності, а саме під час виготовлення продукції ТОВ «Укр.Агро-сервіс», факт виготовлення та реалізації якої встановлено актом перевірки тобто підтверджений податковим органом, що в свою чергу не кореспондується з іншими складовими позиції відповідача.

Крім того, законодавство не ставить право позивача на формування валових витрат та податкового кредиту в залежність від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання валових витрат та податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Покупець - платник податку на доходи з фізичних осіб та податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 793 275 грн. по декларації ТОВ «Укр.Агро-сервіс» № 9049188763 від 15.08.2012 року за липень 2012 року та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 166 097 грн. не ґрунтується на приписах чинного законодавства.

Окрім того, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.11.2012 року у справі № 2-а-11555/12/2070, яка набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано наказ Основ'янської МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС про проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Укр.Агро-сервіс» від 12.10.2012 року № 1290, на підставі якого 22.10.2011 року Основ'янською МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Укр.Агро-сервіс», щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ОСОБА_1 за період з 01.07.2012 року по 31.07.2012 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який не прийняв доводи відповідача стосовно порушення позивачем п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2002 року № 243 «Про вдосконалення механізму відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за операціями з експорту продукції», внаслідок чого допущено заниження обсягів операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою на суму 944,55 грн., оскільки із матеріалів справи, зокрема акту перевірки від 20.09.2012 року № 3089/15-408/24269988, вбачається, що зазначене порушення не було підставою донарахування позивачу податкових зобов'язання оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем правомірно сформовано суму податкового кредиту за перевіряємий період, визначено суму від'ємного значення, а твердження податквого органу про порушення при цьому норм податкового законодавства грунтуються на хибних висновках, що спростовані у ході судового розгляду справи.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2013 року у справі № 2а-11145/12/2070 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

Г.К. Голубєва