Постанова № 31481350, 04.04.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2013 р. справа № 2а/0470/1777/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Суховарова А.В. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу приватного підприємства «Мобілочка» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року у справі № 2а/0470/1777/12 за позовом приватного підприємства «Мобілочка» до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська, третя особа на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю «Продснабторг» про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Мобілочка» 25 січня 2012 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська, третя особа на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю «Продснабторг» в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 16.01.2012 року:

- №0000062302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1 384 330,00 грн., з яких податкове зобов'язання - 1 382 238,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 2 092,00 грн.;

- №0000072302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 2 710 292,00 грн., з яких податкове зобов'язання - 2 704 550,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 5 742,00 грн.;

- №0000092302, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 4 374 484,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, викладені у акті перевірки №3229/23-2/33474548 від 29 грудня 2011 року на підставі якого було прийнято оскаржені рішення є безпідставними та необґрунтованими, оскільки для ведення своєї господарської діяльності ПП «Мобілочка» має всі необхідні дозвільні та реєстраційні документи, своєчасно сплачує податки та звітує про свою діяльність; всі зазначені у акті перевірки угоди є дійсними, з реальним настанням правових наслідків.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 серпня 2012 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Постанова суду мотивована тим, що висновки відповідача, щодо порушення позивачем вимог пп.4.1.6. п.4.1. ст.4, п.5.1. ст. 5, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та пп.7.4.1., 7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» є фактично та юридично обґрунтованими. Позивачем не надано суду матеріали які б в повній мірі підтверджували товарність господарських операцій, здійснених між позивачем та його контрагентами, та не доведено суду протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, згідно якої, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Зазначає, що висновок відповідача про те, що вчинені між позивачем та його контрагентами ТОВ «Продснабторг», ТОВ «Телеком парнер», ПП «Сегмент-Юг» правочини суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, отже, є нікчемними, зроблено при відсутності належних доказів, за припущенням та без урахування положень діючого законодавства. Надані до перевірки документи бухгалтерського та податкового

обліку підтверджують, що ПП «Мобілочка» мала всі необхідні умови для здійснення господарських операцій з урахуванням часу, місцезнаходження майна, наявності необхідного управлінського та технічного персоналу та основних коштів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 1.07.2010 року по 15.12.2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 29 грудня 2011 року №3229/23-2/33474548.

Згідно зазначеного акту відповідачем встановлено «нереальність» проведення господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ «Продснабторг», ТОВ «Телеком парнер», ПП «Сегмент-Юг», що мали місце в перевіряємий період та дефектність первинних документів.

Правомірність та обґрунтованість податкових повідомлень - рішень відповідача від 16.01.2012 року №0000062302, №0000072302, №0000092302 є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

За позицією позивача, з якою не погодився суд першої інстанції, висновки акту перевірки відповідача є необґрунтованими оскільки в акті не зазначено жодних порушень та зауважень щодо документального оформлення позивачем операцій із придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Продснабторг»,ТОВ «Телеком парнер»,ПП «Сегмент-Юг».Позивачем було надано відповідачу до перевірки всі необхідні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують наявність обставин здійснення спірних господарських операцій та їх товарність. Висновки відповідача щодо нікчемності вчинених позивачем з вказаними контрагентами правочинів не підтверджується доказами.

Згідно позиції відповідача, з якою погодився суд першої інстанції, правочини між позивачем та його контрагентами ТОВ «Продснабторг», ТОВ «Телеком парнер», ПП «Сегмент-Юг», вчинені без мети настання реальних наслідків, та відповідно частини 5 статті 203, статті 216 ЦК України є нікчемними, таким чином позивачем безпідставно сформовані валові витрати та податковий кредит за вказаний період.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 15.12.2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 29 грудня 2011 року №3229/23-2/33474548 (далі - Акт), на підставі якого винесено податкові повідомлення-рішення від 16.01.2012 року:

- №0000062302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1 384 330,00 грн., з яких податкове зобов'язання - 1 382 238,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 2 092,00 грн.;

- №0000072302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 2 710 292,00 грн., з яких податкове зобов'язання - 2 704 550,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 5 742,00 грн.;

- №0000092302, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 4 374 484,00 грн.

Підставою для нарахування податкових зобов'язань стали висновки відповідача, зазначені у Акті перевірки, про порушення позивачем:

- пп.4.1.6, п.4.1 ст.4, п.5.1 ст. 5, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.04.1994 року № 334/94-ВР, п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п.п. 14.1.27, ст. 138, ст.ст. 140,142,143 Податкового кодексу України, в наслідок якого позивачем занижено податок на прибуток у сумі 2704550 грн., у тому числі за 4 кв. 2010 року в сумі 22 963 грн. та 1 кв. 2011 року в сумі 2681587 грн., завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування від діяльності, що підлягає патентуванню податком на прибуток за 2 кв. 2011 року - на загальну суму 4374484 грн.

- пп.3.1.1 п. 3 ст. 3, п.4 ст. 4, пп.7.4.1, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, ст. 185, ст. 188, пп. 198.3, пп.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в наслідок якого позивачем занижено податок на додану вартість у сумі 1382238 грн., в тому числі за грудень 2010 року - 8 350 грн, січень 2011 року - 340 466 грн., лютий 2011 року - 634 657 грн., квітень 2012 року - 397 680 грн.

Крім того в Акті перевірки зазначено, що правочини укладені між позивачем та його контрагентами ТОВ «Продснабторг», ТОВ «Телеком парнер», ПП «Сегмент-Юг» є нікчемними - в силу припису закону, тобто є такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, є безтоварними.

Таким чином, предметом доказування у даному спорі є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Відповідно з п.п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.04.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону № 334/94-ВР, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закон № 334/94-ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг). При цьому факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач у межах своєї господарської діяльності уклав договори:

- суборенди з ТОВ «Продснабторг» (орендар) від 01.12.2010 року, згідно якого орендар надав позивачу в оренду, а позивач прийняв в оренду нежитлові приміщення, зазначені в додатках до договору, для використання у власній господарській діяльності (т.1 а.с. 74-78);

- поставки з ТОВ «Телеком парнер» (постачальник) від 25.11.2009 року № РТ/UА/002/09, згідно якого постачальник зобов'язався передати у власність позивача (покупця) мобільні телефони та аксесуари у кількості, асортименті та за цінами, які вказані у видаткових накладних, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити їх згідно умов договору (т.1 а.с. 79-87);

- постачання з ПП «Сегмент-Юг» (постачальник) від 15.04.2010 року, згідно якого постачальник постачає (продає), а позивач (покупець) приймає (купує) на умовах цієї угоди елементи живлення та зарядні пристрої в асортименті та за цінами згідно з видатковими накладними, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити їх згідно умов договору (т.1 а.с.88 - 90).

При цьому, з врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» обставини реальності вчинення вказаних правочинів підтверджується первинними документами та іншими письмовими доказами, копії яких містяться в матеріалах справи:

- щодо правовідносин з ТОВ «Продснабторг», це документи за січень 2011 року та квітень 2011 року, а саме: додатки до договору суборенди, податкові накладні, акти виконаних робіт, акти приймання-передачі приміщень, а також платіжні доручення;

- щодо правовідносин з ТОВ «Телеком парнер», це документи за лютий 2011 року, а саме: податкові накладні, а також платіжні доручення, договір перевезення №КТ019 від 07.02.2011 року, товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт, накладні ТОВ «Аеро-Експрес», сторінки журналу реєстрації довіреностей ПП «Мобілочка»;

- щодо правовідносин з ПП «Сегмент-Юг», це документи за грудень 2010 року, а саме: накладні, податкові накладні, а також договір оренди № 01-01-09/АС, відповідно до якого ПП «Сегмент-Юг» орендує складські приміщення з яких здійснювалась поставка товару, товарно-транспортні накладні ТОВ «Нова пошта», сторінки журналу реєстрації довіреностей ПП «Мобілочка».

Крім того обставини здійснення позивачем господарської діяльності підтверджуються також інші документами, що містяться в матеріалах справи, а саме копіями торгових патентів на право здійснення торгівельної діяльності, реєстраційних посвідчень.

Таким чином судом апеляційної інстанції встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій зі своїми контрагентами, за наслідками яких сформовано валові витрати та спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про отримання позивачем товару (послуг), транспортування товару від продавця до покупця, оприбуткування товару (послуг) покупцем, оплату його вартості, використання у власній господарській діяльності.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Між тим відповідачем не було надано суду першої інстанції доказів фіктивності контрагентів позивача, або доказів у спростування документів наданих позивачем у підтвердження використання товару (послуг) отриманих від зазначених контрагентів у подальшій своїй господарській діяльності.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Крім того в Акті перевірки зазначено, що правочини укладені між позивачем та його контрагентами ТОВ «Продснабторг», ТОВ «Телеком парнер», ПП «Сегмент-Юг» є нікчемними - в силу припису закону, тобто є такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, є безтоварними.

Між тим, зробивши висновки про нікчемність вчинених позивачем зі своїми контрагентами правочинів, податковий орган не врахував наступного.

Згідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 ЦК України, в редакції яка діяла на час укладення спірних договорів, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, вказаною нормою права визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом в акті перевірки не наведено визначених нормою права ознак, які б свідчили про нікчемність укладеного позивачем з його контрагентами правочинів.

Наявність господарських відносин між позивачем та ТОВ «Продснабторг», ТОВ «Телеком парнер», ПП «Сегмент-Юг» відносно яких у податкового органу існують підозри щодо неможливості здійснення господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів не є тими ознаками, які вказують на нікчемність вчинених позивачем зі своїми контрагентами правочинів.

Відповідачем, на якого відповідно до частини 2 статті 71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Крім того, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган також посилався на частину 5 статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Тобто, перевіряючими особами в Акті перевірки вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі статтею 234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до частини 2 статті 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказані договори визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

Натомість встановлені судом апеляційної інстанції обставини свідчать про те, що між позивачем та ТОВ «Продснабторг», ТОВ «Телеком парнер», ПП «Сегмент-Юг» укладено вищезазначені договори, при укладенні яких його сторонами було погоджено усі істотні умови, договори укладено у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і вони спрямовані на встановлення правовідносин, в контексті статті 626 ЦК України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Отже, відповідачем зроблено не обґрунтований висновок про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ «Продснабторг», ТОВ «Телеком парнер», ПП «Сегмент-Юг».

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порушення зазначеної норми права суд першої інстанції дійшов невірного висновку про наявність обов'язку у позивача доводити правомірність своїх вимог та вирішив спір виходячи з цієї невірної позиції.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду та прийняття нової постанови про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 198, пунктом 4 частини 1 статті 202, статтею 207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Мобілочка» - задовольнити. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року у справі №

2а/0470/1777/12 - скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська від 16.01.2012 року №0000062302, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1 384 330,00 грн., №0000072302, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 2 710 292,00 грн., №0000092302, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 4 374 484,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбачені статтею 212 КАС України.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.В. Суховаров

Суддя: О.М. Панченко