Ухвала суду № 3147786, 31.07.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010,  м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“31” липня 2008р.  Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                                 Конюшка К.В.

суддів:                  Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

                        Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

при секретарі:  Каліушко Ф.А.

за участю представників:

позивача: Нефьодов В.В.

відповідача: Балаклійська С.В.

                          Писаренко О.Ф.

третьої особи:неявка

розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Ізюмської об’єднаної державної податкової інспекції на рішення Господарського суду Харківської області від 05.11.2004 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.03.2005 року

у справі  № А-42/286-04

за позовом               Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства «Ізюмриба»

до                               Ізюмської об’єднаної державної податкової інспекції

за участю третьої особи – Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області

про                             визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2004 року Сільськогосподарське закрите акціонерне товариство «Ізюмриба» звернулось до Господарського суду  Харківської області з позовом до Ізюмської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 19.07.2004 року №0000092600/0, №0000122600/0, №0000112600/0 та 0000102600/0.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що відповідно до Статуту та вимог чинного законодавства він є правонаступником всіх прав і обов’язків Ізюмського міжгосподарського підприємства по виробництву товарної риби, а тому і являється платником фіксованого сільськогосподарського податку. У зв’язку з чим,податковим органом прийняті незаконні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу донараховано податок на прибуток, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, збір за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення. Також позивач послався на необґрунтованість висновків податкового органу щодо відчуження активів, які перебували у податковій заставі.

В ході розгляду справи до участі в ній в якості третьої особи залучено Ізюмську районну державну адміністрацію Харківської області.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.11.2004 року, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.03.2005р., позовні вимоги задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 19.07.2004 року №0000092600/0, №0000122600/0, №0000112600/0 та №0000102600/0.

Не погоджуючись з ухваленими в справі судами першої та апеляційної інстанцій судовими рішеннями, Ізюмська об’єднана державна податкова інспекція оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати вказані рішення з мотивів порушення судами норм матеріального та процесуального права та направити матеріали справи на новий розгляд.

У запереченнях від 05.01.2007 року на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

В ході касаційного розгляду представник відповідача (скаржника) підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, та просив її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення касаційної скарги, посилаючись на її необґрунтованість, і просив залишити оскаржені судові рішення без змін. 

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в травні-липні 2004 року податковим органом проведено позапланову документальну перевірку дотримання вимог чинного податкового законодавства Сільськогосподарським закритим акціонерним товариством «Ізюмриба» за період з 01.08.2003 року по 30.04.2004 року.

За результатами проведеної податковим органом вказаної вище перевірки відповідачем 15.07.2004 року складено відповідний Акт № 018/26-221-05521531.

На підставі вказаного Акта, скаржником 19.07.2004 року прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000092600/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 14610 грн., в тому числі: основний платіж у сумі 13340 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 13510 грн.; № 0000122600/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем збір за спеціальне використання водних ресурсів в розмірі 365245 грн., в тому числі: основний платіж у сумі 331732 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 33513 грн.; № 0000112600/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів в розмірі 4595 грн., в тому числі: основний платіж у сумі 3828 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 767 грн.; № 0000102600/0, яким визначено позивачу суму штрафу в розмірі 28200 грн. за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов’язкової попередньої згоди податкового органу на таке відчуження.

Під час проведеної Ізюмською об’єднаною державною податковою інспекцією зазначеної вище перевірки, на думку податкового органу, встановлено, що у зв’язку з відсутністю у позивача передбаченого ст. 3 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» об’єкту оподаткування, позивач не є платником фіксованого сільськогосподарського податку, а тому він повинен сплачувати податок на прибуток, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, збір за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення.

Як встановлено матеріалами справи, відповідно до Статуту позивача,  Сільськогосподарське закрите акціонерне товариство «Ізюмриба» створено у процесі реорганізації шляхом перетворення недержавного Ізюмського міжгосподарського підприємства по виробництву товарної риби, відповідно до рішення власників (протокол загальних зборів №5 від 07.08.2003 р.), і є правонаступником всіх його прав і обов’язків.

Матеріалами справи також встановлено, що відповідно до укладеного 14.08.2003 року між Ізюмською районною державною адміністрацією та Ізюмським міжгосподарським підприємством по виробництву товарної риби, останньому в оренду була надана земельна ділянка площею 80.5578 га із земель державного резервного фонду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кам’янської сільської ради, терміном дії договору на 5 років з дати його реєстрації. Даний договір оренди був зареєстрований у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі в Ізюмській районній філії Харківського регіонального центру державного земельного кадастру 18.08.2003 року.

Також Ізюмському міжгосподарському підприємству по виробництву товарної риби Ізюмською Радою народних депутатів Ізюмського району Харківської області 18.02.1997 року виданий державний акт на право постійного користування землею площею 195,64 га для вирощування товарної риби.

Відповідно до ст. 37 Цивільного кодексу УРСР (чинного на момент реорганізації) юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов’язки) переходять до нововиниклих юридичних осіб.

Згідно з ст. 19 Закону України «Про господарські товариства» припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції. При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов’язків товариства переходить до його правонаступників.

З огляду на це, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що відповідно до положень Статуту та норм чинного на час реорганізації законодавства позивач є правонаступником всіх прав та обов’язків Ізюмського міжгосподарського товариства по виробництву товарної риби, в тому числі і щодо права користування земельними ділянками, які передавались цьому міжгосподарському товариству згідно з договором оренди.    

Посилання відповідача на відсутність в користуванні позивача земельних ділянок спростовуються матеріалами справи у їх сукупності, в тому числі: даними листа Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області №01-18/1298 від 30.07.2004 року, в якому зазначено, що позивач має право використовувати земельну ділянку площею 195,64 га; укладеним між позивачем та Ізюмською районною державною адміністрацією попереднім договором оренди земельних ділянок № 88 від 26.03.2004 року, а також - даними платіжних доручень про проведену оплату відповідно до умов вказаного договору, що свідчить про вжиття належних заходів відносно переоформлення позивачем права користування землею на умовах оренди. 

Беручи до уваги наведене, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованістю висновків судів першої та апеляційної інстанцій відносно того, що позивач правомірно використовував земельні ділянки.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Платниками цього податку також є суб’єкти господарювання, утворені в результаті реорганізації сільськогосподарського підприємства – платника фіксованого сільськогосподарського податку (незалежно від терміну реорганізації), які також займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції.

До платників фіксованого сільськогосподарського податку належать також власники земельних ділянок та землекористувачі, в тому числі орендарі, які виробляють товарну сільськогосподарську продукцію.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» об’єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).

Судами встановлено, що Ізюмське міжгосподарське підприємство по виробництву товарної риби в 2003 році було платником фіксованого сільськогосподарського податку.

За вказаних обставин, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач, як підприємство, яке створене шляхом реорганізації Ізюмського міжгосподарського товариства по виробництву товарної риби, є платником фіксованого сільськогосподарського податку, і ним правомірно сплачувався фіксований сільськогосподарський податок з урахуванням земельних ділянок, які фактично знаходились у нього в користуванні.

Таким чином, з огляду на викладене вище висновки судів попередніх інстанцій стосовно безпідставного донарахування податковим органом позивачу податку на прибуток, податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, збору за спеціальне використання водних ресурсів є обґрунтованими та правомірними.

Крім того, як вбачається з Акта перевірки, податковим органом на виконання завдання Ізюмської міжрайонної прокуратури проведено перевірку фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.04.2003 року по 01.05.2004 року.

Під час проведеної вказаної перевірки, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме - позивачем самостійно відчужено активи, які перебувають у податковій заставі та потребують обов’язкової попередньої згоди податкового органу на таке відчуження.

Матеріалами справи встановлено, що все майно і майнові права Ізюмського міжгосподарського підприємства по виробництву товарної риби, правонаступником якого є позивач, знаходяться в податковій заставі, про що зроблено запис в Державному реєстрі застав рухомого майна 06.10.1999 року за № 54553.

За висновками судів першої та апеляційної інстанцій, відповідно до Наказу № 148 від 29.05.2003 року та згідно з Актом від 30.05.2003 року позивачем здійснено демонтаж плит під’їзної дороги, яка є об’єктом незавершеного будівництва, з метою їх подальшої реалізації. Вказані плити були реалізовані позивачем в кількості 72 шт. на загальну суму 28200 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000102600/0 від 19.07.2004 року про застосування штрафних санкцій в сумі 28200 грн., суди попередніх інстанцій виходили переважно з того, що реалізовані позивачем плити являлись товаром, оскільки відповідно до наданих представниками позивача письмовими поясненнями, вони обліковувались у СЗАТ «Ізюмриба» на рахунку бухгалтерського обліку 20.5 «Будівельні матеріали», і їх реалізація відображена по Дт рахунку 94.3 «Собівартість реалізованих виробничих запасів», а тому відповідно до п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» таке відчуження не потребує письмового узгодження з податковим органом. 

З такими висновками судів попередніх інстанцій у повній мірі погодитися не можливо, оскільки вони ґрунтуються тільки на наданих позивачем письмових поясненнях, а не підтверджені відповідними способами доказування.

Відповідно до п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом: купівлі-продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні.

Всупереч вимогам ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, який підлягав застосуванню судами на час розгляду справи, судами попередніх інстанцій не були вжиті передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування  всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Зокрема, ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції не було витребувано належним чином завірений витяг з рахунку 10 «Основні засоби» СЗАТ «Ізюмриба», в якому, за посиланням контролюючого органу (відповідача),  під № 124 значиться саме під’їзна дорога остаточною вартістю 15511,49 грн., яка була демонтована, і у вигляді плит реалізована позивачем без згоди податкового органу.

Зазначені відомості були надані відповідачем у ході судового розгляду, але не взяті судами до уваги, оскільки копія рахунку не була завірена належним чином.

Слід зазначити, що всупереч вимогам процесуального закону першою та апеляційною інстанціями не було витребувано інших фінансово-бухгалтерських документів, які б підтверджували або спростовували наведені вище доводи сторін у цьому спорі.

Судами у названій частині не встановлено предмет доказування у справі, не зобов’язано  податковий орган надати в необхідному обсязі докази на обґрунтування своїх доводів та не витребувано необхідних і достатніх  доказів з власної ініціативи.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій стосовно визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000102600/0 від 19.07.2004 року про застосування штрафних санкцій в сумі 28200 грн., викладені у оскаржених судових рішеннях, є необґрунтованими та передчасними.

Відповідно до  роз’яснень,  які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р.  № 11  «Про  судове  рішення»  (зі  змінами  та  доповненнями)  рішення є законним тоді,  коли  суд,  виконавши  всі  вимоги  процесуального законодавства  і всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності  з  нормами  матеріального  права, що  підлягають застосуванню  до  даних  правовідносин.

Оскаржувані судові рішення у названій частині вказаним вимогам не відповідають.

Беручи до уваги, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов‘язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають частковому скасуванню з направленням справи у названій  частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під  час  нового  розгляду  справи суду необхідно  врахувати  викладене,  всебічно  і  повно  з’ясувати  і  перевірити  всі  фактичні  обставини  справи,  об’єктивно  оцінити  докази,  що  мають  юридичне  значення  для  її  розгляду  та вирішення  спору  по  суті, і  в  залежності  від  встановленого правильно  визначити  норми  матеріального  права,  що  підлягають  застосуванню  до  спірних  правовідносин,  та  прийняти  обґрунтоване  і  законне  судове  рішення. 

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції  –

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Ізюмської об’єднаної державної податкової інспекції задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 05.11.2004 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.03.2005 року у справі № А-42/286-04 в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000102600/0 від 19.07.2004 року про застосування штрафних санкцій в сумі 28200 грн. скасувати, а матеріали справи в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В решті ухвалені у даній справі судові рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України.

Головуючий(підпис)Конюшко К.В.

Судді

(підпис)

Ланченко Л.В.

(підпис)

Нечитайло О.М.

(підпис)

Пилипчук Н.Г.

(підпис)

Степашко О.І.

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар                                                              Ф.А. Каліушко